У Львові згадують Ігоря Герича (фото, відео)

Громадська організація Журнал «Ї», Львівська міська рада і Львівський клуб 15 червня у книгарні «Є» презентували спеціальний випуск Журналу «Ї», що присвячений вшануванню річниці смерті професора Ігоря Герича: «Ігор Герич: діонісійське», інформує прес-служба ЛМР.

«За цей рік, що минув, був широкий діапазон почуттів: від того, що взагалі нічого не хотілося говорити, до протилежної позиції, коли хотілося говорити тільки про нього. Все це пов’язане з тим, що ми всі любили Ігоря Дионізовича, він був нашим другом, вчителем, помічником, порадником. Ігор Герич відрізнявся від інших відкритістю, людяністю, щирістю, некорисливістю. Рік тому, коли Ігоря Дионізовича не стало, група медичних і немедичних працівників, відомих і менш відомих людей, зібралася, щоб запланувати низку заходів до вшанування пам’яті Ігоря Дионізовича.

Перший захід – це створення фотовиставки про життєвий і творчий шлях, яка була презентована 15 жовтня, до дня його уродин. Ми запланували і друковане видання. Оскільки ми лікарі і не писали книжок, то зіткнулися з великою проблемою: як це зробити? Традиційні версії нам здавалися можливим варіантом, але непритаманним для Ігоря Дионізовича. Ігор Герич до вирішення будь-якої проблеми завжди підходив нетрадиційно, мав особливе бачення. Ми зустрілися у Львівському клубі з інтелектуалами і в процесі обговорення вийшли на такий формат.

Для когось може здаватися дивною така структура і такий формат. Але якщо уважно почитати вступне слово Тараса Возняка до цього видання, усе стає зрозумілим. Ігор Герич дуже любив, поважав свого батька Дионізія. У вступному слові написано, що Ігор, який пройшов дуже складне життя, з маленького гірського містечка, вступив, вчився, з відзнакою закінчив, тільки приступив до роботи – забрали на війну, на війні бачив біль і страждання. Переживши фізичні страждання, він після війни мав і психологічну травму. Але попри ту важкість пережитого, він завжди залишався усміхненим, з вогником в очах, жартував.

Тарас Возняк у вступному слові говорить, що це видання – це пам’ятник, колона. Бо він, насправді, був колоною, він нас усіх об’єднував, був активним громадським діячем. І, на жаль, ця колона обламалась. На сторінках книжки ви побачите грецькі колони. Такий сенс у процесі обговорення ми заклали. Це точно нестандартний підхід. Думаю, що якщо Ігор Дионізович нас чує і бачить, то він точно би нам подякував за нестандартний підхід, який він завжди любив і використовував у своїй роботі», - розповів начальник управління охорони здоров’я ЛМР Володимир Зуб.

Тираж видання 1000. Спеціальний випуск складає 304 сторінки.

«Минув рік, як відійшов у вічність Ігор Герич. А, отже, прийшов час зі скрухою, та разом з тим вже з визрілими почуттями, віддати йому шану. Шану товаришу, лікарю, професору, вчителю, воїну.

Ми розуміємо, що наше спеціальне видання є насправді пам’ятником, тому вибрали такий його образ, який, як на нас, відповідає гідності воїна, вчителя, професора, товариша. Тому ми звернулися до образу основи, колони, високої класики. Колони, на жаль, передчасно обламаної…

В академічному світі є кілька традицій увічнення пам’яті. Видаються книги спогадів. Видаються тексти того, кого хочуть увічнити. Видаються збірки наукових творів, які присвячують тому, кого хочуть увічнити. І видаються наукові збірники, які не лише присвячуються увічнюваному, але й спонукають тих, хто візьме їх до рук, задуматись, подумати разом з тим, хто вже відійшов. Відійшов, однак, у тому спільному акті думання неначе повертається.

Автори цього видання вирішили поєднати всі чотири традиції.

А тому не лише хочуть поділитися своїми спогадами про товариша, а й присвятити йому свої скромні тексти, які вважають суголосними тому високому завданню, яке вони перед собою поставили.

Разом з тим, вони хочуть ледь відкрити і особистість, і душу товариша через кілька його текстів та інтерв’ю увічнюваного, які ввійшли у це видання.

Два високі мотиви – ім’я батька Дионізія, з яким у Ігоря були надзвичайно особливі стосунки, та зелень карпатських лісів – подарували нам тему наукового збірника, який супроводжуватиме суворий мотив цього інтелектуального увічнення професора Ігоря Герича. Ім’я батька гірськими стежками вивело нас до образу бога гаїв, гірських річок та винограду Діоніса. Нам здалося, що ми правильно відчитали цей знак. А тому ми пішли за ним. І він відкрив нам дещо інше», - з передмови до особливого видання Журналу «Ї».