Бубес: 90% електротранспорту в Україні віджило свій вік

Незважаючи на піке, в яке останніми роками увійшла економіка України, деякі вітчизняні підприємства подають приводи до оптимістичних очікувань. Голова правління концерну «Електрон» Юрій Бубес розповів «Львівській газеті», чому його завод належить до таких підприємств, а також про те, коли в містах України з’являться нові трамваї, сподівання на євроінтеграцію та проблеми українських законів.

— У липні Кабінет Міністрів України ухвалив постанову, згідно з якою чотири українські міста, серед них і Львів, отримають кошти на нові трамваї. Але локалізація виробництва цих вагонів має бути не менше ніж 65%. Який рівень вітчизняного комплектування має «Електрон»?

— Раніше чинними були нормативні акти, за якими цей показник становив 80%. Думаю, такі цифри були штучними. Хоча намагання підтримати українські підприємства були, адже для іноземців такого рівня локалізації досягти вкрай складно. Тож нашою ініціативою було дотримання норми 65%. І сьогодні, якщо ми хочемо бачити не той «електро-секонд-хенд», який їздить нашими дорогами, а нові технологічні рішення, маємо базувати продукцію на якісних вузлах. А такі не завжди виготовляли в Україні.

Загалом «Електрон» співпрацює із десятками підприємств: трамвай як продукт потребує різної комплектації. В Україні нашими партнерами є майже 80 підприємств. Останній приклад: відтепер наш завод купуватиме електродвигуни в Харкові, раніше нам їх поставляла Німеччина. До речі, технічні параметри до харківських двигунів ми задавали навіть більш вимогливо, ніж для німецької продукції. Це і є локалізація.

Що це дає? Робочі місця, наповнення бюджету, швидший обіг коштів. Для нас співпраця із вітчизняним виробником — гарантія якісного й швидкого виконання замовлення, адже на заваді співпраці з іноземцями лежать ще й бюрократичні складнощі.

Крім того, високий рівень локалізації «Електрон» має за рахунок того, що в його склад входять підприємства різної спеціалізації: ми самостійно виготовляємо електродвигуни і їх поставляємо за кордон. Також робимо кондиціонери.

— Багато хто вважає, що постанови про обов’язковий рівень локалізації виробництва українськими заводами «вбивають» їхню конкурентоспроможність на міжнародній арені…

— Звісно, можна закуповувати агрегати за кордоном і збирати готову продукцію тут. Але це шлях у нікуди, це постійна залежність від номенклатури випуску. Ви ж бачите, який стан співпраці з Росією. А раніше в цьому напрямку було дуже багато кооперації. Україна не має бути залежною від імпорту.

Там, де в нас немає свого окремого виробництва, ми змушені закуповувати якісну продукцію за кордоном. Наша конкурентоспроможність залежить від того, наскільки швидко Україна та ЄС виконають покладені один на одного обов’язки. Україна ці зобов’язання виконує. Що ж до європейської сторони, то маємо великі проблеми. Незважаючи на всі заяви європейців про любов до українського товаровиробника, його не пускають на ринки Старого світу.

Крім того, для виправлення цієї ситуації сьогодні мало що роблять й українські держоргани. Наприклад, сьогодні ввізне мито на постачання українського трамвая до ЄС є нульовим. Але ми ще жодного вагона туди не завезли. У нас немає сертифіката відповідності європейським стандартам. Це — марудна справа, яку гальмують і з українського боку, і з боку західних партнерів. Туди треба привезти вже готовий виріб, а не проект і пропозицію. Також треба ще виграти тендер.

Однак працюємо і над цим. Нещодавно ми створили спільне українсько-європейське підприємство, через яке виготовляємо документи на нашу продукцію для постачання в країни ЄС. І ми обов’язково там будемо: маємо запит на електробуси та агрегатні складові для європейських заводів.

У цьому сенсі дуже доречною є реформа децентралізації. Те, що кошти залишаються громадам на місцях, дозволяє містам самостійно проводити тендери на електротранспорт. Це цінне надбання, оскільки 90% усього електротранспорту в Україні віджили свій вік.

— Чи відповідає продукція «Електрону» європейським стандартам?

— Із питанням стандартів є неприємна колізія, оскільки в нашій державі ще чинні ГОСТи (йдеться про державні стандарти). Ми зробили продукт, який повністю відповідає європейським нормам, проте не проходить за стандартами України. Наприклад, транспорту можна проходити дорожнім полотном, якщо навантаження на його вісь є в межах 10-13 тонн. За стандартом, по такому ж полотну не може пройти трамвай, якщо він важчий ніж 8 тонн. Це — нонсенс, адже трамваї модернізують, ставлять додаткові двигуни, тож стають важчими. Треба переглядати норми, щоб вони відповідали вимогам часу. Та й сам процес доведення виробником відповідності своєї продукції нормам є дуже забюрократизованим.

— Ви говорите, що парк електротранспорту потребує оновлення. А що стосується інфраструктури та комунікацій?

— Готовий зразок електротранспорту не дасть самостійно собі ради на теренах міста. Уся інфраструктура потребує сьогодні реконструкції. Звісно, для цього потрібні інвестиції. А для того, щоб вони були, необхідно мати програму реорганізації інфраструктури. До прикладу, у Львові колії на деяких ділянках мають розбіжності між висотою та подекуди шириною. Від цього страждають колеса. Від перепадів струму часто ламається обладнання. Якщо сучасний іноземний трамвай сьогодні заїхав би на терени України, то він  зупинився б через годину.

«Електрон» адаптував свою продукцію до таких умов. Зроблено кліринс, створено додаткову систему безпеки й контролю тощо.

— Зараз у деяких містах оновлюють рухомий склад трамвайних депо за допомогою реконструкції старих вагонів. Це вигідніше, ніж купувати старі?

— Виставляти це як програму поліпшення технічного парку не треба. Через кілька років витрати на реконструкцію доженуть витрати на придбання нового вагона. Тим паче, що оригінальних запчастин тих виробників немає. Їх виробляють приватні фірми десь «на коліні». Їхня якість не є доброю.

— Як війна на Донбасі та криза у стосунках з Росією відобразилися на роботі вашого підприємства?

— На сьогодні співпраця з росіянами, яка полягала в участі у спільних авіапроектах і проектах щодо космосу, як і за всіма іншими напрямами, на «Електроні» припинена. Ми не співпрацюємо вже два роки. Морально ми на це не маємо права. Хоча, звісно стало складніше працювати.

— Що ще заважає ефективно працювати?

— Велике податкове навантаження на підприємства. Розмови про те, що податкові умови реформували, є неправдою. Можливо, зменшився вплив окремих чиновників фіскальних органів, але не тиск фіскальних органів загалом. Як держава вимивала гроші, так і вимиває.

Великою проблемою є податок у фонд оплати праці. На «Електроні» всі 24 роки незалежності ми все оплачуємо за трудовими книжками, виплачуємо всі дивіденди. Але ж зараз ми просто задихаємося. Щоб людині виплатити середню заробітну плату, ми маємо віддати державі таку саму суму. 47% фінансового навантаження займає цей видаток.

Якщо в якихось країнах і є високі податки, то там відповідно є і певні державні преференції. По-перше, це — рівноправність державних і недержавних підприємств перед законом і податками. По-друге, якщо ти вкладаєш кошти в підприємство (модернізуєш, підвищуєш заробітну платню, береш на роботу інвалідів), то платиш менший податок. У нас цього немає.

— Яка оптимальна ціна для підприємства на один трамвай сьогодні?

— Усе залежить від наповнення: чи є спеціальна комп’ютерна система управління, чи є кондиціонери, з якого матеріалу зроблені. Залежно від цього формуємо реальну ціну. А на фактичну впливають інші обставини: особливості тендерів і наявності коштів у різних громад. На нашому ринку склалася хороша ціна. За кордоном такі трамваї, як наші, продають за 1,8-2 млн євро. В Україні ми виставляємо ціну 1,1-1,2 млн євро.

— За якими новими напрямами працює «Електрон»?

— Наразі маємо пропозиції виробництва спецпродукції для оборонного комплексу України. Це — спеціальні автомобілі, рації, зразки стрілецької зброї. Ми маємо конструкторське бюро, тож маємо спроможність виготовляти й іншу продукцію, наприклад, оптичну. Також створюємо агрегатну продукцію, полімерні товари, працюємо над електробусом. Якщо витримаємо ті умови роботи, які є зараз, то ми станемо серйозним міжнародним гравцем.

Розмовляв Михайло Драпак, Львівська газета