«Нам є що розповісти особливим дітям, а їм є чого навчити нас»

«Тема особливих людей - непроста, але потребує обговорення. Тим паче, що у підлітковій літературі вона піднімається вкрай рідко. Найважливіша річ для кожного з нас загалом і для дітей з особливими потребами  зокрема -  знайти своїх людей і не бути самотнім у цьому світі», - зауважила головний редактор ВСЛ Мар`яна Савка.

Головна героїня книги Дзвінки Матіяш «Марта з вулиці Святого Миколая» – звичайна дівчинка-підліток, вразлива до жорстокості соціуму. Подруга Марти  – Поліна – пересувається в інвалідному візку. «Поліна життєрадісна, ніколи не скаржиться на життя, на відміну від Марти, яка щоразу приходить до Поліни зі своїми проблемами,  - розповіла письменниця. - Вона є зразком життєлюбства для Марти і, мабуть, для мене також. Якщо говорити широко – кожен з нас має особливі потреби і ми повинні шанувати особливість інших». Марта мріє стати художницею, як Катерина Білокур, проте через сумніви і вагання в якийсь момент втрачає здатність малювати.  Дзвінка Матіяш зауважила, що деякою мірою писала Марту з себе, бо в юності також сумнівалася щодо своїх здібностей, талантів. Письменниця переконана, що книжки є поштовхом до самовдосконалення, до боротьби з комплексами, і сподівається, що «Марта з вулиці Святого Миколая» допоможе підліткам подолати невпевненість у собі.

 

Книга Андрія Бачинського «140 децибелів тиші» цілком присвячена темі глухонімих підлітків, які, хоча й поруч із нами, проте живуть в іншому, паралельному суспільстві. Кожен їхній день – це битва на виживання. «Я виріс у Калуші, де є два інтернати для людей із вадами слуху,  - каже Андрій. -  Часто ми їздили з ними у літні табори і з притаманною дитячою жорстокістю кепкували з нечуючих однолітків. Зараз я розумію, що це була заздрість, бо ці особливі діти були набагато згуртованіші, краще працювали, завжди вигравали у футбол. З плином часу я бачив, як змінюється життя цих талановитих дітей: хтось жебракував, хтось спився. Не міг зрозуміти – чому? Коли вперше поїхав за кордон, здивувався, що на Заході намагаються розвинути таланти цих дітей, а не ховають їх від світу, як було у нас. Серед особливих людей є безліч геніальних музикантів.  Ким був би Нік Вуйчич, чи піаніст Петручіані у нас? Минулого року я знову відвідав калуські інтернати для слабочуючих. Багато спілкувався з дітьми - вони надзвичайно добрі, дуже відкриті. Дещо у цих інтернатах змінилося на краще, принаймні діти вже не голодують. Але цих дітей й досі не сприймають, як людей з надзвичайними можливостями. Їх шкодують, катастрофічно недооцінюють. В інтернаті я зустрів дівчинку, батько якої напився і порубав жінку сокирою на очах у трирічної  дитини. Років за вісім його випустили і батькові вдалося оформити опікунство над дівчинкою, аби забирати її пенсію по інвалідності. Педколектив інтернату підняв на ноги усі інстанції і відстояв таки дівчинку, не віддав її батькові. Ця дівчинка Яринка є у моїй книжці, щоправда, її історію я спростив,  щоб не травмувати читача надмірною жорстокістю». 

Як і книга Андрія Бачинського, «Метелики в крижаних панцирах» Оксани Радушинської  присвячена щоденній боротьбі неповносправних людей. «Коли від Мар`яни Савки надійшла пропозиція написати книжку про особливу людину, я вже працювала над образом головної героїні, - розповіла Оксана. -  Моя героїня оптимістка, бо я сама переконана, що ніколи не можна опускати рук. Бо кожна людина неповторна і має свою місію. Свою героїню Ярину я писала з позиції себе теперішньої, з позиції сильної людини, яка здатна подолати будь-яку перешкоду на своєму шляху. А потім сказала: стоп. Я ж створюю тринадцятирічну дівчинку в інвалідному візку. Я згадала себе у її віці, усі ці комплекси, розглядання з боку людей навколо, хвилювання від першого кохання. Ця книжка про пошук правильних людей, які допомагають переступити через комплекси на шляху від заляканої дівчинки до метелика».