Артемове – життя під ворожим обстрілом

Ось уже два роки на сході України точиться боротьба за Донбас. Ця страшна війна вже забрала тисячі людських життів. Вся Україна і світ молиться за припинення війни на Донбасі. Самі мешканці «сірої зони» вже навчились жити в умовах постійних перестілок. Днями Дивись.інфо побувало у містечках донецького краю, які знаходиться біля окупованої Горлівки, як виживає тутешнє населення, їхні погляди та проблеми, - далі у нашому матеріалі.

Їдучи у Артемове, спочатку заїджаємо у Краматорськ, до офісу Благодійного фонду «Карітас-Краматорськ». Отець Василь Іванюк – місцевий директор «Карітасу», греко-католицький священик, декан Краматорського деканату (родом з Львівщини), ось уже  24 роки служить на Донеччині. У деканаті – 16 парафій (7 районів Донецької області), 10 священиків та 13 збудованих храмів. Священик живе за 50 км від міста Краматорська. Це територія, ще підконтрольна Україні, але від зони бойових дій – можна рукою подати.

«Через те, що у мене машина з львівськими номерами і спілкуюсь на українській, – мене погрожували застрелити»

    «Від початку бойових дій, з мого деканату ніхто не виїхав, усі залишались на місцях, - розповідає отець Василь Іванюк. -  У повній окупації жили лише четверо священиків, але ніхто з них не покинув своєї парафії. Навіть жінки і діти залишились при священику. Довелось одного священика евакуйовувати, через загрозу його арешту. А через те, що у мене машина із львівськими номерами і спілкуюсь українською мовою, мене погрожували застрелити, тож довелось поміняти машину, аби мати змогу вивозити людей, проукраїнських активістів на територію підконтрольній Україні. Одразу після звільнення Краматорська від бойовиків, ми швидко відновили богослужіння у церквах, розпочали благодійну діяльність. Найперше, що робили в рамках деканату, це при церкві організували пункт допомоги переселенцям, саме завдяки допомозі наших донорів з Тернополя та Дрогобича (це перші міста, які надавали нам допомогу), ми змогли організувати і допомагати людям з одягом, харчуванням, постілю тощо».

Перша акцію, яку вони провели, мала назву «Учень – учневі!», яку втілили спільно з Дрогобицьким відділом освіти і культури. В рамках цієї акції, батьки готуючи ранець до школи своїх дітям, готували ще один для дітей, що перебувають на сході країни. Власне, у такий спосіб, за вересень 2014 року було надано допомогу більше 1500 дітям, які отримали повний комплект наборів для школи..

«На сьогоднішній день ми роздали більше 1000 тонн одягу, ще – 60 тонн продуктів харчування, - продовжує розповідати отець Василь. – У 2014 році, ми одразу почали допомагати нашому війську, адже коли сюда зайшла армія, вона була практично ні з чим, я це бачив на власні очі,  навіть важко було виділити, хто перед  тобою –  наший вояка, чи може сепаратист. Вони були одягнуті лише у футболку, в руках тримали автомат, а на ногах – лише тапочки, замість берців. Тому допомога зі Заходу – найперше йшла у військо, а вже решта, що залишились роздавали переселенцям».

Після того, як українські війська зайшли в Краматорськ, отець Василь Іванюк пішов на фронт, який вкрай потребував духовного наставника. «Я виїжджав туди, щось привозив, мав постійно розмови з людьми, пояснював і заспокоював їх, тому що це все було незвичне для нас, то вже зараз ми звикли до війни і вже на сьогодні хлопцям простіше, а раніше був дуже потужний психологічний бар’єр, бо фактично військо розмовляло російською мовою. Були люди з Дніпропетровщини, Харківщини, - це якраз ті області, які могли стати вірусом сепаратизму і прижитися легко. Досить важко, як психологічно, так і фізично. По всій лінії фронту їздив і роздавав передачі бійцям, які передали їхні близькі. Так, було страшно! Так, попадав під обстріли, але все обійшлось».

І у важкі часи можна працювати і єднатись

Як розповідає отець Василь, на початку 2015 року до Краматорська приїхали представники «Карітас-Україна» разом з представником із Німеччини. Вони якраз шукали організацію, якій могли б доручити свої проекти на звільненій території. Їхня делегація відвідала різні волонтерські організації, але зупинилась на деканаті, можливо через те, що греко-католицький священик, чи може побачили їхню діяльність у пункті гуманітарної допомоги.

«Ми організували при церкві будиночок, - пояснює отець Василь, -  під час обстрілу цей будинок постраждав, ми позалатували дірки і почали в цій хаті роздавали допомогу. Власне, коштів для оренди офісу не було, бо все йшло на фронт. Вони ж запропонували відкрити офіс «Карітасу» в Краматорську, на цей момент в мене вже була сформована своя когорта волонтерів, куди також входила дружина, дочка і зять. Для мене це було щось нове і тяжке, бо практично це відволікає від того, що я звик: їхати десь на передову. Але згодом я побачив, що у цьому є потреба, що за цим майбутнє Донбасу, бо війна рано чи пізно закінчиться, а нам тут залишатись і будувати зовсім інший Донбас».

«Карітас Україна» входить в одну з найбільших міжнародних мереж благодійних організацій у світі та Європі. Слово «Сaritas» означає воднораз любов і милосердя, співчуття та благодійність. Майже 700 тон паливних брикетів в місяць БФ «Карітас-Краматорськ» роздає мешканцям постраждалих населенних пунктів Донбасу. Окрім цього, працює німецький проект, який надає кошти на допомогу продуктів, засобів гігієни, медицинських препаратів, - це не одноразова допомога, людину беруть у програму на 4 місяця. Від Торецька до Миронівського (в напрямках Дебальцево), де у тамтешніх селах якраз активно тривають бойові дії, там волонтери вишукують людей і надають їм допомогу, вже 4000 мешканцям роздали продуктові набори. Також організація допомогає з ремонтом пошкоджених будинків, проводить заміну вікон, дверей, дахів, щоб хоч люди мали мінімум для виживання. Відтак, відремонтували школу в смт. Луганське (Бахмутський район), де замінили 50 вікон та відновили повністю зруйновану їдальню. Напередодні свята Пасхи – Світлого Христа Воскресіння, волонтери організації готують соціальну Пасху для інвалідів. В рамках цієї акції минулого року було роздано 200 пасхальних кошиків для інвалідів, цьогоріч для продовження акції, просять небайдужих українців допомогти їм з писанками.

На згадку про нашу зустріч отець Василь подарував журналістам «Словник говірок Центральної Бойківщини», автора  Миколи Матіїва, для якого свого часу вніс пожертву на оплату друку книги. Цей словник містить слова і стійкі звороти, які автор книги записав у 32-ох селах Львівської області протягом 28-и років особисто шляхом опитування старожилів, представників середнього та молодшого поколінь безпосередньо на місцях їхнього постійного проживання. Подано 6450 слів та 1768 стійких одиниць і зразків усної народної творчості.

Артемове – життя під ворожим обстрілом

Їдемо дорогою Костянтинівка-Торецьк (Дзержинськ), нас інформують, що узбіччя цієї дороги «ховає» в собі міни, тому виходити з машини вкрай небезпечно. Приїджаємо у містечко Артемове, від його околиць до межів Горлівки (підконтрольна ДНР), – менше три кілометри. Для мінометів – це не відстань. Ще рік тому місто було під окупацією, про це нагадують руїни будинків, тутешнє населення на собі відчуло всю вибухову міць «російської братерської любові». І майже кожен постраждав. Після звільнення міста від бойовиків воно знову зазнає ворожих обстрілів, так мстяться бойовики. Більшість мешканців утекли від війни, тільки з 5 тисяч населення тут залишилось близько двох тисяч.

У приміщення Артеміської міської ради до дверей одного із кабінету – черга мешканців прилеглих населенних пунктів. За дверима кабінету, волонтери БФ «Карітас-Краматорськ» роздають тутешньому населенню медичні аптечки, у яких є медикаменти для першої необхідної допомоги. На день волонтери таких роздають 100 аптечків. Отримавши апетечки, місцеві одразу поспішають отримати паливні брикети, які, за їх словами, зручні, сучасні для використання в роботі.

Волонтер благодійної організації пані Олена, займається волонтерстом з лютого цього року, їй і її колезі часто доводиться спілкуватися з людьми та дізнаватися, яку допомогу вони потребують: у когось – дах потрібно відемонтувати, комусь – допомогти з опаленням тощо. Про політику волонтери з місцевими не говорять.

У самому коридорі під кабінетом чуємо як, тутешні жіночки скаржуться на центральну владу, а ще стверджують, що саме українська армія «грішить» і провокує бойовиків, які, мовляв, у відповідь стріляють. Зневірились і в українське телебачення, яке повідомляє зовсім меншу цифру жертв українських військових, ніж яка є насправді.

Мешканка села Новгородське Раїса Василівна, зі своєю сім’єю живе на лінії фронту, де інтенсивно йде бій. Війна змінила їхнє життя з сім’єю: живуть тяжко і у постійному страху. «Спочатку коли почались обстріли казала своєму маленькому синові, що то гроза, згодом –він сам все зрозумів».

У грудні 2014 року під обстріл попала місцева школа, осколкове поранення отримав 8-річний хлопчик, ще 50 дітей вчитель сховав у підвалі.

Щодо роботи в містечку, то її немає від тоді, як була закрита місцева шахта імені Артема у 2003 році. З тих пір вона повільно руйнується і заростає чагарником.

Шахтарі тяжко працюють за копійки

У смт.Ленінське Дзержиньської міськради, місцева шахта «Південна» працює, хоча не раз попадала під ворожий обстріл.

Місцевий мешканець Віталій Хом’яков, показує журналістам уламки граду, який упав у його сарай, стіни житлового будинку –  прострелені кулями, чоловік працює на державній шахті, де отримує щомісяця мізерну зарплату – від 600 до 900 гривень (!). А робота важка, інколи потрібно загрузити 20 вагонів, тому здоров’я часто підводить. Робота шахтарів з кожним днем збройного конфлікту стає все складнішою. Через безперервні бої гірники, які працюють в Донбасі, щодня піддають свої життя величезній небезпеці. Селище й далі обстрілюється бойовиками з боку Горлівки, це визнають самі мешканці, які напереродні нашого візиту, сиділи у погрібах, бо з боку Горлівки, де розташовані позиції бойовиків, проводився обстріл. Ніхто не хоче звідси виїжджати, а ті, що вже виїхали не збираються повертатись.

Спілкуючись з різними мешканцями в населенних пунктах звільнених від бойовиків, можна почути різні думки та погляди щодо війни. До прикладу, в містечку Артемове тутешні мешканці втратили довіру до центральної влади, дехто з місцевих звинувачує у «гріхах» українських військових, які, мовляв, першими ведуть провокаційні обстіли, у селищі Ленінське – навпаки, чітко стверджують, що стріляють лише з боку окупованої Горлівки – без відповіді від наших бійців.

 «Якби знали, що їхатимемо з «бандерівцем», взяли б ДНРівські газети»

На зворотній дорозі  з Донбасу в купе поїзда моїми сусідами стали дві жінки старшого віку, які прямували з окупованої Макіївки до Києва на день народження свого родича. Почувши, що я розмовляю по-телефону українською, вони почали мене розпитувати звідки я, сказав, що із Львівщини, після цього їхній вираз обличчя помінявся.

«Так вы с бандеровщины?», - з подивом перепиталась жіночка. Розговоривши, жіночки розповіли, що, мовляв, життя в окупованій Маківці під контролем ДНР – солодке і безхмарне, а продукти дешевші вдвічі, ніж у Києві. За словами жіночок, вони щодня читають газети і дивляться місцеве телебачення, де дізнаються останні новини, тому київську владу ненавидять більш за все. Запитуюсь, чи немають бодай одного примірника ДНРівської газетки, на що жінки з усмішкою відповідають, що якби знали, що їхатимуть з «бандерівцем», то б взяли ... цілу сумку!)

Роман Матвіюк, фото автора              

P.S. Автор висловлює подяку Донецькому прес-клубу та Посольству США в Україні за можливість відвідати у рамках прес-туру зону АТО.