У перший місяць спав по чотири години на добу, – Юрій Зозуля

2
У перший місяць спав по чотири години на добу, – Юрій Зозуля

А зараз уже може дозволити собі випити після роботи пива… «Прощальна» розмова з екс-керівником Львівської патрульної поліції, що несподівано очолив патрульну поліцію Києва.

У серпні новим начальником патрульної поліції Львова став киянин Юрій Зозуля. Увага громадськості була прикута до його персони: східна зовнішність, патріотична зачіска. Сам пан Зозуля у перші ж дні служби посварився з журналістами, відмовившись давати коментарі. Тоді деякі колеги припустили, що надовго на цій посаді не затримається (як у воду дивилися). Коли Зозуля приїхав до Львова, з його Subaru вкрали два ноутбуки і планшет. А на трасі Київ-Чоп поліцейського оштрафували за перевищення швидкості. Після цього з’ясувалося, що Правила дорожнього руху він порушує не вперше, а штрафів, яких назбиралося чимало, не сплачує… На цьому “походеньки бравого капрала” Зозулі не закінчилися. ЗМІ облетіла новина: поліцейським, які виходять з офісу і не зачиняють двері, шеф львівської поліції придумав покарання: вчити вірші та розповідати їх на плацу перед колегами… Та не встиг пан Зозуля “прописатися” у Львові, як з’явилася інформація, що його “сватають” на в. о. керівника патрульної поліції Києва. Подейкують, просуванням по службі він зобов’язаний сину міністра МВС Арсена Авакова, з яким давно товаришує… З 17 листопада пан Зозуля офіційно очолив Київську патрульну поліцію. Новим шефом львівської поліції став командир 3-го батальйону Антон Пузиревський.

27-річний капрал небагатослівний. Говорить тихо, не жестикулює. У тому, що повертається до Києва, не зізнається… Кави журналісту “ВЗ” молодший сержант не пропонує, розмовляємо “насухо”.

— Юрію, у вас така патріотична зачіска. Дехто вважає, що ви занадто привертаєте увагу своєю зовнішністю. Не хочете змінити зачіску?

— Ні, не хочу. Нормальна зачіска. Національна. Постригся 1,5 року тому. Ніяких труднощів не виникає: поголив голову — і все. Раз на півроку волосся треба зістригати.

— З огляду на ваш новий статус, друзі до вас телефонують? Може, просять, аби ви на роботу їх взяли?

— (Усміхається.— Авт.). Друзі дзвонили, вітали. Радіють за мене. Друзі знають, що на такі теми зі мною немає сенсу говорити. Все має бути у правовому полі. Я візьму знайомого, скажімо, у фінансовий департамент, якщо ця людина буде відповідати певним критеріям та якостям. Я цю людину знаю, я у ній упевнений. Когось там протягнути, це не для мене.

— Ви були звичайним київським патрульним, але дуже швидко пересіли у крісло шефа львівської поліції. Ким бачите себе у майбутньому?

— Ви питаєте, чи є у мене плани бути міністром внутрішніх справ чи головою Нацполіції? Таких планів не маю. Ще рік тому я навіть не підозрював, що буду працювати у правоохоронних органах. І не думав, будучи у патрулі, що буду начальником поліції. Але треба працювати — вибору немає.

— Ви казали, що у консалтингу добре заробляли. Яка у вас зараз зарплата?

— Тут я теж добре заробляю. 10 тисяч грн.

— Чим займається ваша дружина?

— Дружина — журналіст. Познайомилися сім років тому, на її роботі (вона тоді ще не працювала журналістом). Я випадково опинився у неї в офісі. Ми випили кави… Почали зустрічатися. Одружилися у липні — я вже працював у поліції.

— У поліції багато гарних жінок. Дружина вас не ревнує? Чим вона вам сподобалася?

— Це питання довіри. Думаю, не ревнує. Якщо мова про жінок, не люблю створювати якихось шаблонів, кліше: мені подобаються тільки блондинки чи тільки брюнетки. Намагаюся керуватися відчуттями у певний момент. Довіряю людям.

— Минуло небагато часу, а зі служби у Львові уже звільнили десять поліцейських, які зганьбили форму. Хтось спав на робочому місці, інші — гучно погуляли у нічному клубі. Чи не означає це, що відбір був недосконалий?

— Це нормальний відсів. Ніхто не сподівався, що наберемо 800 суперідеальних людей у Львові, або у Києві дві тисячі суперідеальних поліцейських. Відсів завжди буде. Завжди буде виявлятися якась некомпетентність, невідповідність. Нових людей брати наразі не будемо. У патруль може потрапити людина, яка пройшла навчання. Зараз можемо набирати фахівців тільки в офіс. Бухгалтер, кадри, логістика… До речі, є вільні вакансії.

— На представленні нового Генконсула Польщі у Львові деякі журналісти помітили, що ви такий собі модник. Де купуєте одяг?

— (Сміється.— Авт.). Купую одяг швидко. Заходжу у магазин, одразу бачу, що мені подобається, і купую. Не люблю довго вибирати. Брендових речей у мене немає. Преференцій у цьому плані також немає.

— Я вперше побачила вас на книжковому Форумі, на презентації книжки Тараса Березовця. Ви так любите читати, що і підлеглих своїх вирішили на вірші “підсадити”? Чи просто хотіли “засвітитися” у ЗМІ?

— Та ні… Ніякого піару. Мене і так помічають. Іноді аж занадто помічають. Просто люблю читати. На Форумі я мав можливість бути щодня. Як у формі, так і у цивільному одязі. Скористався службовим становищем. Багато книжок тоді купив. Що зараз читаю? “Чорне сонце” Шкляра. З останнього — Закон про Національну поліцію. Щодо віршів… Це служба. І це службове порушення. (Журналісти кепкували з шефа львівської поліції, аби поставив на двері автоматичну пружину і не муштрував підлеглих віршами. Хоча сам Зозуля відмовився читати вірш перед журналістами, один його підлеглий таки зважився на це.— Авт.). Не хочу використовувати слово “карати”, але притягати до дисциплінарної відповідальності треба. Я проти того, щоб карати людей грошима, знімати гроші із зарплати. У всіх є сім’ї, діти. Це неправильно. Думаю, підлеглі поставилися до віршів краще, ніж якби я зняв з них премію.

— Ментальність галичан і киян дещо відрізняється. Відчуваєте різницю?

— Різниця є. У Львові інший темп життя. Інша манера спілкування, інші погляди, звички. (Дзвонить телефон, Юрій каже, що мусить відповісти. З’ясовує робочі питання. Дещо схвильований.— Авт.). Не оцінюю людей за звичками чи ментальністю. Років сім чи вісім я прожив у Польщі. Там навчався. Перший рік жив у гуртожитку. На моєму поверсі жили люди з усіх континентів, окрім Антарктиди. Багато з тих часів з’явилося друзів, з ними продовжую спілкуватися. Мав можливість спостерігати величезне розмаїття ментальностей. Відчуваю, що Львів інше місто, люди повільніші, ніж у Києві…

— А що вас може рознервувати? Може, у кав’ярні вам довго каву несли?

— Це точно не ті речі, на які звертаю увагу. Мене дуже важко вивести зі себе. Ставлюся до усього з гумором.

— Читала у соцмережах відгуки про нових патрульних. Є багато позитивних, але є й такі: “Приїжджають на ДТП. Годину складають протокол, туплять…”.

— Не все так легко. Правильно скласти протокол, намалювати схему ДТП — складно. І помилок припускаються… Це нормальний процес. Люди вдосконалюються. Після двох місяців навчання вони не вийшли суперпрофесіоналами. Це навчання дало вектор, розуміння, старт — не більше того, і тому важливо удосконалювати свої навички під час роботи. Люди всі різні. Хтось швидше схопив. Комусь вистачило один-два рази виїхати на ДТП, і вони вже освоїли роботу. Комусь треба більше часу.

— Підлеглі бояться вас?

— Не думаю, що підлеглі мають мене боятися. Підлеглі повинні поважати свого шефа (дехто називає Юрія начальником, йому подобається більше шеф.— Авт.). Хоча елемент страху має бути присутній. Кожна структура вносить свої корективи у спілкування. Якщо це бізнес-структура — це одні стосунки. На одних принципах базуються. У нас правоохоронна структура — інші принципи. Тут потрібно більше поваги, професіоналізму, страху. У бізнесі просто професіоналізму. Але це не такий страх, що підлеглі ходять і бояться, що начальник їх зараз поб’є. Типу зустрів у коридорі, щось не так, дав одразу по голові…

— А жінки-поліцейські як вас сприймають?

— У нас немає жінок-поліцейських. У нас є просто поліцейські. Гендерна рівність!

— Ви вчилися за кордоном. Чому повернулися в Україну?

— У Польщі недовчився… Але набрався великого досвіду. Ще тоді знав, що хочу жити і працювати в Україні. Погано, що недовчився. Мабуть, це була юнацька дурість… Почав заробляти гроші. У мене це виходило ще у Польщі. Але ні про що не шкодую. Якби не рішення повернутися в Україну, зараз я б не працював у поліції.

— У вас немає побоювань, що поліція з часом перетвориться на старих “ДАІвців”?

— Боятись треба чогось обґрунтованого. Обґрунтованих підстав немає. Не хочеться, щоб нас асоціювали з ДАІ, порівнювали, і щоб наша робота виглядала “по-даішному”. Для цього ми все робимо.

— Патрульні не намагаються підзаробити? Вам відомі факти хабарництва серед підлеглих?

— Як для України, патрульні дуже добре заробляють. Зарплата офіційна — 8 тисяч грн. Навіть для Києва гідна зарплата. А спокуса завжди буде. Питання сумлінності. Про це треба говорити. Пояснювати. Коли у мене з’являється інформація, що хтось із патрульних брав хабар, не проводжу розслідувань. Можу відверто про це спитати. І у розмові з ними зрозуміти, чи ці люди здатні взяти хабар, чи ні. Людина, яка пишається своєю роботою, любить її, не буде брати хабарі.

— Не можу вас не запитати,— ви нарешті сплатили штрафи за перевищення швидкості?

— Cплатив. У нас же у всіх раніше було інше життя…

— Любите швидку їзду?

— Люблю. Але тепер у мене все “чьотенько”. Насправді, там така дурна ситуація була. У населених пунктах я завжди скидаю швидкість. Там як було? Населений пункт закінчився, а знака не було. Знак стояв значно далі. Будинки закінчилися, почався ліс і поле. Я набрав швидкості. Такі місця якраз любили “даішники”. Це Рівненська область. Вони там досі стоять. (На Рівненщині дотепер працює ДАІ.— Авт.). Місце класне: поворот, спуск…

— Коли вас призначили, ви відмахувалися від журналістів. У кулуарах говорили, що у вас “зіркова хвороба”…

— Те, що було на початку моєї роботи, ніяк не обумовлено “зірковою хворобою”. Лише тим, що у мене банально не було часу. Уявіть собі, що таке запустити друге в Україні управління патрульної служби (перше запрацювало у Києві). Ніхто цього ніколи не робив. Я сюди приїхав 20 серпня, цю будівлю ми отримали 21-го. А 24-го треба було виходити на роботу. За два дні треба було запустити управління. Почалися перші тижні роботи. Патрульні вийшли на вулиці… Вони дзвонили по кожному питанню: хтось безпритульну собаку побачив, ДТП, вбивство… Менше за все мені хотілося спілкуватися з пресою. Журналісти якийсь “кіпіш” створили. Я з першого дня казав: “Друзі, через тиждень я з усіма поспілкуюся”. “Ні. Треба прямо зараз”. Кажу: “Я сюди приїхав не інтерв’ю давати, не у телевізорі світитися, запускати патрульну службу”. Але я ні з ким не сварився… 24 години на добу займався робочими питаннями. Перший місяць спав по чотири години.

— А зараз?

— Найкращий показник роботи, коли керівник може дозволити собі ввечері випити пива. Відпочити. Поспілкуватися з друзями. Все ОК! Все працює. Той час був неминучий, це треба було пережити.

— Раніше водії блимали один одному фарами, коли бачили ДАІ. Як тепер один одного попереджають?

— Тепер важко з нами таке зробити. Ми не стоїмо на місці. Якщо раніше водії “кидали” свої машини будь-де і йшли у справах, то тепер оглядаються, чи є поліцейські. Я ходжу по місту як у цивільному одязі, так і у формі, і бачу це. Якийсь дядько поставив машину, до нього підходять патрульні, він каже: “Це не моя машина”. Вигадують що завгодно — і “помирали” люди, і в аптеку “запізнювалися”, і на суди, в магазин, у туалет. З тими, хто нахабніє, обдурює, діємо жорстко. Ми не служба порад. Ми не для галочки. За порушення треба карати. Наша стратегія базується на тому, що треба максимально пояснити людям їхні права. Перший місяць ми це робили. У кожного поліцейського є повний перелік всіх парковок (з адресами). Патрульні, коли там проїжджають, бачать, чи є вільні місця. На запитання: “А де мені залишати машину?”, патрульний може вказати: “Друже, тут через 200 метрів є парковка. Я тільки що там проїжджав — там є вільні місця”. Але, на жаль, це не дає бажаного результату. Коли почали штрафувати, почав з’являтися результат. Порівняйте пр. Свободи у кінці серпня — на початку вересня і зараз — він чистий.

— Старі міліціянти “вставляють” вам палиці у колеса?

— Намагаються. Але назад дороги немає. До старої системи не повернемося.

P. S. Помітила на руці у Юрія дорогий годинник. Сказав, коштує шість тисяч грн. Подарунок дружини. Має GPS.

Джерело: Високий замок online — http://wz.lviv.ua/interview/149423-yurii-zozulya-u-pershyi-misiats-spav-po-chotyry-hodyny-na-dobu

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі

Хочеш повідомити новину? Дій!
ПОДІЛИТИСЬ

Реклама

Loading...

Реклама