За службу Божу за радянської влади не приймали на роботу

7

У цьому матеріалі розповідь про те, як за радянської влади не приймали на роботу чоловіка, який раніше був православним священиком.

Потерпілий Гірняк Василь звернувся у Раду у справах релігій при Раді Міністрів СРСР, яка 27 квітня 1986 р. скерувала його листа в апарат Львівського обласного уповноваженого ради у справах релігій. У ньому, зокрема, йшлося: «Направляем Вам жалобу заштатного православного священника Гирняка В. Н. на то, что его не принимают на работу по гражданской специальности (среднее агрономическое образование). Просим оказать заявителю необходимое содействие и о результатах доложить Совету».

У матеріалах архіву маємо також листа (17 квітня 1986 р.) цього ж священика до редакції газети «Вільна Україна» (Львів). Автор писав: «Мої батьки… ввійшли в православну Церкву з часу її відновлення в нашій області. Сам я родився через три роки після скасування унії. У 1980 р. став священиком православної Церкви і служив у Казахстані до 1984 р. Тоді ж повернувся у Львівську область з причини хронічної бронхопневмонії, якою захворів під час військової служби на Далекому Сході. В мене ще й проблеми із хребтом, зсув хребців з частковою атрофією третього хребця внаслідок відмови надати мені медичну допомогу у 1979 р. До цього в мене був сколіоз, яким захворів внаслідок фізичного перенавантаження, коли косив у колгоспі для ферми зелену масу. Таким чином, на сьогоднішній день я є у фізичному відношенні хворою людиною з дуже обмеженими можливостями працювати.

Після повернення з Казахстану у 1984 р. я звернувся з проханням до митрополита Никодима [Руснака], щоб прийняв мене в клір Львівсько-Тернопільської єпархії, але за півтора року митрополит Никодим так і не спромігся рішити позитивно моє питання.

На днях мене випишуть з санаторію, де я лікувався. Прошу Вас нагадати про це митрополиту Никодимові. Може, Його Високопреосвященство спроможеться розглянути моє прошення? Адже становище моє близьке до жахливого».

24 квітня 1986 р. редакція газети скерувала листа священика в апарат уповноваженого ради у Львівській області. Тут, отримавши його, через місяць (23 травня) відповіли заявнику: «…На Вашого листа, адресованого до редакції газети «Вільна Україна» щодо надання Вам парафії на території Львівської області повторно Вам роз’яснюємо, що питання призначень і переміщень служителів культу відноситься до компетенції духовних, а не державних інституцій». Між іншим, на листі із редакції читаємо візу працівника апарату: «Роботи у нас дуже багато на різних підприємствах і в організаціях. Запросіть заявника до себе і роз’ясніть. Взагалі не зрозуміло, чого він жалується в нашу (? – авт.) газету на Никодима. 29 квітня 1986 р.».

Між іншим, 13 червня 1986 р. апарат обласного уповноваженого ради у справах релігій надіслав керуючому Львівсько-Тернопільською єпархією митрополитові Никодиму листа. У ньому, зокрема, повідомлялося, що «вопрос о регистрации священника Гнидца О. И. на приход в с. Муроване Пустомытовского района будет рассматриватся 25 августа 1986 г. в 11 часов, в связи с чем Вы приглашаетесь для участия в рассмотрении этого вопроса». Отже, виходить що відповідний апарат мав безпосереднє відношення до проблеми «духовних хлібів», духовної служби священиків. Тому попередня відповідь, м’яко кажучи, була недостовірна. Відписали і все на тому.

Та повернемося до поневірянь нашого заштатного священика. Відповіли, очевидно, знову трафаретно тут і на першу його заяву до союзного релігійного відомства. Тоді, очевидно, переконавшись у безвиході, він вкотре благав, переконував: «Прошу Вас содействовать моему переходу к устройству на государственную работу. Решил перейти и работать на государственную работу, но встретился с трудностями в устройстве. По той причине, что я служил в Православной Церкви, на работу меня не принимают». Прохання теж скерували на Львівщину, в апарат уповноваженого ради у справах релігій. Віза: «Вопрос трудоустройства. На контроль». Звичайно, не йшлося про працевлаштування людини. Поставили на контроль, щоб відстежувати подальші кроки заявника-священика.

З часом, а саме 6 серпня п. р., від апарату обласного уповноваженого у Москву відправили депешу. У ній повідомлялося: «Гр. Гирняк В. Н. (заштатный православный священник) действительно обратился в аппарат за содействием о его трудоустройстве по гражданской специальности, в связи с чем в исполком Перемышлянского райисполкома направлено соответствующее ходатайство. Однако, как сообщил нам 1 августа 1986 г. заместитель председателя райисполкома т. Савка Р. 09.07.86 г., что ими получено письмо от Гирняка В. Н., в котором он сообщил, что уже трудоустроился на ПО ”Полонина” и просит больше о нем не беспокоится». Так, заявнику не допомогли ані митрополит, ані союзний та обласний уповноважені ради у справах релігій, ані районна влада, ані обласна партійно-радянська газета. Згодом… священик сам собі допоміг. Так би мовити – «радянська самопоміч». Так що владні державні структури (адміністративні, інформаційні, судові) тут ні при чому. Та й описаний інцидент далеко не «моментально был улажен».

Звичайно, керівник єпархіального управління одноосібно не міг та й особливо не бажав влаштувати священика на служіння у відповідній парафії. А вільних парафій, тобто без чинного священика, було чимало, зрештою, як і не діючих церков. Апарат обласного уповноваженого ради у справах релігій міг рекомендувати владиці залучити священика до духовної служби. Але якогось бажання теж не було. Та й завдання ж відповідного органу зводилося не до збільшення кількості, а навпаки – скорочення (обмеження) числа священнослужителів. Бо ж йшлося не про розвиток духовного, а передусім здійснювалася політика зматеріалізованого атеїстичного буття радянської людини.

Архівні дані також засвідчили, що заштатний священик Василь Гірняк провів службу Божу у діючій церкві (св. Івана Хрестителя, мурована, зведена (1904) (Див.: Шематизм Львівської архиєпархії. –Львів, 1996. –С. 38) с. Глібовичі Свірзькі, тобто за місцем проживання, щоправда, не маючи для цього реєстрації в органах тодішньої влади. Остання, піддала його адміністративному покаранню… за службу Божу людям. Втім, про можливість такої події у свій час (19 травня 1987 р.) писав обласний уповноважений у справах релігій у листі до Перемишлянської районної влади. «На території Вашого району проживають громадяни Гірняк Василь Миколайович, 1949 р. н., (с. Глібовичі Свірзькі) і Стасюк Ярослав Антонович, 1956 р. н. (с. Осталовичі – церква Преображення Господнього, мурована, 1810, відновлена – 1926-го року – Див.: Шематизм Львівської архиєпархії. –С. 105), які являються служителями культу РПЦ, однак не мають приходів із-за відсутності вільних. Їм рекомендовано працевлаштуватися. Просимо сприяти громадянам Гірняку і Стасюку в цьому. Не виключено, що вони проводять незаконну діяльність, а тому необхідно встановити дієвий контроль з метою недопущення ними порушень законодавства про релігійні культи».

До слова, митрофорний протоієрей Ярослав Антонович Стасюк і сьогодні служить у церкві Вознесіння Господнього с. Дусанів на Перемишлянщині. Він успішно закінчив Одеську духовну семінарію (1981-1985), отримав висвячення 25 грудня 1983 р. у кафедральному Свято-Успенському соборі м. Одеси – митрополитом Одеським і Херсонським Сергієм (Петровим). За підтримки о. Ярослава та коштом добровільних пожертв парафіян зведена нині чинна церковиця (1992). Розміри: довжина – 23 м., ширина – 11 м., висота – 12 м. Храм вміщає 500 осіб. Його інтер’єр збагачено художнім розписом стін на євангельську тематику. Іконостас сучасний, різьблений, позолочений. При церкві діють недільна школа, хор, сестринство (Див.: Статистично-біографічний довідник Львівсько-Сокальської єпархії УПЦ-КП. –Львів, 2007. –С.183).

Доля, життя, працевлаштування трудової людини далеко не завжди турбували тодішні органи влади, її структури, у тому числі й пропагандистські. Аналогічна ситуація була і в релігійному середовищі. Конституційні та й природні права віруючих безпідставно обмежувалися. До того ж постійно жорстко контролювалися тією ж державною владою, якій справно служила радянська партійна періодика. Іншої не було.

Матеріал підготовлений на підставі даних Державного архіву Львівської області (ДАЛО). Ф. Р-132. –Оп. 3. –Спр. 432. –Арк. 92, 99; –Спр. 440. –Арк. 32; –Спр. 441. –Арк. 147; –Спр. 450. –Арк. 144, 145, 146, 147-147зв.; –Спр. 452. –Арк. 8; –Спр. 461. –Арк. 75.

 Юрій Боруцький.

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі

Хочеш повідомити новину? Дій!
ПОДІЛИТИСЬ

Реклама

Loading...

Реклама