Етапи виборчої кампанії

227
Етапи виборчої кампанії

ІВ Дивись.Інфо спільно з львівським політологом Юрієм Шведою у рамках проекту “Дивись кого обираєш” продовжує публікацію матеріалів у Школі політичної грамотності. Вашій увазі третя тема:

З цього розділу Ви дізнаєтесь про:

  • етапи виборчої кампанії.

Незалежно від суб’єкта виборчого процесу, для кожного хто прийняв рішення приймати участь у виборах, наступні дії складаються з таких етапів: підготовчого, стартового, процесуального та фінішного. Кожен з етапів має свою специфіку, відіграє відповідну роль та вирішує конкретний обсяг завдань. Між етапами існує чітко визначена логічно визначена послідовність дій та взаємозалежність. Кожен з них відіграє свою роль у виборчій кампанії і жoдним з них не можна легковажити.

Підготовчий етап. Для політичної партії підготовчий етап розпочинається з моменту її реєстрації. Усю наступну діяльність партії після цього можна трактувати як підготовчу до виборів. Вона включає в себе розбудову організаційних структур та ідеологічне забезпечення. Підготовчий етап для кандидата розпочинається з моменту прийняття ним рішення балотуватися на відповідну виборчу посаду.

Підготовчий етап має декілька складових, насамперед, це аналітика та визначення особливостей відповідного виборчого округу. Забезпечення позитивних результатів виборчої кампанії багато в чому залежить від правильного вибору округу.

Вибір виборчого округу для балотування – вияалення найбільш оптимального збігу особистих якостей кандидата з електоральними очікуваннями та вподобаннями виборців. Вибір виборчого округу ключове питання передвиборної кампанії. Органічне поєднання політичного попиту й пропозиції основа успішної виборчої кампанії. Професійною мовою це називають прицілюванням” до округу. І навіть якщо кандидату здається, що він йому абсолютно відомий – однак насправді все доведеться пізнавати заново. Тому цей процес варто розпочинати якомога раніше. Належна прицілка до округу дасть можливість сформувати правильну стратегію виборчої кампанії, зрозуміти основні проблеми виборців, заручитись підтримкою лідерів громадської думки.

Можна виділити головні критерії, які треба враховувати при обранні виборчого округу. Варто ретельно вивчити політико-географічні параметри округу: адміністративно-територіальний поділ, місцезнаходження, транспортні комунікації, промислову та соціальну інфраструктуру та ін.; соціально-демографічні параметри населення, яке проживає в окрузі: стать, вік, рівень освіти, соціально-професійний статус, національність, основні місця працевлаштування і т. д.; політичні традиції голосування електорату на попередніх виборах і референдумах; громадсько-політичну структуру округу: осередки партій, суспільно-політичних рухів, громадські організації, неформальні об’єднання; наявність активних і дієвих груп підтримки, впливових людей, засобів масової інформації (ЗМІ); загальну економічну ситуацію, зайнятість населення, тощо. Лише об’єктивно оцінивши всі ці чинники у комплексі з власним іміджем, можна приймати рішення про вибір округу для балотування. Під час збору цієї інформації кандидат та його команда зможуть познайомитись з великою кількістю людей, які можуть виявитись дуже корисними в майбутньому. Для того аби уже на старті виборчої кампанії мати перевагу над конкурентами слід зібрати масимально можливу інформацію про округ – майбутній “театр військових дій”.

Аналіз попередніх виборів. Вивчення виборчого округу слід починати з аналізу попередніх виборів. Для цього потрібно з’ясувати: загальну кількість виборців; кількість виборців, які взяли участь у минулих виборах; кількість голосів, відданих кожній політичній партії і кожному з кандидатів у депутати; кількість виборців, які голосували за окремими списками, вдома та не за місцем проживання; склад дільничних та окружних комісій; списки виборців; агітаційні матеріали та тактичні ходи, які використовувались на попередніх виборах. Інформація аналізується в цілому по округу й у розрізі дільниць.

Джерела отримання інформації:

  • публічна інформація, періодика, видані звіти тощо,
  • інформація від місцевих органів влади,
  • статистичні дані житлово-експлуатаційних організацій,
  • люди, що займалися попередніми виборами,
  • архіви,
  • газети, що друкували результати виборів.

Безумовно, що зібрані результати не будуть відповідати поточній ситуації, але для розуміння динаміки суспільного самопочуття в певному окрузі це буде одним із необхідних висхідних даних. Завдяки такому аналізу будь-яка політична партія або кандидат у депутати, навіть якщо вони вперше вийшли на виборчий марафон, здатні підрахувати, на яку кількість голосів вони можуть розраховувати та як вдасться вписатись їм в існуючий розподіл сил по кожній з виборчих дільниць.

Паспорт виборчого округу. Після обрання виборчого округу важливим етапом підготовки до виборчої кампанії є складання паспорту виборчого округу. Паспорт виборчого округу – сукупність інформації про виборчий округ, яка допомагає формуванню ефективної виборчої стратегії та сприяє проведенню успішної виборчої кампанії. Паспорт виборчого округу містить: керівний склад органів місцевого самоврядування й органів державної адміністрації; особовий склад депутатів представницьких органів усіх рівнів; склад окружної та дільничних виборчих комісій; соціально-демографічну характеристику округу; виробничо-технічну характеристику найбільш вагомих підприємств та організацій з характеристикою їхнього керівного складу; карту зайнятості населення та карту ділової активності представників середнього й малого бізнесу; релігійну ситуацію в окрузі, пануючі релігійні течії, стан церков; перелік громадських формувань, їхня політична орієнтація, ступінь впливу на громадську думку; національний склад виборців, наявність міжетнічних протиріч й узагальнена етнопсихологічна характеристика округу; реальну норму прожиткового рівня у цій місцевості; дефіцитні позиції в товарній масі та сфері надання послуг комунального характеру, вузлові проблеми в окрузі; місце дислокації виборчих дільниць, керівників установ, у яких розташовані ці дільниці; існуючі заклади системи органів освіти та охорони здоров’я; військові частини, військові навчальні заклади та заклади пенітенціарної системи; засоби масової інформації (ЗМІ), що є у окрузі або які розташовані за його межами, але охоплюють своїм впливом виборців округу; окремий перелік підприємств та установ, що мають власну поліграфічну базу; інформацію про політичні партії, які представлені в окрузі, впливовість та кількісне представництво у виборчому окрузі; аналіз програм регіонального розвитку, їхня реальність, інформованість населення про їхній зміст; стан місцевих бюджетів, джерела поповнення, загальний стан справ у органах місцевої влади та самоорганізації населення; стан справ у виплаті заробітної плати, пенсії, допомог, субсидій; наявність гострих соціально важливих проблем округу; кількісний склад соціально незахищених верств населення з виокремленням стратифікації за напрямами отримання адресної допомоги; місця масового скупчення населення, головні транспортні пасажиропотоки; заклади масового впливу; список електоральних лідерів, впливових людей; розташування та список керівників силових структур в окрузі; розташування та список керівників житлових контор, квартальних, вуличних і домових комітетів, рівень їхньої впливовості; список кандидатів у всі рівні влади; список осіб, які мають досвід роботи у виборчих кампаніях; місцеві релігійні, громадські, культурно-масові свята, традиції, ювілейні дати тощо. Зазначені параметри можна розширити та доповнити іншими даними, які ширше й детальніше характеризують специфіку виборчого округу. До паспорта неодмінно додається географічна карта (якомога детальніша) виборчого округу, на якій окреслюються межі виборчих дільниць, зазначають адміністративні та інші установи. Чим повнішим буде паспорт виборчого округу тим кориснішим він буде під час виборчої кампанії.

Коли складене повне уявлення про виборчий округ, наступним кроком підготовчого етапу є проведення соціологічних досліджень. Вибори виграють ті кандидати, які мають більше інформації.

Опитування громадської думки (соціологічне опитування). Наукове дослідження громадської думки розпочалося у 30-і рр. ХХ ст. Тоді з’ясувалося, що належно сплановане опитування невеликої кількості людей дає змогу сформулювати точніший прогноз, ніж погано сплановане опитування великої кількості людей. Опитування, які проводять відповідні суб’єкти (організації), що на підставі набутої інформації узагальнюють отримані результати і визначають позицію громадськості з певного питання називають опитуванням громадської думки (соціологічним опитуванням). Соціологічне опитування – метод збору первинної інформації, що здійснюється шляхом діалогу між дослідником і респондентом у вигляді формальних запитань і відповідей.

У соціологічному дослідженні використовують різні види опитування. Головні критерії їхньої класифікації характер взаємодії між дослідником і респондентом (особистий чи знеособлений, очний чи заочний, індивідуальний чи груповий) і ступінь стандартизації процедури опитування. Загалом опитування зводяться до інтерв’ювання й анкетування. Анкетаопитувальний лист (питальник) організований особливим способом для отримання від опитуваного (респондента) певних відомостей.

Запитання анкет можуть бути таких типів: запитання з кількома точно сформульованими готовими відповідями; запитання про можливе поводження опитуваного в конкретній описуваній ситуації; запитання-пропозиція оцінити значення якого-небудь показника чи ймовірність настання якоїсь події; запитання, мета якого замаскована щодо вимірюваної змінної. Оцінюють вимірювану змінну компетентні фахівці. Спосіб вивчення особистості шляхом опитування з використанням анкет називається анкетуванням.

У залежності від змісту й конструкції питань, що задаються, анкетні опитування розрізняються на: відкриті, закриті, напівзакриті, зондажні (експрес-опитування). Опитування проведене по телефону – телефонним опитуванням (інтерв’ю).

Звичайно, неможливо опитати абсолютно всіх виборців округу, щоб достеменно доповідати про їхні думки з тих питань, які цікавлять політтехнологів. Достовірні та статистично обґрунтовані дані можна одержати, опитавши й набагато меншу кількість мешканців, важливо лише, щоб дотримувалися визначені вимоги так званої вибіркової сукупності. Тобто, щоб серед опитаних в обов’язковому порядку й у певних пропорціях були люди, розділені за статтю, віком, місцем проживання, рівнем освіти. Це називається репрезентативність.

У статистичній теорії вибірку вважають за репрезентативну тоді й лише тоді, коли кожен житель з однаковою ймовірністю може потрапити до неї. Точний метод формування репрезентативної вибірки передбачає складання списку всіх членів загальної сукупності, що в їхньому випадку мають право висловлювати свою думку (наприклад, реєстру виборців під час формування вибірок для прогнозу результатів голосування), і виборі кожного члена загальної сукупності.

На практиці при більшості опитувань громадської думки застосовують приблизний “метод квот”, коли інтерв’юерові (польстеру) доручають опитати належну частку кожної з головних соціальних і демографічних груп населення або ж формувати вибірку в певній обмеженій географічній області.

Якщо вибірку сформовано як треба, то статистики дають змогу передбачити як близько розподіл певних рис, що їх намагаються з’ясувати (наприклад, намірів голосувати за певну особу) у вибірці, збігається з невідомим розподілом цих самих рис серед усього населення, з якого і сформовано цю вибірку.

Прогноз завжди полягає в тому, що існує висока ймовірність (здебільшого, 95-99 %), що розподіл у вибірці незначно відрізняється від справжнього розподілу (звичайно 1-3 % в кожен бік – так звана статистична похибка, погрішність).

Інколи для уточнення настроїв громадської думки проводять “опитування опитувань”, за якого розглядають дані всіх поважних опитувань, виконаних приблизно однієї пори і опрацьовують його результати для створення максимально точного прогнозу намірів виборців. Найцікавішим для політології є не опитування намірів виборців (“За кого ви б голосували, якби завтра відбулися загальні вибори?” – адже кожен респондент знає, що їх не буде), а опитування, які повинні з’ясувати настрої й поведінку на глибшому рівні.

 Проведення соціологічних досліджень у виборчій кампанії. Проведення соціологічних досліджень у виборчій кампанії має суттєві відмінності від досліджень, які проводять в інших сферах соціального життя. Завдяки соціологічним дослідженням є змога з’ясувати особливості сприйняття пересічними громадянами виборчих заходів, образів кандидатів або політичних партій, рівень реального впливу засобів масової інформації (ЗМІ) на суспільство й, зрештою, спрогнозувати попередні підсумки результатів виборів.

Головна мета будь-якого соціологічного дослідження у виборчій кампанії – аналіз соціально-політичної ситуації в окрузі та прогноз її розвитку. Враховуючи це, під час подібних досліджень вирішують такі завдання: диференціація електорату за соціальними й цільовими групами, виявлення їхніх електоральних очікувань і політичних настроїв та інтересів; аналіз соціальної напруженості й соціальних інтересів окремих електоральних сегментів; визначення рейтингу проблем, найбільш актуальних для всього суспільства та для окремих соціальних і цільових груп; оцінка соціальними і цільовими групами соціально-політичної ситуації в регіоні; оцінка ставлення соціальних і цільових груп до дій центральних і місцевих органів влади, політичних лідерів країни та регіону; оцінка рівня критичних настроїв у суспільстві та виявлення політичних сил і лідерів, на яких суспільна думка покладає відповідальність за невирішені проблеми; вивчення динаміки електоральної активності виборців цього округу й на його основі аналізу можливих моделей електорального поводження виборців на майбутніх виборах; з’ясування основних чуток, предметів обговорення; одержання інформації про сильні та слабкі сторони конкурентів за оцінкою громадської думки; аналіз ситуації, яка характеризує виборчий округ (з соціально-демографічного, історичного, географічного, економічного, політичного погляду); визначення найефективніших каналів отримання і поширення інформації про вашого кандидата в певному окрузі, у тім числі кола засобів масової інформації, що найпопулярніші на території потрібного сегмента електорального поля; визначення рис образу “ідеального” кандидата та формування на цій основі відповідного іміджу кандидата.

Перше соціологічне опитування зазвичай проводять за 6-9 місяців до виборів. Краще, коли ці опитування проводять 23 соціологічні центри, які, зрозуміло, не знають один про одного. Іноді для достовірності інформації буває вигіднішим привезти для дослідження соціологічну команду повністю включно з інтерв’юерами. Метою цього дослідження є визначення загального світосприйняття, намірів та потреб виборців. Зазвичай базове опитування включає від 40 до 60 питань, переважно закритих, які охоплюють близько 20 альтернатив.

Соціологічному опитуванню, яке визначає кількісні параметри громадської думки зазвичай передує робота у фокус-групах та опитування експертів. Вони дозволяють вловити нюанси сприйняття, визначити якісні характеристики електорату та коректно скласти анкету. Практика показує, що коректно проведене соціологічне опитування за чотири дні до виборів дають вичерпну картину майбутнього голосування. Будь-яку роботу кандидата слід моніторити та коректувати результатами соціологічних досліджень, будь-які тези, лозунги та публічні виступи доцільно попередньо ”обкатати” на експертних та фокус-групах.

Ці опитування спрямовуються зазвичай на з’ясування ставлення громадськості до певних політичних партій, виборчих блоків, кандидатів у депутати тощо. Результати таких опитувань, пов’язані з виборами депутатів, можуть суттєво впливати на орієнтування уподобань і переконань виборців безпосередньо перед голосуванням. Тому закон визначає порядок оприлюднення результатів соціологічних опитувань. На засоби масової інформації (ЗМІ) у цьому разі покладається обов’язок зазначити: 1) організацію, яка проводила опитування; 2) час його проведення; 3) кількість опитаних; 4) метод збору інформації; 5) точне формулювання запитання; 6) статистичну оцінку можливої помилки. У законодавстві ряду країн існує обмеження публікації опитувань громадської думки, результатів соціологічних опитувань у ЗМІ.

У рамках виборчої кампанії соціологічні опитування можуть використовуватися і як специфічна технологія, яка за допомогою використання певних соціологічних методик та технік, спрямована не на виявлення, а на формування громадської думки.

Від 80-х років прихильники ринкових методів досліджень активно використовують фокус-групи. У дослідженнях це група людей, яких збирають для детального обговорення їхнього ставлення до певного явища чи події. Фокус-групи, на відміну від квот і вірогідних вибірок населення, не повинні бути статистично репрезентативними і є об’єктом одного з методів кількісних досліджень.

Для з’ясування цілого ряду проблем використовують також опитування експертів. Цей метод аналізу не дає такої точної інформації щодо стану громадської думки як належним чином проведені соціологічні опитування, але в умовах стислості терміну виборчої кампанії та при обмежених матеріальних ресурсах він себе виправдовує найкращим чином. Зазвичай для повноти інформації про стан громадської думки комбінують використання усіх цих методів.

Загалом виконання багатьох специфічних завдань виборчої кампанії вимагає залучення до роботи фахівців з різних галузей суспільних наук – експертів, консультантів, спеціалістів. Насамперед це стосується соціологічних досліджень. Проведення їх власними силами призводить лише до отримання помилкових даних і прорахунків стратегічного характеру ведення виборчої кампанії. Професіоналізм соціологів, яких залучають до роботи у виборчому штабі, є запорукою надійності інформаційної бази як фундаменту побудови стратегії виборчої кампанії в цілому.

На підготовчому етапі виборчої кампанії дуже ефективним є запрошення відомих політиків, політтехнологів, політологів, журналістів, які допоможуть у розробці генеральної стратегії виборчої кампанії, нададуть специфічні поради з тонкощів ведення передвиборної кампанії. Експерти та спеціалісти, які працюють у діючому виборчому штабі, найчастіше об’єднуються в таких підрозділах: експертно-аналітична група, прес-група, група соціологічних досліджень, група політичної реклами, група роботи з громадськістю.

У сучасних виборчих кампаніях останнім часом все частіше задіюють не просто окремих експертів та консультантів, а цілі команди спеціалістів – т. зв. ”мозкові центри інституції, які здійснюють політичні дослідження.

Cтартовий етап. Вдалий старт – запорука переможного фінішу. Найголовніша вимога вдалого старту – найгучніше про себе заявити, виділитись з-поміж решти кандидатів, привернути до себе увагу виборців. Треба знайти найбільш вдалий спосіб заявити про кандидата як про цікаву особу, фахівця, політика, батька чи сина.

Стартовий етап найкоротший у часі, але його головне призначення – вручити максимально можливій кількості людей свою ”візитівку” та створити таку психологічну ситуацію, коли в суспільстві є якомога більше бажаючих її отримати.

Це вимагає, насамперед, від прес-служби кандидата неабиякої віртуозності в роботі з ЗМІ. Але й цього недостатньо. Тому маловідомим кандидатам необхідно розробляти інші шляхи трансформації інформації до широкого загалу виборців. Це можуть бути як традиційні (листівки, буклети), так і нетрадиційні канали поширення інформації (чутки).

Важливо, щоб весь інформаційемй потік був спрямований одночасно по всій території округу. За першим інформаційним приводом має бути наступний, а потім інші в досить обмеженому часі. Це зумовлено тим, що крива графіка комунікативної активності повинна весь час іти вгору, а хвилі комунікативного відлуння не можуть доганяти одна одну.

Невідємною складовою кінця стартового етапу є проведення досліджень стартового рейтингу (впізнаваності) як кандидата, так і його конкурентів. Під впізнаваністю розуміють поняття, яке виявляється у відносній кількості виборців, які можуть назвати прізвище кандидата в депутати при відкритому опитуванні, а рейтинг кандидата до офіційного початку виборчої кампанії називається стартовим рейтингом кандидата.

Рейтинг (англ. rating – оцінка, клас) – індивідуальний кількісний показник популярності політичних лідерів, політичних партій, політичних інститутів, який визначають шляхом аналізу громадської думки через соціологічні опитування, опитування експертів тощо.

Популярність кандидата (партії) визначають за допомогою індексу популярності. Індекс популярностівеличина, що показує у процентному співвідношенні кількість прибічників того чи іншого кандидата, або тієї чи іншої партії, а також відповідної радіо- або телепередачі, визначену за відповідний період. Кількість голосів, які електорат готовий віддати за кандидата в депутати характеризує попит на кандидата. Зазвичай, кандидати в депутати схильні переоцінювати свою відомість та популярність. Самовпевненість – головна причина поразок діючих політиків. Особливо небезпечно, коли оточення кандидата, політтехнологи та соціологи підтримують її.

Вважається, що можна досить впевнено розраховувати на перемогу в мажоритарному окрузі кандидату, якого за два місяці до дня виборів знають 40 % виборців, а 10 % готові віддати за нього свій голос. Щоправда іноді кандидати, які мають найвищі показники популярності можуть мати і найвищі антирейтинги, які їм так і не вдається подолати до дня виборів.

Деякі дослідники вважають, що наявність професійної команди та достатньої кількості ресурсів можуть привести до перемоги будь-якого кандидата – навіть такого про якого більшість виборців і не чули. Однак при цьому потрібно мати дуже продуману стратегію та тактику.

Разом з рейтинговими дослідженнями вивчаються порівняльні характеристики образу кандидата з образами конкурентів. Це робиться розписуючи риси іміджу, які згідно з електоральними уявленнями про ”ідеального” кандидата здатні викликати у представників відповідних електоральних сегментів позитивні абр негативні емоції. Для цього викреслюють таблицю в якій позначаються переваги, недоліки або тотожності кожної риси з рисами кандидата.

Порівняння образів кандидатів

Риси, що порівнюютьсяКандидат АКандидат БКандидат ВКандидат N
Досвід у виборчих кампаніях         +       –       =       +
Знаність серед електората         +       –       +         –
Стан здоров’я         –       –       +         +
Доступ до ЗМІ         =       +       –         –
Інтелектуальний рівень         =       +       –         +
Здатність до компромісів         –       –       =         +
Вміння спілкуватися         +       –       –         =
Компетентність         =       –       –         +

Така порівняльна таблиця дає можливість не лише оцінити риси самого кандидата та його конкурентів, але й дає можливість розробити заходи по зменшенню впливу негативних рис кандидата та посиленню негативних рис конкурентів. Особливо ефективним є протиставлення тих рис кандидата, які відповідають електоральним очікуванням

На цьому етапі за наявності всіх аналітичних даних стає можливим відтворення моделі поведінки виборців та визначення у числовому вираженні кількості голосів, необхідних для перемоги. Для цього розраховують коефіцієнт перемоги (установку кампанії). Коефіцієнт перемоги (установка кампанії) – кількість голосів, яку треба зібрати кандидату в депутати, політичній партії (блоку) для перемоги на виборах.

Процесуальний етап. Це етап безпосередньої ”розкрутки” кандидата під час якого необхідно підтримати головну ідею виборчої кампанії та довести, що саме цей кандидат потрібен виборцям. За часом це найдовший етап з найбільшим обсягом завдань.

Сегментація електорального поля. Розпочинається даний етап з сегментування електорального поля. Електоральне полесукупність виборців країни, регіону, округу. Сегментація електорального поля розподіл виборчого ринку на окремі сегменти за будь-яким принципом з метою підвищення ефективності організації виборчої кампанії. Електоральний сегментдещо відособлена й самостійна частина електорату (наприклад, сільський електорат, молоді виборці тощо), робота з якою потребує розробки специфічної виборчої стратегії.

З погляду електоральних ресурсів електоральне поле поділяється на п’ять сегментів: “твердий електорат кандидата”, “м’який електорат кандидата”, “болото”, “твердий електорат конкурентів”, “м’який електорат конкурентів”.

Кожна з цих груп підлягає подальшій сегментації, виробленню окремих тактичних дій для кожного електорального сегмента, однак на базовому рівні неможливо виробити єдину виборчу стратегію для всіх базових електоральних груп.

У разі спрощеного підходу або недоліку фінансових коштів, здебільшого, відмовляються від роботи з прихильниками (вони й так проголосують) і супротивниками (вони й так не проголосують). Усі зусилля зосереджують на роботі з тими, хто ще не визначився (“болотом”). Головне завдання даного етапу пов’язане з вирішенням триєдиного завдання: стабілізація, зацікавлення, переорієнтація електорату.

Завдання, які вирішуються протягом процесуального етапу:

  • привертається увага до партії чи кандидата з боку максимальної кількості виборців,
  • демонструється конкретна працездатність і показується можливість фізичного та інтелектуального потенціала кандидата при вирішенні різноманітних проблем,
  • фіксується увага виборців на ставленні кандидата до різних структур влади, розкриваються навички кандидата відстоювати незалежні відносини з владними структурами,
  • показувати вміння кандидата оцінювати явища, що відбуваються в країні та в регіоні,
  • демонструється сердечність та здатність кандидата піклуватися про бідних, хворих, ошуканих, про тих, кому потрібна громадська підтримка та допомога,
  • виявляються здібності, які дають людям зрозуміти оптимізм та настрій кандидата на перемогу,
  • демонструється виборцям, що відстоювати правду для кандидата дегко й приємно,
  • досягається повна ідентифікація кандидата з середнім виборцем, щоб пересічні громадяни сприймали кандидата за свого.

Фінішний етап. Цей заключний етап є найбільш важливий, бо саме впродовж нього вирішується, бути чи ні перемозі. У цей період потрібно зробити вирішальний ривок, який і забезпечить перемогу. Одна з особливостей цього етапу – надзвичайна відповідальність за кожне слово, кожен вчинок, кожен крок в електоральному полі.

Зазвичай цей період охоплює два останні тижні перед виборами. На цей період розробляється детальний план дій на кожний день. Це оптимальні дні для ПР-акції та спецпроектів, які зможуть повернути громадську думку на користь кандидата та тих виборців.

Головне у цей час зберігати спокій та не виходити з рівноваги, не піддаватися на провокації які в цей період відбуваються найчастіше. У цей час приділяється особлива увага підготовці спостерігачів на виборчих дільницях.

Поведінка виборчої команди в останній день виборчої кампанії та у день виборів потребує окремого планування та ретельної підготовки. При плануванні особливо слід звернути увагу на взаємодію та координацію діяльності усіх учасників виборчої команди.

На наступний день після слід зібрати усю команду – підвести підсумки роботи та подякувати усім за роботу. За будь-якого результату кандидат не має права бути невдячним членам своєї виборчої команди.

Методичні матеріали можна замовити тут:

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі

Хочеш повідомити новину? Дій!
ПОДІЛИТИСЬ

Реклама

Loading...

Реклама