Руслан Кошулинський: Якщо хочемо змінити систему, зараз – саме час

7
Руслан Кошулинський: Якщо хочемо змінити систему, зараз – саме час

Руслан Кошулинський – впливовий політик, заступник голови партії Всеукраїнське об’єднання “Свобода” і просто привабливий харизматичний чоловік. Портал Дивись.Інфо поспілкувався з кандидатом на посаду мера Львова напередодні місцевих виборів.

Руслане Володимировичу, які схожі та відмінні риси ви бачите між нинішнім часом і бурхливим періодом 1990-х років?

Фаховість опонентів. Бо в 1990-х роках була одна комуністична партія, яка мала уявлення про державне будівництво, а усі інші були лише аматорами, які тільки йшли в політику. І “Свобода” сама усьому навчалася; свідомо не брала у свої ряди людей, які йшли в політику лише заради посад, чи які раніше обіймали посади в райкомах, партосередках тощо. Зараз з`явилося багато правих партій.

Але “Свобода” була першою “правою” партією.

Так. Сьогодні саме завдяки діяльності «Свободи» кажуть “Слава Україні!”. Більше того, цілі уривки “свободівської” програми деякі політики беруть за основу своєї діяльності. Націоналістична ідеологія починає сьогодні швидко отримує підтримку в країні, хоча колись “праві” були на задвірках, не мали перспективи… Так що це – кардинальна зміна з 1990-х років.

З чого у Львові ви плануєте розпочати побудову українського суспільства на основі соціальної та національної справедливості?

На превеликий жаль, місто сьогодні вихолощене, а керівництво Львова експлуатує досягнення попередніх поколінь. Це не заслуга теперішньої влади Львова, що є Площа Ринок і пам`ятки, внесені в реєстр ЮНЕСКО. Хоча й останні знищують разом з їхньою історичною цінністю, перетворюючи в кнайпи. Львівяни втратили вже безліч автентичних місць через побудову закладів харчування і відпочинку для туристів. Сьогодні Львів не продукує нічого нового, окрім того, що наше місто – туристична Мекка України. Єдине досягення – це хіба що трамвай, але не завдяки, а всупереч. Прийшло якось до мене керівництво концерну “Електрон” у великому розпачі: мовляв, домовлено про створення сучасного трамваю, але влада Львова відмовляється оголошувати тендери, забезпечувати фінансування. Коли я втрутився у цю ситуацію, ще будучи депутатом Міської Ради, з`ясувалося, що є домовленість між керманичами Львова та Вінниці про те, що швейцарські уживані трамваї з Вінниці продадуть до Львова по 300 тисяч гривень за штуку. Ми сказали ні, так не буде. Адже тоді люди втратили роботу на «Електроні», а це, по-перше, саме той науково-виробничий потенціал, який зберігся і який може працювати, по-друге, ті робочі місця, які так необхідні місту.

Отже, створення нових робочих місць – ваш пріоритет?

Звісно! Ну не можуть усі бути в центрі Львова кухарями, прибиральниками, офіціантами, барменами. Не може мільйонне місто жити одним туризмом! Сам за першим фахом – технолог приготування їжі; фаховий кухар і знаю, що це таке, але усім не вистачить роботи у цій сфері. У нас є величезні наукові та навчальні заклади – Львівська Політехніка, Університет Франка, Українська академія друкарства, Національна академія мистецтв, Національний медичний університет, Львівський національний лісотехнічний університет… Але нинішня місцева влада не потребує аби місто поповнювалося досягненнями львівських науковців. Сьогодні ж Львів практично голий, незахищений, без щита від центрального тарифного посягання. Відсутній аналіз енергетичної самостійності. Ми навіть не знаємо, за що платимо, не знаємо прибудинкової території, а також не маємо інформації, якими послугами ЖЕКи мають забезпечувати львівян.

Ще й сморід панує у деяких районах міста!

Важкий сморід від очисних споруд у Львові – і це триває вже багато років. На посаді заступника Верховної Ради мені вдалося випросити, «виклянчити» 31 мільйон для каналізування деяких вулиць і реконструкції очисних споруд у Львові. Яким же було моє здивування, коли місто відмовилося від цих грошей! Це був політичний крок з боку Садового, бо ці гроші «привів» Кошулинський. Тож і далі смердить.

Очевидно, треба змінювати саму структуру міської влади?

Звісно, адже ця структура не змінювалася усі ці роки, фактично десятиріччя. У попереднього мера Львова Департамент міського голови – фактично, обслуговуючий персонал, який мав піднести портфель, поговорити по телефону – складав сім осіб. Сьогодні ж у цьому департаменті десь 43 особи. Фактично, це збірна для політичного зростання Садового і користування можливостями Львова для своєї політичної кар`єри. Крім того, дуже нашому меру вигідно брати НЕ львівян на роботу. Скажімо, начальник Управління охорони здоров`я – з Чернігова. І йому дали квартиру! У Львові є цілий Медичний університет, черга медиків на квартиру розтягнута, мабуть, на століття, але ж треба було залучити людину з Чернігова! Та що ця людина може знати про медицину Львова?! Такий працівник буде думати лише про те, як якісно виконати завдання свого шефа-патрона, а не про здоров`я львівян.

Садовий ще й з Януковичем був пов`язаний…

Так, і доволі тісно: їздив на святкування його Дня Народження. Знаючи, як Янукович ставився до своєї особистої безпеки, можна лише уявити, якою довіреною особою був Садовий, якщо був допущений до Межигір`я. А з Колєсніковим Садовий будував стадіон та литовище. Для стадіону було виділено 20 га землі, взято кредит 200 млн гривень під 20 відсотків річних. За рахунок міста ще й було прокладено усі комунікації. В результаті Львів ані відсотка не має у власності цього стадіону. Але земля – власність громади. Навіщо тоді той стадіон?! Краще було би витратити менше грошей і здійснити реконструкцію існуючого стадіону “Україна “. На три гри європейської першості вистачило би, і зберегли би землю на майбутнє…

З Ющенком Садовий боровся проти Тимошенко, з Януковичем – проти “Свободи”. Стереотип мислення Садового – пристосувальницький, а стиль керування – аферистичний, спрямований на власне політичне та особисте збагачення.

Плануєте залучати інвесторів до Львова?

Прихід інвесторів – це перш за все питання довіри. Коли в місті здійснюється не господарювання, а афера, інвестор не буде приходити. Діяльність місцевої влади має бути сконцетрована на створенні атмосфери і умов для залучення інвестора, який відкривав би виробництво.

Як оцінюєте своїх конкурентів на виборах?

Більшість знаю особисто – кожен з них має свою мотивацію.

А ви яку?

Я досяг усього, чого міг досягнути простий хлопець з промислового передмістя, з інтернату, з робітничої сім`ї. Мені не треба нових медалей – просто я живу в цьому місті, тут живуть мої діти, і не буду нікуди виїжджати. Але коли приходжу додому – і смердить, то відчуваю, що мною та моїми близькими нехтують. Люди поряд можуть мати комфортніше життя, але заради цього зараз у Львові геть нічого не робиться. Збільшуються тарифи на проїзд, газ, воду електроенергію, які можуть бути менші. Але місцева влада, яка є управлінцем грошей мешканців міста, використовує ці статки на свій розсуд. Є можливість подбати хоча би про базові речі – наприклад, безпеку. Але й тут нічого не робиться! Сьогодні криміногенна ситуація у Львові зростає просто карколомно. А можна було би прокласти оптоволокно і налагодити відеоспостереження, залучити громаду для спільного патрулювання. Натомість зростає кількість пограбувань, викрадень автомобілів – цього не було дуже давно, з 1990-х років.

Що найважче для вас у передвиборчих перегонах?

Моральний бік. 8 місяців служив в армії і був вирваний з контектсу. Тепер складно зрозуміти, як і чому члени однієї парламентської коаліції обливають одне одного брудом, б`ють писки, за 10 тисяч доларів відпочивають на Мальдівах, і їм ще й не вистачає грошей на заробітну плату. Для мене складно зрозуміти, коли такі речі продукуютть люди, які сьогодні при владі, – гризуться замість того, щоб швидко ухвалювати необхідні для добробуту України закони. Особливо важко це зрозуміти після армії, де головне – швидке виконання наказу – знищити ворога.

Поділіться, будь ласка, враженнями про армію.

Три проблеми. Перша – стара техніка. Я служив в армії у 1987-89-у роках, і на тих же самих гарматах, що зараз використовуються в ЗСУ. Дуже потрібні сучасні IT-технології для артилерії, безпілотники тощо. Друга проблема – низька патріотична підготовка в збройних силах. Немає ідеології, почуття патріотизму як мотиватора. І третя – про що можна говорити, якщо зарплата командира батареї, майора за посадою – в межах 5 тисяч гривень?! Він служить достатню кількість років, у нього сім’я, діти, але за таких умов він думає не про те як воювати, а чи вистачило грошей на харчування його родині. Натомість в армії є військова солідарність, до якої я звик. А в суспільстві немає відчуття, що треба об`єднатися зі спільною метою подолати ворога. Політична еліта застигла в рутинній боротьбі між собою. Після армії усе сприймається дуже просто, і рекомендував, аби кожен депутат послужив в армії. Є наказ – є виконання – є доповідь після виконання. Так само і депутат має діяти: отримав від людей наказ, прийшов у сесійну залу, проголосував, прийшов до людей і доповів – я це виконав. Або не виконав, і пояснив, чому.

Руслане Володимировичу, яка ваша глобальна мета?

Відчувати себе затишно і комфортно, гідно і гордо в будь-якому місті своєї країни, від Луганська до Чопа.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі

Хочеш повідомити новину? Дій!
ПОДІЛИТИСЬ

Реклама

Loading...

Реклама