Вирішальна битва за Львів: як перемогти львів’янам?

Львів готується до вирішальної битви. Час «Х» настав, і саме нині з’явився реальний шанс кардинально змінити розклади на львівській політичній шахівниці. В Україні так часто відбуваються вибори, що люди вже давно збагнули: майже все, що обіцяють на виборах, залишається забутим після оголошення результатів голосування. Львів’ян щоразу заганяють в стан, коли нема альтернативи, але цього разу все може бути по-інакшому.

Десять років львів’яни вірили своєму міському голові, лідеру партії «Самопоміч» Андрію Садовому. Вони вірили навіть тоді, коли проект «Самопоміч» після того, як його банально використали на першій переможній для Садового виборчій кампанії, буквально одразу заморозили. А потім похапцем відродили з попелу – напередодні парламентських виборів, наче до того часу інтереси громади не потрібно було захищати.

Львів’яни вірили обіцянкам про «трамвай на Сихів», вірили обіцянкам про поліпшення у сфері надання послуг. Вірили і співчували, коли Андрія Садового то копнуть, то спробують обстріляти його порожній будинок. І ось, нарешті, збулася притча про хлопчика, який надто часто кричав «Вовки!». На цих виборах львів’яни засумнівались, а чи справді альтернативи нема?

Андрій Садовий вступав у теперішню передвиборчу гонку, будучи свято переконаним у тому, що перемога дасться йому легко. Соціологія вимальовували йому тріумф у першому турі мерських перегонів. Однак цього не сталося, і Львів дістав шанс змінити міського голову, почати нове життя, або ж принаймні спробувати його почати з новим баченням, новими ідеями, новим поштовхом до розвитку.

Звісно, частина виборців після двох каденцій Андрія Садового перебувають у стані «стокгольмського синдрому». «Хто, якщо не Садовий?». Саме таке запитання найчастіше лунало напередодні першого туру виборів. Однак коли стало зрозуміло, що другому туру виборів міського голови бути, почали лунати інші думки хто завгодно, аби не Садовий.

Не виключено, що голосування в другому турі буде протестним. Тобто, не так важливо, хто опонент Садового, оскільки архіважливо висловити нарешті своє «проти». Львів’яни отримали шанс висловитися проти самовільних забудов, бюрократичного свавілля, хаосу в серці історичної спадщини, постійного смороду на фоні карнавального Львова, проти одноособового панування у Львівській міській раді людина, яка надто охмеліла від успіху в політиці.

Несподівано для всіх, в обхід соціологічних прогнозів, в другий тур вийшов свободівець Руслан Кошулинський. Напевно, саме це стало чи не найбільшою проблемою Андрія Садового. Можна було грати по-чорному, але з Кошулинським – це технологічно складно.

Парадокс ситуації у тому, що Кошулинський сконцентрував у собі не так противагу Садовому, як набір ідеальних якостей для львівського виборця. За час роботи у Львівській міській раді він не заплямував себе скандалами. Навпаки, став ініціатором дуже позитивних для львів’ян рішень, які, звісно, ж не були підтримані Андрієм Садовим і були поховані у тонах мерського вето. Після виборів до парламенту (2012 р.) Кошулинський стає віце-спікером Верховної Ради України. Активна участь у подіях Майдану, прийняття рішень, коли країна залишилася без керівництва, а далі війна, служба в ЗСУ, участь в АТО. Можливо, саме тому всі спроби «заліпити брудом» Кошулинського з боку Садового обмежуються зауваженнями до партії, яку Кошулинський представляє. Однак відомо, що різниця між виборами депутатів і мерів у тому, що змагання йде не між партіями, а між конкретними людьми. Єдине, що можна закинути Кошулинському, – це специфічне почуття гумору і часом недоречні жарти. Садового ж можна звинуватити у гріхах значно серйозніших.

Перший публічний контакт кандидатів відбувся під час національних дебатів. Садовий за дві каденції добре опанував методику відповідати на питання так, щоб не дати жодної відповіді. Цим мистецтвом Кошулинський явно не володіє. На тлі телезірки маніпуляції і профанації Руслан Кошулинський виглядав трохи простаком, який хотів сказати багато, навести факти, але йому постійно бракувало часу. Однак прилизані відповіді, чепурність і саркастичні нотки в голосі, які видавали явну зневагу Садового, справляли ефект штучноті, пустоти та бездушності. Напевно добре, що Кошулинський, будучи досвідченим політиком, за багато років не втрати уміння бути щирим.

Після дебатів спалахнуло активне обговорення цієї події. Стало зрозуміло, що навіть незважаючи на свою явну перевагу у вмінні роздавати обіцянки, Андрій Садовий, можливо, вперше відчув, як під ним захиталося крісло. Власне, лише перед другим туром він почав відвідувати ефіри інших ЗМІ, які не належать до його медіа-холдингу і, що найголовніше, незважаючи на свою обіцянку «жодних білбордів по Львову» його реклама таки з’явилася.

У першому турі перемога для Андрія Садового була дуже близько. Так близько, як для львів’ян була близькою загроза концентрації влади в одних руках. Адже за результатами місцевих виборів Андрій Садовий провів до Львівської міської ради 24 депутати від «Самопомочі». Додати до цього ще 4 депутати від ручної партії Садового Української галицької партії, і в руках міського голови Львова зосередиться абсолютна влада у місті. Але тут як грім з ясного «соціологічного» неба, гепнув другий тур, доля якого ще в Бога на колінах. Однак експерти вже тепер переймаються тим, як же депутати від «Самопомочі», які у більшості своїй є підлеглими чиновниками Андрія Садового, будуть контролювати чиновницький апарат та й самого Андрія Івановича? Відповіді на це не може дати ніхто. Очевидно, ці депутати стануть просто статистами, які тиснутимуть на кнопки, голосуючи за потрібні для Садового речі. Статисти не ставлять запитань, а виконують завдання.

Одне але – другий тур. До того ж, львів’яни, навчені кривавим режимом Януковича, знають, що немає більшого зла, аніж концентрація всієї влади в одних руках. Саме тому все частіше на ринках, в громадському транспорті та на «клумбах» можна почути, що перемога на виборах «Самопомочі» – це поразка Садового.

«Не можна, щоб міський голова мав більшість у раді», - про це говорять усі.

Річ у тому, що не слід недооцінювати громадян, які за останні роки стали надто досвідченими виборцями і навчилися у білому бачити біле, а у чорному – чорне. Наразі чи не єдиним способом врятуватися від повної узурпації влади у Львові однією особою є можливість створити дзеркальну копію минулого скликання, коли міський голова (Андрій Садовий) не мав більшості у Львівській міській раді, а «свободівська» більшість – не мала свого міського голови. Саме за таких умов для львів’ян з’являється реальний шанс вберегти себе від тотального грабунку та свавілля.

Катерина Возна.