Сходинки знищення брами Успенської церкви

9
Сходинки знищення брами Успенської церкви

Чи визнає Галицька райадміністрація відповідальність за руйнування пам’ятки?

Історія встановлення конструкції для доступу маломобільних осіб до пам’ятки архітектури XVI — XVII ст. церкви Успіння Пресвятої Богородиці на вулиці Підвальній — історія недомовок, маніпуляцій, спотвореної та суперечливої інформації, взаємної нетолерантності і, що надто боляче, бо надто вже звично для Львова — нищення пам’ятки в охоронній зоні ЮНЕСКО.

Керівник комунального відділу Галицької районної адміністрації Микола Захарків у коментарі «Ратуші» зазначав, що роботи зі встановлення пандуса погоджено з управлінням охорони історичного середовища Львівської міської ради. Голова Галицької районної адміністрації Ірина Іванчина висловлюється більш обережно: «Управління охорони історичного середовища контролювало всі роботи». На запитання, чи управління затверджувало проект, відповідає: «Вони розробляли проект».

Начальник управління охорони історичного середовища Львівської міської ради Лілія Онищенко розповіла про перипетії, що передували появі конструкції біля входу до Успенської церкви: «До нас спершу звернувся голова правління ГО Львівське обласне відділення Українського фонду «Реабілітація інвалідів» Ярослав Грибальський, ми розробили ескізний проект і скерували його до Галицької районної адміністрації, яка є розпорядником коштів, щоб вони розробили робочий проект. Але згодом Ярослав Грибальський приніс до Галицької райадміністрації свій проект, який почали реалізовувати. Вже в процесі ми втрутилися й відкоригували його (він зокрема передбачав мощення червоної плитки). Управління пропонувало зробити приставний пандус, поверх сходів».

Встановлюючи цю конструкцію, знищили сходи XVIII ст., заливши їх бетоном, зазначає львовознавець Петро Радковець: «Пісковик руйнується від бетону, бо концентрується волога. Там, де був камінь, свого часу виконували роботи археологи, це було красиво. Тепер поклали сіру плитку, яка не вписується туди, і встановили бетонні підпори, які витримують велику вагу машини». «Цемент нищить вапнякові підмурівки церкви. Сходи, які залили бетоном, — вхід на територію Ставропігійського братства, першої братської школи. Це камінь, по якому свого часу ступав Петро Могила та інші діячі, — наголошує львовознавець Іван Радковець. — Коли представники Галицької райадміністрації кажуть, що плитка була радянська, то про яке покриття вони говорять — перед порогом чи на порозі? Вони кажуть про покриття, яке було перед сходами, і не говорять про сходи. Повністю змінили рельєф, історичне середовище, яке відновили 1975 року. Тепер туристам і львів’янам неможливо показати вулицю, яка вела до братства».

На запитання про те, як управління охорони історичного середовища планує реагувати на залитий бетоном історичний камінь, Лілія Онищенко відповіла: «Ми вважаємо цю конструкцію тимчасовою і плануємо все переробити під час реконструкції площі».

Але, резонно парирує Іван Радковець, якщо Галицька райадміністрація виконала роботи самочинно, управління охорони історичного середовища має подати на них до суду, і вони мали б відшкодувати завдані збитки й повернути все до попереднього стану. Львовознавець каже: «Є способи забезпечити доступ особам на візочках, не нищачи пам’ятки. Можна поставити дерев’яний мобільний настил поверх сходів, як роблять у цілому світі. Натомість конструкцію, яку встановили, аж ніяк не можна назвати пандусом, зокрема тому, що він не має перил, щоб можна було дотягнутися з візка з обох боків. У конкретній ситуації з Успенською церквою доступ до подвір’я храму можна було зробити також з боку вулиці Федорова, через семінарію. Але в нас, замість цивілізовано вирішити проблему, осіб, які мають проблеми з пересуванням, протиставляють суспільству. Мине місяць-два, на подвір’я Успенської церкви заїде перша машина, скажуть: ну ж можна, нікому не заважає. І забудуть, що були сходи. Тому треба вимагати від порушників повернути сходи, які там були, тоді зробити пандус, відповідно до сучасних європейських норм. У світі роблять ліфти, пандуси, ніхто сходів у паризькому Нотр-Дамі не ламає. А цей прецедент може довести до того, що знімемо сходи до церкви Пресвятої Євхаристії, наприклад».

На запитання, чи біля входу на подвір’я Успенської церкви вже встановили пандус, голова правління ГО Львівське обласне відділення Українського фонду «Реабілітація інвалідів»Ярослав Грибальський відповів: «Так, пандус уже зробили, його основну частину. Людина на візочку більш-менш зможе собі дати раду і заїхати на подвір’я церкви з боку вулиці Підвальної. Добре витримано нахил пандусу і використано безпечний матеріал, можна самостійно проїхати». Водночас він додає: «Треба лише усунути поріг у брамі, який залишився, трохи відреставрувати двері, бо залишиться щілина, потрібно було би ті двері доточити, і фактично можна без проблем заїхати в подвір’я. Бо наразі поріг заввишки приблизно 12 сантиметрів перешкоджає доступу до храму маломобільним групам». Отакі пропозиції втручання в пам’ятку архітектури XVI — XVII ст. Оскільки працівники Галицької райадміністрації схильні виконувати проект, який їм отак просто приносять, без погодження з управлінням охорони історичного середовища, то годі передбачити, що може чекати на браму.

Щоправда, начальник управління охорони історичного середовища Львівської міської ради Лілія Онищенко чітко й однозначно запевняє, що «порогу ніхто забирати не буде». Ці слова чиновниці мали б заспокоїти пам’яткоохоронців і тих львів’ян, які дбають про збереження пам’яток архітектури Львова, їхній естетичний вигляд. Але чомусь не заспокоюють. Надто після історії чергового бетонування історичного каменю на пам’ятці архітектури XVI — XVII ст. в охоронній зоні ЮНЕСКО.

Проблем із доступністю маломобільних осіб у Львові чимало. Ярослав Грибальський з цього приводу зазначає: «До мене звертається багато осіб зі Східної України, які очікували, що Львів — європейське місто, а приїхавши, розчаровуються, бо пам’ятки, музеї для них не доступні, та ще й бар’єрна інфраструктура: на гладких тротуарах — літні кафе, а пересуватися треба горбатою бруківкою. Складається враження, що Львів відкритий для всіх, крім людей з інвалідністю. Маємо намір поступово зробити місто справді відкритим для світу. У найближчих планах — проконтролювати, щоб для маломобільних груп були доступні зупинки трамвая на Сихів, зупинки на вулицях, які ремонтують за кошти ЄБРР (Богдана Хмельницького, Гайдамацька, Промислова)».

Однак толерантність має бути взаємна. Нищення пам’ятки — злочин. І коли цей злочин виправдовують встановленням конструкції для маломобільних груп, це аж ніяк не сприяє розв’язанню проблеми та взаємній толерантності. Тим паче, що в сучасному світі є сучасні способи забезпечити доступи особам на візочках, не руйнуючи пам’яток.

Наталя ДУДКО, газета Ратуша

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі

Хочеш повідомити новину? Дій!
ПОДІЛИТИСЬ

Реклама

Loading...

Реклама