дивись.info

Від Євро-2012 до Євробаскету-2015: уроки і перспективи

Від Євро-2012 до Євробаскету-2015: уроки і перспективи

39-й чемпіонат Європи з баскетболу, організований ФІБА Європа відбудеться у 2015 році в Україні.

Міжнародна федерація баскетболу  повідомила, що були запропоновані наступні міста для проведення чемпіонату: перший етап у Харкові, Донецьку, Дніпропетровську та Києві, другий етап і фінал — Одеса, Львів і Київ.

Ще у листопаді 2011 року місто Львів відвідала делегація ФІБА з чотирьох інспекторів. Вони ознайомилися з місцями можливого будівництва нового сучасного залу на 10-12 тисяч глядачів. Було обрано місце поблизу «Арени Львів». Цю пропозицію підтримало керівництво міста та області.

Гасло української заявки до  Євробаскету 2015  «Ми готові!» — що вказує на досвід країни, який був отриманий при приготуванні до чемпіонату Європи з футболу 2012 року.  Про те, які уроки можна винести  з Євро 2012 в Україні для Євробаскету-2015 спробували відповісти учасники прес-конференції «Від Євро 2012 до Євробаскету 2015», яка відбулась у Львівському Прес-Клубі 18 червня 2013 року.

Організатором прес-конференції виступив Західноукраїнський медіа-центр «Нова журналістика».  Своїми думками щодо необхідності проводити сьогодні в Україні Чемпіонат Європи з баскетболу 2015 року та можливостей громадськості контролювати тендерні закупівлі для організації масштабних міжнародних спортивних заходів в Україні з журналістами поділились голова Правління Transparency International Україна Андрій Марусов, голова Ради ЗУМЦ «Нова журналістика» Ігор Паславський та голова Спілки консультантів «Експерт-група» Андріан Фітьо.

Як зазначив представник «Нової журналістики» Ігор Паславський, великим ризиком корупційних зловживань щодо широко практикувалась під час підготовки до Євро-2012.

Згідно з даними моніторингу тендерних закупівель в рамках підготовки до «Євро-2012», здійсненого громадською організацією «Західноукраїнський медіа-центр «Нова журналістика» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» в ході проекту «Громадський контроль за проведенням тендерних закупівель в рамках підготовки до Євро 2012»:

­   процедура закупівлі в одного учасника була часто непрозорою, не дотримувалися вимоги законодавства щодо висвітлення інформації про учасників, замовників, пов’язаних осіб, зокрема у «Віснику державних закупівель»;

­   у тендерах із закупівель в одного учасника неодноразово перемагали одні і ті ж комерційні структури, причому обґрунтуванням виконання робіт часто ставало «виконання роботи у короткий термін».

­   процедура закупівлі в одного учасника, яка була визначена законодавством як пріоритетна під час підготовки до Євро 2012  призвела до непрозорості визначення переможців;

­   більшість витрат на виконання робіт купівлі товарів та послуг для проведення ЧЄ були необґрунтовано високі, ті ж самі товари та послуги можна було б придбати за нижчу ціну, і вони б не були менш якісними;

­   прибутків (принаймні, під час проведення ЧЄ) Україна так і не отримала, натомість, численні кредити держави можуть вартувати у май­бут­ньому для пересічного громадянина від 1 до 3 тисяч гривень;

­   за 4 роки підготовки до Євро 2012 за кошторисом витрат вартість будівництва стадіонів та об’єктів до ЧЄ виросла у 2-2,5 рази;

­   механізм отримання інформації щодо державних закупівель у сфері підготовки до Євро 2012 у цілому не був налагоджений, доступ до інформації щодо процедури проведення торгів у сфері підготовки до ЧЄ був суттєво обмежений;

­   неподання інформації згідно із ЗУ «Про здійснення державних закупівель», відсутність спростувань щодо необґрунтованості витрат в офіційних джерелах влади, неоднозначні та стандартні відповіді з приводу непрозорих тендерів дали можливість сформувати висновок про зловживання у сфері закупівель до ЧЄ.

Загалом, процедура закупівлі в одного учасника, яка була застосована в ході підготовки до Євро-2012, є значно більш спрощеною у порівнянні із процедурою проведення торгів серед багатьох учасників та створює системні ризики використання  корупційних схем та розвитку монополістичного ринку у сфері державних закупівель.

На думку голови  «Спілки Консультантів «Експерт-група» Андріана Фітьо,   до масштабних інвестиційно-інноваційних та спортивних проектів не готові ні структура нашої економіки, ні структура управління та прийняття рішень в органах влади. Потрібно чітко та тверезо співвідносити свої бажання зі своїми можливостями. Так, Євро 2012 для України був надуманим, штучним проектом.

Витрати на проведення Євро 2012 в Україні склали до 100 млрд. грн.,  що становить приблизно 7 % ВВП. Для порівняння ВВП Португалії за чотири роки (2000 рік) до проведення Євро 2004 становив 100 млрд євро. Витрати на підготовку − 4,5 млрд євро, що не більше 5 % ВВП. Як наслідок − збудовано 7 стадіонів та 3 реконструйовано. ВВП Австрії, одного з господарів Євро 2008, станом на 2004 рік становив 200 млрд євро. Витрати Австрії на підготовку фінальної частини футбольного чемпіонату – 400 млн євро, що становить 0,2 % від внутрішнього валового продукту.

У світі стадіони на 90 % будуються за кошти територіальних громад, а не за кошти, держави, як це відбулось у Києві, Львові.

Сьогодні кошти, які витрачаються на масштабні міжнародні спортивні шоу, гостро необхідні іншим галузям.  Так, наприклад, мінімальний рівень фінансування армії − це приблизно 20,0 млрд грн, або 2 % від ВВП, в той час як реальні потреби − 60 млрд грн.

На думку Андрія Марусова, наразі перед громадськістю стоїть завдання організувати системний контроль над державними закупівлями, що проводитимуться у рамках Євробаскету 2015. В цілому, громадські активісти та журналісти мають ключові можливості, а саме – доступ до необхідної інформації згідно із законодавством про здійснення держзакупівель та законом про доступ до публічної інформації.

Разом із тим, потрібно не допустити запровадження закупівлі у одного учасника як виключної процедури закупівель у рамках Євробаскету 2015. Крім того, нагальним завданням є розширення доступу до інформації про закупівлі за власні кошти державних та комунальних підприємств, інформації про субпідрядників, більш широкого залучення громадськості до контролю над держзакупівлями тощо.

Деякі із цих завдань мають вирішуватися на рівні Верховної Ради України (як приклад, законопроект № 2207 щодо доступу до інформації про закупівлі за власні кошти згаданих підприємств). Інші можуть вирішуватися на рівні місцевих громад. Як приклад, можна згадати попередню згоду представників Львівської міської ради та мерії запровадити стандарт прозорості та відкритості держзакупівель, який був розроблений Transparency Ukraine разом із чеським відділенням Transparency International, повідомляє спілка консультантів “Експерт-група”.

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама

Реклама