дивись.info

Чудово розумію людей, які обурюються, коли держава не може забезпечити ні каскою, ні бронежилетом, ні їжею, – Дроздов

Чудово розумію людей, які обурюються, коли держава не може забезпечити ні каскою, ні бронежилетом, ні їжею, – Дроздов

Щоб більше не повертатись до цієї теми, хочу сказати декілька важливих речей.

1. Антимобілізаційного руху не існує в природі. Його немає. Його ніхто не створював, ним ніхто не керує. Це словосполучення – неіснуюче. Мені, ясна річ, приємно, що я досягнув аж таких висот, коли одна політична сила (нетерпима до критики і схильна до теорії змов), уявляє собі щось протилежне. Всім адекватним людям, які зараз мене читають і розуміють українську мову, я чітко повідомляю: антимобілізаційного руху (чи «кампанії», чи «проекту») НЕ ІСНУЄ В ПРИРОДІ. Пишу великими літерами в надії, щоб усі це почули. НЕ ІСНУЄ. Тема закрита.

2. Щодо моєї позиції – вона лишається незмінною. Звісно, мобілізація потрібна – адже наші бійці після 5 місяців перебування на передовій виснажені, їм конче необхідна ротація. І тут головним предметом широкої суспільної дискусії досі залишається те, ХТО САМЕ мав би підлягати мобілізації в першу чергу. Ці питання обговорювались також і на закритому засіданні парламенту. Бо тут є проблеми. На думку багатьох людей, це мають бути насамперед добровольці (і такі герої в нас є, але їх чомусь не беруть). Далі – кадрові працівники силових структур, які мають навики володіння зброєю і які, власне кажучи, присягали на захист України (і таких у нас майже 500 тисяч, але їх чомусь не беруть). А вже в третю чергу – мирне цивільне населення. Тим паче, що офіційно в нас триває «антитерористична операція».

3. Подобається це комусь чи ні, але наш обов’язок полягає в тому, аби змусити владу провести якісну, професійну і справедливу мобілізацію. Не для галочки. І не для сухих цифр у звітах. Людське життя – безцінне. Тому я чудово розумію людей, які обурюються, коли держава не може свого захисника забезпечити ні каскою, ні бронежилетом, ні їжею. Чи коли причиною загибелі пишуть «охорона громадського порядку». Чи коли мобілізація минає мешканців Сходу, митників, суддів, можновладців та їхніх родичів. Це болить сотням тисяч людей. І називати їх “агентами Кремля” – блюзнірство.

4. А тепер – стосовно безглуздих звинувачень в «антидержавних діях». Моя антидержавницька позиція проявилася тоді, коли одразу після побиття студентів у моїй програмі від 5.12.2013 прозвучали прямі заклики не мовчати і не пробачати звірство режиму. Потім – коли у програмі від 12.12.2013 владики трьох Українських Церков грамотно обгрунтували право народу на справедливе повстання. Потім – коли у програмі від 24.12.2013 Юрій Луценко закликав кожного українця підтримати Майдан. Потім – коли у програмі від 26.12.2013 прозвучали прямі заклики терміново їхати на Київ і готуватися до не зовсім мирного протистояння з тираном. Потім – коли у програмі від 29.12.2013 майбутній Президент П.Порошенко закликав галичан запалити вогнем свободи всю країну. У програмі від 23.01.2014 ми вперше озвучили право протестувальників на захист збройними засобами від влади, яка в них стріляє. Моя антидержавницька позиція проявилася тоді, коли у програмі від 27.02.2014 ми вивісили в студії прапор кримських татар у знак солідарності, а пізніше запрошували в ефір десяток біженців із Криму, які ділилися своїм болем. А ще були заклики до повалення режиму Януковича, до проведення люстрації, до розпуску прогнилого парламенту, до запровадження відкритих списків, до заборони комуністів, до забезпечення наших солдат усім необхідним, до бойкоту російських товарів, до заборони російських серіалів, до негайної ратифікації Угоди з ЄС тощо…

5. І наостанок. Уже стало традицією, коли в найважчий для України час окремі політичні сили починають полювання на відьом. Коли студенти своїм Євромайданом запалили всю країну – дехто обізвав їх «сопляками». Коли в Києві бракувало справжніх лідерів спротиву, співачку Руслану дехто назвав «проектом Банкової». Коли народ висловив недовіру трьом опозиціонерам (які мирно пили чай на переговорах із диктатором) – дехто назвав людей «технологією Льовочкіна». Коли Правий сектор почав силову фазу повстання – дехто назвав це «провокацією». Коли студентів топтали «беркутівці» – дехто в цей час купляв готель у центрі Львова. Коли хлопці воюють на Сході – дехто на Львівщині роздає 75 гектарів озер. Коли з’явилася нагода зістрибнути з російської газової голки – дехто з допомогою «догналітів» влаштовував антисланцеві пікети на догоду «Газпрому». Парадокс: скасовують мовний закон – і це стає приводом для анексії Криму. Потім влаштовують інцидент у кабінеті президента НТКУ – і це стає аргументом у руках Чуркіна. Для російських камер влаштовують марші у стилістиці Третього Рейху – і це дає привід Путіну ввести термін “фашиствующие бандеровцы”. А потім шукають винних.

6. Мушу сказати – чим ми відрізняємось від російських путінят. На відміну від них – ми живемо в вільній країні, де суспільство активно обговорює будь-які теми. Це там, у Росії, цькують будь-кого, хто не вписується в «політику партії». У нас же кожен на своєму місці повинен розширювати територію свободи – того поняття, яке і стало першоосновою Революції Гідності.

Ostap Drozdov

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама

Реклама