дивись.info

Бібліотекарі збунтувались

Бібліотекарі збунтувались
Бібліотечний бунт
 
      Камінь спотикання: чи працювати ввечері?
 
      У дитинстві я була активним читачем кількох публічних бібліотек — і в себе «на районі», і в інших районах міста, і в міській та обласній. Бібліотекарі траплялися різні, але чи не найбільше цінувала тих, які дозволяли вільний доступ до стелажів :). Потім додалися книгозбірні «дорослі», зокрема наукові. У постстудентський період зробила якось спробу записатися в одну з бібліотек, але там треба було навіщось принести якісь конверти, чи щось таке. І я вже туди не повернулася. Кілька років тому знайомий розповідав, що записався в бібліотеку поблизу свого місця праці, подарував у фонди книжку і почав користуватися книгозбірнею. Але одного разу тамтешня працівниця, перепрошуючи й почуваючись незручно, сказала, що тепер уже не можуть його обслуговувати — приходили чиновники з міської ради і не повірили, що це реальний читач, бо, мовляв, живе в іншому районі міста.
 
   
         Тодішній директор департаменту гуманітарної політики ЛМР Олекса Побурко через якийсь час після цієї історії всіляко запевняв мене в коментарі, що не причетний до цього, і що будь-хто з львів’ян може брати книжки в будь-якій бібліотеці міста. А мій знайомий потім переймався, чи не нашкодив часом працівниці книгозбірні, розповівши про інцидент журналістці. Страх перед чиновником нікуди не зник, і коли я телефонувала, готуючи матеріал, працівники бібліотек своїх імен і прізвищ просили не називати, оскільки не хочуть проблем.  
      
Боротьба запекла  й напружена 
         Упродовж кількох тижнів боротьба між чиновниками від культури й бібліотекарями триває запекла й напружена. Начальник управління культури Львівської міської ради Ірина Подоляк запропонувала всім філіям Центральної бібліотечної системи для дорослих змінити графік роботи: від 13:00 до 21:00 (проти колишнього — з 10:30 до 19:00), а також кілька годин у суботу (в неділю ці установи відчинені). Бібліотекарі категорично проти. 
 
         У вівторок, 22 жовтня, журналістів запросили на збори трудового колективу в бібліотеці на вулиці Мулярській, 2, щоб обговорити незгоду трудового колективу зі зміною робочого графіка, а також нелюдські умови праці (в одній із філій нема туалету та води , в іншій — електропостачання й опалення). Начальник управління культури ЛМР Ірина Подоляк каже, що на той час було призначено семінар «Третє місце», на який запросили експертів міжнародної програми «Бібліоміст»: «Бібліотекарка зачинила бібліотеку на півдня, бо вирішила, що організовує збори трудового колективу, привела своїх родичів, про яких казала, що це читачі. Вони викрикували, намагалися зірвати семінар».
     
 Чого хочуть бібліотекарі? 
      
   Провідний бібліотекар філії ЦБС № 5 Ірина Скобелєва каже, що «міська рада в особі начальника управління культури насильно насаджує новий робочий графік. Колектив багатьох бібліотек складається з двох-трьох осіб, здебільшого жінок. Два дні на тиждень працюють по одній людині. Потрібно буде ввечері добиратися… І читачі наші проти зміни графіка. Крім того, це ще й недоцільно з погляду державної програми енергозбереження, адже у вечірні години потрібно більше ресурсів, на які міська рада нам встановлює ліміти».  
 
         Працівники кількох філій, у які я телефонувала, теж проти зміни графіка. «Наші користувачі вважають, що це недоцільно, і ми будемо збирати підписи. Це спальний район, о восьмій годині вже порожньо. О дев’ятій ніхто до бібліотеки не прийде. Привабити відвідувачів можуть нові книжки, періодика, комп’ютери й інтернет (відвідувачі запитують, чи є у нас wi-fi). Але на ці витрати треба шукати спонсорів. Ми рекламуємо свою діяльність, організовуємо масові заходи, співпрацюємо зі школами», — сказали «Ратуші» в бібліотеці на вул. Лінкольна, 2. У філії на Старознесенській, 56 зазначили: «І ми, і наші читачі проти зміни робочого графіка, бо не бачать сенсу ночами ходити до бібліотеки. Перше, що може їх привабити, — інтернет, друге — періодика, третє — нові книжки».  
      
«Волюнтаристський» діалог 
 
         Начальник управління культури Ірина Подоляк каже, що управління вже рік намагається провадити з бібліотеками діалог: «Є очевидні речі. Як-от те, що нелогічно, щоб система бібліотек для дорослих працювала в той самий час, коли її потенційні відвідувачі теж на роботі. Але навіть на такому рівні це викликає спротив. Однак нічого страшного, це все, що я можу сказати з цього приводу. Це природно. Людина опирається будь-яким змінам, бібліотекарі — не виняток. Ми не голосували, хто за зміну графіка, хто проти. Такі питання голосуванням не вирішують. Ми вже рік розмовляємо (і це не тільки загальні світоглядні розмови, а й тренінги, навчання). Та колись треба від розмов переходити до результатів. Людей треба змушувати думати і працювати, і ми цим займаємося. Ми не прийшли і не розрізали людей начетверо. Наказу про зміну графіка наразі немає. Але все до того йде. Бо це правильно. Якщо деякі бібліотекарі деяких публічних бібліотек Львова хотіли б, щоб їх не чіпали, щоб і далі, як 22 останні роки, з ними не розмовляли, до них не приходили, не цікавилися їхньою роботою — так не буде. Бо це великий ресурс, який утримуємо коштом платників податків Львова. Але дехто (не всі) звик до такої ситуації, звикли тільки нарікати. Проблеми є, але ми від них не усуваємося. Організували передплату за спонсорські кошти. На початку року закупили книжки. У п’яти філіях встановили теплові лічильники, в кількох поміняли або відреставрували вікна, бібліотеку на вулиці Лінкольна до кінця року під’єднаємо до електропостачання. Ці проблеми виникли ні цього року, ні позаминулого, ні п’ять років тому. Так, на Старознесенській немає води і туалету (вулиця не каналізована). І мільйони коштує, щоб це зробити. Але треба проаналізувати, чи це доцільно». 
    
  Рентабельність, реформа, кошти платників податків… 
 
         Чиновниця також наголосила, що не відкидає потреби впроваджувати реформу бібліотечної мережі, проревізувати рентабельність роботи кожної бібліотеки й кожного бібліотекаря, наскільки виправданими є видатки з міського бюджету: «Можливо, в якомусь мікрорайоні доведеться закрити ту чи іншу бібліотеку, а працівників звільнити. Ми не хочемо цього, хочемо, щоб кожен бібліотекар зберіг своє місце. Але бібліотекарі, як і чиновники, не є священними коровами. Працювати треба всім. Якщо громада вважає, що нормально — платити гроші, щоб людина просто відсиджувала на своєму робочому місці й чекала, що до неї хтось із вулиці прийде, з якогось дива, щоб почитати якусь книжку, то я вважаю, що це не робота, а імітація. Я узагальнено кажу про проблеми. Але це не означає, що всі бібліотеки — однаково погані. Є філії, які намагаються працювати, які зрозуміли, що їм зручно працювати з громадськими організаціями, і ми їм допомагаємо знайти цих партнерів. Тобто ми виконуємо свою роль каталізатора, намагаємося робити її добре й якісно. Але якщо будемо боятися отаких-от бунтів, дуже часто стихійних, абсолютно не підкріплених і не підтверджених, то ніколи нічого не зробимо». 
 
      Зварити в бібліотеці борщ  
 
         Ще одна можлива зміна в роботі бібліотечної мережі, яку озвучила Ірина Подоляк, — об’єднання дорослої і дитячої систем: «Бібліотека — публічний простір, який має бути доступний кожному. І цього поділу у світі немає, він постсовєтський. Кажемо дорослим бібліотекам: цілком можете конкурувати з дитячими за дитину, за підлітка. Це реально, але треба захотіти. Більшість дитячих бібліотек свою пропозицію відвідувачам запропонували. Дорослі ще її шукають і мали б стати тим третім місцем, про яке йшлося на семінарі (перше місце — дім, друге — робота). Бібліотеки мають запрошувати: приходьте до нас, бо в нас сьогодні кухар такого-от ресторану вчитиме варити борщ без буряка; нині ми запросили Юрія Винничука, і він розкаже, як творить нові міфи Львова чи про історію нашого мікрорайону; а викладач університету імені Івана Франка прочитає лекцію про Нобелівську лауреатку Ельфріде Єлінек; приходьте до нас, беріть свій чай і печиво, і ми поговоримо про те, як переробити зі старих шкарпеток дітям подарунки на Миколая; прочитаємо оповідання, яке широко обговорюють у соціальних мережах, і обговоримо його; молоді мами, приходьте, коли покладете дітей спати, і зможете поговорити про дітей, про виховання, обмінятися одягом». 
   
   Що можуть мешканці 
 
         В Україні й у Львові зокрема є приклади гуманної та вдалої співпраці з бібліотеками. Один із них — громадська ініціатива «Бібліотека на районі» при філії № 37 на вулиці Миколайчука (мешканці самоорганізувалися й провадять разом із бібліотекарями розмаїті цікаві акції, також вдалося комп’ютеризувати філію). Активний читач цієї книгозбірні, координатор ініціативи Ростислав Паранько так прокоментував «Ратуші» своє бачення ситуації:
 
         — Щоб бути успішною і корисною, затребуваною, бібліотека не може бути тільки пунктом видавання книжок, а мусить виконувати низку інших функцій. Щодо дискусії, яка виникла, то обидві сторони мають рацію, й обидві до певної міри не мають, сподіваючись, що проблему вирішить інша сторона. Управління культури сподівається, що бібліотекарі якимись своїми діями, чи змінюючи графік, чи форми роботи, будуть успішнішими. І бібліотекарі, можливо, помиляються, якщо думають, що саме збільшення фінансування тощо зарадить ситуації. Так чи інакше, аргументи й проблеми обох сторін впираються в те, що бракує грошей. 
         
Я вважаю, що в межах осі бібліотеки-керівництво проблему не вирішити. Її реально розв’язати  тільки тоді, коли користувачі бібліотеки, її потенційні клієнти, або самі зрозуміють, або можна підказати, навіщо їм потрібна бібліотека. Попри функції читального залу й абонемента, бібліотека має ще й слугувати осередком культури, громадського життя в мікрорайоні, особливо це стосується периферії. Мешканці мають усвідомити бібліотеку як спільний ресурс. Вважаю, що без цього усвідомлення й ініціативи знизу проблему не вдасться вирішити. А якщо буде достатня ініціатива користувачів бібліотеки, то владнається й питання з годинами роботи, бо відвідувачі самі скажуть, коли їм зручно приходити до бібліотеки. Бо тепер бібліотекарі до певної міри, мабуть, мають рацію, адже спостерігають, хто приходить, коли приходить. Можливо, станом на тепер, якщо продовжити години роботи, це нічого не змінить (але я не можу упевнено про це казати, бо не маю на руках статистики). 
 
         Трохи знаю бібліотекарів, трохи знаю працівників управління культури. Моє враження таке, що і ті, і ті щиро прагнуть зробити якнайкраще. Мені видається, в такій трохи гострішій дискусії, які тепер є, можливо, відбувається процес усвідомлення того спільного напряму, в якому вони могли б рухатися й досягати разом мети.
 
         Я співпрацюю тільки з однією бібліотекою, № 37. У нас там дуже гарне спілкування, ми перебуваємо в гармонії, я виклав свою позицію, бібліотекарі мені багато корисного повідомляють, і в нас немає жодних розбіжностей. Так само в мене дуже гарна на рівні напівприватної ініціативи співпраця з управлінням культури. В мене нема розбіжностей ні з тими, ні з тими. Може, це приклад, коли активна участь третьої сторони — громадськості — могла б гармонізувати розбіжності.
     
 Зміни конечні, але без жертв 
         Колишній начальник обласного управління культури Зеновій Мазурик вважає, що зміни в бібліотечній системі є конечними, але їх треба запроваджувати професійно й уміло: 
         — Щоб зміни були успішними, треба знати про стан наявний і про той, якого хочуть досягнути. Потрібно кілька пунктів: візія; мотивація серед людей, яких ті зміни стосуються; відповідні компетенції, знання і вміння; ресурси; конкретний план. Щодо бібліотек міста, то треба керуватися їхнім станом. Чи їхня кількість відповідає якості? Напевно, ні. У Німеччині 10 тисяч публічних бібліотек, у Польщі — 7 тисяч, в Україні — понад 18 тисяч. Змінилася соціокультурна ситуація, і мають змінитися бібліотеки. Коли я пробував глибше проаналізувати стан з бібліотеками області, то з’ясував, що в сільських публічних книгозбірнях читачів більше, ніж жителів села. У Польщі є потужна державна програма, за якою модернізують бібліотеки. У Німеччині — 200 мільйонів відвідувань бібліотек — більше, ніж на футболі. Там є бібліобуси, з інтернетом, електронними книжками, музикою, і коли такий бібліобус приїжджає в мікрорайон, — це подія. 
 
         Змінювати ситуацію треба. Коли кажуть, що працюють жінки, а в них діти, то ті діти, які в той час на вулиці, могли б бути в бібліотеці. Але саме продовження робочого графіка нічого не дасть, бо ж це активний час, що людина робитиме в ці години в бібліотеці? Крім того треба вміти працювати з бібліотекарями. Серед них є ті, хто готовий працювати в нових умовах, а є такі, які вже не здатні. Але їм треба запропонувати гідний відхід. Щоб вони не були жертвами. Бо людська жертва заради змін теж не дуже вкладається в концепцію цих змін. 
 
Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама

Реклама