Лев Кошулинський проти лиса Садового

12
Лев Кошулинський проти лиса Садового

Спроба начерку психологічного портрету на тлі політичного протистояння

Класики теорії елітаризму виділяли два типи еліти, яка керує масами – еліта левів та еліта лис. Перший тип еліти характеризується прямолінійністю та безкомпромісністю, другий – гнучкістю та конформізмом. Перший тип – характерний для стабільного, другий – для змінного та непрогнозованого середовища. Час, який пройшов з моменту формування цієї класичної типології підтвердив її життєвість. Тому сьогодні, оцінюючи представників сучасної владної еліти, ми умовно зіставляємо її з цими двома ідеальними типами – левами та лисами.

Фарбований лис чи політик-популіст?

Андрій Садовий – класичний приклад політичного лиса. Він цілковито невиразний ідеологічно. Аби не пов’язувати себе з певними ідеологічними принципами, він, зазвичай, дотримується дуже загальних та аморфних світоглядних позицій.

Він або неідеологічний прагматик (центрист) або християнський мораліст. І перше й друге дає йому можливість певного позиціонування у системі політичних координат, але цей простір настільки широкий, що безболісно дозволяє йому без зайвих зусиль змінювати свої погляди в потрібний час практично в протилежному напрямку.

Для нього світогляд та переконання – речі функціональні, ними варто послуговуватися, якщо вони дають користь, і їх позбуваються або змінюють, якщо – ні. Загалом його світоглядне кредо – відсутність будь-якого чітко окресленого світогляду. Виправданим і цінним є усе, що гарантує результат. Усе, що не наближає до мети, – це зайва ноша!

SAD copy

Така світоглядно-ідеологічна невиразність дає йому можливість бути своїм для патріотично налаштованих галичан і одночасно не створює перепон: ані ідеологічних, ані ментальних – для спілкування із представниками іншого світоглядного поля. Така “страусина позиція” трактується ним, як вершина “хлопської мудрості”, яка, на його думку, дає можливість перехитрити усіх й добитися конкретних результатів на свою користь.

Він завжди є таким, яким його хоче бачити той, від кого він залежить. Він готовий розмовляти із співрозмовником російською і гучніше за усіх кричати “Хто не скаче-той москаль!”, готовий знаходити точки дотику як із сепаратистами, так і з націоналістами. Він має аргументи для борців з корупцією і одночасно є її учасником та організатором.

Він намагається виглядати інтелектуалом і лібералом, але явна нестача системної освіти й знань змушує його компенсувати це… носінням окулярів та колекціонуванням дипломів про вищу освіту. Він не розуміє і зневажає інтелектуалів саме через те, що відчуває їх недосяжність. Останні не надто цінують і його. Через те його оточення, як і очолювана ним партія – армія слухняних солдатиків без власної позиції і волі, готова виконувати будь-які накази свого начальника. Аби тільки платили. Як відомо, хто платить, той і замовляє музику!

Попри те, що він намагається стати політичним лідером. Лідерство його засноване не на особистих якостях та здібностях, а суто на посаді та ресурсах. Він хоче слави, але боїться бути першим! Він боїться публічності. Він актор другого плану. Майстер інтриг та закулісних комбінацій. Поруч із ним завжди повинен бути Хтось, що його прикриває, захищає, веде й одночасно бере відповідальність на себе, віддаючи лаври слави йому. Камікадзе, що готовий вмерти за свого імператора!

Він не здатний працювати системно та стратегічно. Він майстер експромту. Герой миті, який швидко спалахує і швидко згорає. Рутинна робота його гнітить. Він завжди у пошуку чогось нового – атракційного, нечуваного та небаченого. Можливо в попередньому житті він був Нероном, який любувався красою полум’я підпаленого ним Риму.

SAD

Він боягуз. Він боїться свого оточення, яке вважає таким, що зазіхає на його імперію. Серед його найзапекліших конкурентів – люди, які у свій час були до нього дуже близькими. Навколо себе він вибудовує команду не професіоналів, а тих, що готують для нього “теплу ванну”, працюють над його сценічним образом – іміджмейкери, спічрайтери, стилісти. Для нього політика – це не праця, а вистава, п’єса, перформенс, “мильна опера” з переслідуваннями, втечами і пострілами і, звичайно ж, з love story.

Він зразковий сім’янин та християнин, але не ортодокс. Він готовий служити Богу і Мамоні. Йому ближчим за духом є, очевидно, протестантизм. Звідси його постійне протистояння із традиційною церквою. У боротьбі за народні симпатії він вбачає серйозного конкурента, а тому й воює із нею доступними йому методами.

Він людина заможна. Але зароблені ним статки мають не продуктивну, а спекулятивну основу. Він не сіяв і не жав. Не виробляв ані товарів, ані послуг, тим паче – технологій. Він успішний спекулянт. Торговець людськими ілюзіями. І це також позначилося на його психології. З повітря можна робити цілком конкретні гроші! Людські проблеми та надії можна вигідно для себе конвертувати!

Він тонко відчуває настрої мас і вміє вдало на них зіграти. Підігрує йому у цьому його власна інформаційна імперія – український Голлівуд – фабрика мрій. Мабуть відомий драматург Станіславський, спостерігаючи за його грою, вигукнув би: “Який вмирає актор!” і “Який народився популіст!”, – з іронією та сумом продовжили б ми.

Політичний лев – врятувати рядового Райана!

Руслан Кошулинський – політичний лев. У нього струнка шкала світоглядно-ціннісних орієнтацій, яку він скоріше відчуває аніж раціонально вибудовує. Визначивши себе в рамках цієї системи цінностей він швидше змінить навколишній світ, аніж свої підходи до нього.

Для нього світоглядні цінності – дороговкази по життю. Світ недосконалий, якщо він відходить від цих цінностей. Люди нещасні, які не можуть пізнати істинної суті речей.

Для нього власний ідеал – це альфа і омега, а не рукавички, які одягають лише тоді, коли йде дощ. Його віра інтеграційна. Вона стосується не лише політики, але й сприйняття світу загалом.

Озброєний вірою – він не знає сумнівів. Для нього важливий не сам результат – а процес. Варто спочатку втягнутися у бій – а потім буде видно. У цьому сенсі він авантюрист – бачу ціль – не бачу перешкод!

Він впевнений у собі – адже він озброєний знанням істини, а тому усі інші для нього “чужаки”, до яких він ставиться із певною пересторогою.

Він воїн, який переконаний, що захист – Батьківщини, сім’ї, ідеалів – є звичною справою мужчини. Він солдат, оскільки готовий належно виконувати свій обов’язок там, де його закинула доля. У минулому житті він був рядовим Раяном, якого рятувала вся країна – не заради нього самого, а заради торжества ідеалів гуманізму.

Він зовні простуватий. Швидше готовий слухати аніж виступати. Й саме це дозволяє групуватися навколо нього амбітним та різноплановим людям. Кожен з них розуміє, що має особистий простір для реалізації власного потенціалу й захищений від кон’юнктурних впливів зовні.

Він лідер, але не як функція посади чи ресурсу, а як функція ситуації. Він не якесь там унікальне цабе, а лиш той, що виявився в потрібний час і в потрібному місці. Заради посади не розштовхував нікого ліктями, не інтригував, не влаштовував промоакцій. Доручили керувати парламентом – керував. Закінчилась каденція – зібрав речі пішов на війну. Він завжди при ділі – там, де найбільше потрібний.

Він радикал, звідси і його партійна належність. Але радикалізм його не пафосний, не епатажний, не награний. Він поганий актор, але до нього не страшно повернутися спиною. Заради свого особистого рейтингу він не кидатиме гранатами із-за чужих плечей й не лякатиме дітей по садочках. У тривожні часи Майдану не піарився на сцені, але виносив із бою поранених.

У нього загострене почуття справедливості, яке для нинішньої політичної еліти швидше недолік аніж доблесть. Але саме воно робить його унікальним та затребуваним політиком.

Спокійною ходою, без зайвого галасу та постановочних ефектів, він обійшов на мерських перегонах куди талановитіших та заможніших акторів! Для багатьох виборців, замучених хаосом постійних змін та «показ ушної» метушні, він став уособленням давно очікуваного спокою. Сила і спокій – головні достоїнства політика-лева.

Він є таким, яким є, і не надто схильний “вживатися” у виграшний політтехнологічний образ – суперполітика чи господарника, тим паче інтелектуала-всезнайка. Але знайомлячись із ним поближче, люди розуміють, що він не віртуальний, а справжній. Що він один із них. Що йому можна вірити.

P.S. Стадо баранів, яке очолює лев, перетворюється у відважних хижаків, зграя левів, яку веде баран, обертається в тупих овець. Ким себе бачать львів’яни – покаже найближча неділя!

Юрій Шведа, політолог.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі

Хочеш повідомити новину? Дій!
ПОДІЛИТИСЬ

Реклама

Loading...

Реклама