«На Майдані постійно відчували тиск, але страху не було», – Ігор Мартин

6

Майдан, трагедія і розчарування. Українці пережили драматичні події, але зуміли в найкритичніший момент згуртуватися, щоб зупинити безчинства. Про Майдан, Львів після Майдану та розчарування в політиках розповів учасник Революції Гідності, громадський активіст, член Львівської обласної організації партії «Наш край» Ігор Мартин.

– З чого почалася ваша історія Революції Гідності? Чому вирішили поїхати на Майдан?

– Неможливо забути розгін студентів 30 листопада «Беркутом». Це вразило і шокувало. Адже ніхто не очікував такого. Як і в кожного, тоді у мене боліло серце за тих дітей, що постраждали. Це було патріотичне піднесення. Я мусив поїхати туди, щоб відстояти права тих людей, які постраждали.

На Майдан ми приїхали 6 грудня. З першого дня був задіяний в організаційній роботі. Тоді градус протистояння ще не був таким високим, ми навіть організували регулярне прибирання нашої території. Потім став десятником, мені доводилось займатися безліччю організаційних питань. Наприклад, приїзд людей на Майдан і їх відправка з Майдану. Координував доїзд зі Львова до Києва.

– Який епізод під час Революцій Гідності для вас став найдраматичнішим?

– Це 11 грудня, коли був наступ «Беркуту» на будинок Профспілок. Це був перший серйозний штурм після розгону студентів 30 листопада. Я був помічником коменданта Майдану. Ми не очікували такого, та й ніхто не очікував. Я пам’ятаю, що розставив пости і пішов відпочити, бо не спав майже добу. Тоді взагалі час якось дивно минав, інколи майже не спав, а якщо в день вдавалося поспати 2-3 години – це було за щастя.

Наступу «Беркуту» на Майдан в цей день ніхто не очікував. І тут почалося: перша година ночі – все горить…Було страшно, я і подумати не міг, що влада здатна на такі жорстокі дії проти свого народу. Це був перший сигнал того, що боротьба тільки починається.

Здавалося, нас зметуть, просто розірвуть, бо було дуже багато «Беркуту». Але приїхала сила-силенна людей. Київ повстав. Пішла «стінка» на «стінку», люди не бачили, що відбувається. Пригадую, я виліз на бочку і намагався координувати рух людей. Бо якщо ти стоїш у «стінці», то не видно куди йти, з якого боку чекати удару і як тримати оборону.

2

– Які ще події запам’яталися?

– Пам’ятаю чи не першу смерть Майдану – це сталося в Будинку профспілок. Тоді я був одним із комендантів в профспілках. Скрізь було дуже багато людей. До мене звернувся чоловік. Він погано почувався, кашляв. Я завів його в медичну частину. Вразило байдуже ставлення лікаря. Сказав, чого, мовляв, бомжа привів. Відповів, що навіть якщо він бомж, це не означає, що не людина. Присоромлений лікар дав ліки і маску. На вулиці був мороз, і я його вклав спати в одному з наметів, а через декілька годин він помер. Його останніми словами були: «Я змучився жити. Я хочу до Бога».

Далі була перша смерть на Грушевського. Бачив, як несли до медиків Михайла Жизнєвського. У нього було серйозне поранення. Стало зрозуміло, що битва тільки попереду і за нашу свободу доведеться боротися до кінця.

– Майданівці, хлопці, які продовжили свою боротьбу на сході, говорять про розчарування.

– Так, я їх цілком підтримую в цьому. Ніхто не говорив тоді про якусь кінцеву мету. Тоді міліція так всіх дістала…Хотіли зробити поліцейську державу. На жаль, сьогодні намагаються зробити те саме. Звісно, багато розмов про реформи, все подають під цим соусом, але хіба звичайним людям хоч на один подих стало легше жити? Скоро ні за що буде хліба купити, всі гроші підуть на газ, воду і електрику. Так, можливо, люди зараз можуть вільніше висловлювати свою думку, але в іншому все залишилося як було. Корупція як була, так і процвітає. Все як вирішували за гроші, так і вирішують, просто коштує воно дещо дорожче.

– Який у вас був шлях після Майдану?

– У Львові я допомагав майданівцям відновлювати втрачені документи. Це особливо стосувалося тих, хто був поранений. Їх потрібно було терміново відправляти на лікування за кордон. Ми у Львові створили «Самооборону». Я був сотником Галицького району. Суспільство було дуже збурене розстрілами на Інститутській. Після ж Ночі гніву у Львові міліція банально відмовлялася виконувати свої обов’язки. Ми зіштовхнулися з тим, що правоохоронці були настільки перелякані, що не виходили на роботу. І нашим тоді завданням було зробити все, щоб не було мародерства. Якби хтось перший почав мародерствувати, то це вже, напевно, важко було б зупинити.

– Що, на вашу думку, Львів для себе виніс із подій Майдану?- Власне, Львів був і досі залишається тим тягачем, який тягне за собою всю країну. Думаю, що так буде й надалі. Прикро, що політики досі не усвідомлюють прагнення народу.

– Який тоді вихід?

– Вихід один – треба підняти рівень життя людей. Маленькі зарплати і високі ціни – це катастрофа. Потрібні правильні кардинальні кроки, і ми готові до цього, але, на жаль, такого ж бажанняв політиків та олігархів немає.

– Ви стали членом партії «Наш край». Чому обрали цю партію, адже часто лунають закиди, що в цій політичній силі зібралися колишні «регіонали»?

– Зміни в країні потрібно починати із себе. І я бачу в цій партії людей, які готові міняти і себе, і країну. Справді, багато хто говорить, мовляв, у партії «Наш край» зібрались колишні «регіонали». По-перше, це не так, коли говорити про Львівську обласну організацію. По-друге, чи не в кожній партії є люди, які були колись в партії влади чи співпрацювали з нею. Обласний осередок «Батьківщини» на Львівщині очолив Михайло Цимбалюк. Він був губернатор Львівщини при Януковичу. То що, заборонимо тепер йому ходити по львівській землі? Як на мене підхід має бути конкретним: якщо хтось серйозно завинив – має нести персональну відповідальність.

2

– А що ви можете сказати про програмні цілі партії «Наш край»?

– Найголовнішим для мене є те, що програмні засади партії збігаються з цінностями та принципами Революції Гідності. Маю на увазі безкомпромісну боротьбу з корупцією, повагу до людини, чесні тарифи, децентралізацію владних повноважень, щоб влада була прозора та відповідальна, щоб розвивалась економіка та створювались нові робочі місця.

– А де гарантія, що партія «Наш край» зможе досягти цих цілей?- Як на мене, гарантією є те, що в партії здебільшого зібралися люди, в яких за плечима  реальні справи і які знають, як вирішувати конкретні проблеми. Ми розуміємо, що нема простих відповідей на ті виклики, котрі нині постали перед Україною. Та найбільше мені імпонує те, що партія об’єднала людей, які твердо вірять в становлення єдиної України, в якій пануватиме справедливість та закон.

– Ви сказали, що займаєтесь волонтерством. Як нині із волонтерським рухом?

– Другий рік іде війна. Люди і далі допомагають армії, але не так активно.

Ми як волонтери допомагаємо бійцям 80-ки та іншим частинам. Я, наприклад, свій автомобіль віддав батальйону «Київська Русь», хлопцям, які зі мною були на Майдані.

Вірю, що країна зміниться і ми поборемо корупцію. Нам все вдасться.

Розмовляла Ірина Маковська, Галінфо

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі

Хочеш повідомити новину? Дій!
ПОДІЛИТИСЬ

Реклама

Loading...

Реклама