Чим уже запам’ятався Юрій Луценко у ролі головного правоохоронця

Петро Порошенко вручає посвідчення генпрокурора Юрію Луценку
Facebook Лариси Сарган

Учора Верховна Рада 264 голосами схвалила кандидатуру Юрія Луценка, подану Президентом України Петром Порошенком на посаду генерального прокурора. І хоча «бувалий правоохоронець» не зробив заяв історичного масштабу, до новітньої історії нашої держави точно увійде день його призначення.


«Безальтернативний» вибір

Після майже двомісячної саги усунення з посади генпрокурора Віктора Шокіна із звинуваченнями від США, команди «грузинських реформаторів» і значної частини парламентарів, 29 березня Верховна Рада схвалила його заяву про відставку.

Ще у лютому громадськість, вимагаючи звільнення тодішнього очільника ГПУ, почала підбирати йому заміну. Лунали найрізноманітніші варіанти. Багатьом на цій посаді хотілося бачити Віталія Каська або Давида Сакварелідзе, які пішли із відомства зі скандалом, обвинувачуючи «корумповану правоохоронну систему». Дехто у такій ролі бачив чинного заступника головного слідчого управління ГПУ Сергія Горбатюка, який тривалий час займається справами Євромайдану. Зрештою, найбільші реалісти розуміли, що найкращі шанси отримати головну прокурорську посаду були у тодішнього заступника Шокіна Юрія Столярчука.

Так чи інакше, але резонанс довкола потенційної заміни Шокіну, поставив Петра Порошенка у незручне становище. Президент, обираючи кандидатуру для подання у ВР, волів бачити на посаді генпрокурора «свою людину». Але натомість змушений був збалансувати вибір із громадською думкою, яка зокрема і через «підозрілу узгодженість дій ГПУ із Банковою» зажадала звільнення Шокіна.

Уніан

Уніан

Відтак у медіаполі, ще до офіційної відставки Віктора Шокіна, почало часто звучати ім’я та прізвище Юрія Луценка як потенційного генерального прокурора. Тож на середину травня, коли його кандидатуру офіційно розглядала Верховна Рада, ніхто вже майже не був здивований.

Із другої спроби

За останні два тижні Юрій Луценко двічі не з’являвся на засідання фракції «Блоку Петра Порошенка», головою якої досі залишався. Пізніше депутати об’єднання розповіли, що жодного разу на засіданнях не обговорювали його кандидатуру на посаду очільника ГПУ, а сам він не «мобілізував» голоси для свого призначення. Натомість дехто з народних обранців розповідав, що Луценко останні дні провів у компанії Порошенка.

Так чи інакше, на 10 травня було заплановане голосування законопроекту №4379, внесеного до Верховної Ради Степаном Кубівим (тоді ще депутатом) 12 квітня. Прийняття цього документа мало б дозволити особам, які не мають юридичної освіти, обіймати посаду генпрокурора. Мова йде саме про Юрія Луценка: його фах – інженер електронної техніки. На вечірньому засіданні того ж дня парламент провалив голосування за цей закон: із першої спроби «за» висловилися 224 депутати, із другої – 221. Тобто більшості не вистачило буквально двох голосів. Але на тому засіданні були відсутні 6 соратників мера Києва Віталія Кличка – депутатів «БПП».

Зрештою у четвер 12 травня на ранковому засіданні Верховна Рада 258 голосами підтримала закон «під Луценка»: у доопрацьованому проекті були уточнені  норми щодо заочного засудження, які викликали протест багатьох народних депутатів. Нібито основну роботу для Луценка-прокурора було зроблено. Але саме на цій стадії призначення нового голови ГПУ стало перетворюватися на шоу.

Сумнівні зміни

Напевне, за будь-якої іншої ситуації, законопроект, який дозолив працювати на найвищій посаді у генпрокуратурі особі без юридичної освіти та досвіду роботи у цьому відомстві, викликав би схвалення громадськості. Таке рішення цілком відповідає логіці «люстрації» влади від принципів «попередньої корумпованої системи». На практиці вийшло інакше.

Суперечності  є у самому прийнятому законі. Так документ переносить початок реформування ГПУ на рік – 15 квітня 2017. До того ж часу генпрокурор залишає за собою монопольне право на призначення людей на адміністративні посади у відомстві. При цьому заморожено обрання самоврядних організацій ГПУ – ради прокурорів і дисциплінарної комісії.

Зрештою найбільший резонанс викликав момент із набуттям законом чинності: це мало би відбутися тільки після публікації у «Голосі України». Тобто, не раніше наступного дня. Але свіжоприйнятий документ з’явився у номері газети 12 травня одразу після ранкового засідання парламенту. За логікою процесу, тоді ж мали б розглянути і саму кандидатуру Юрія Луценка.

Зрештою вечірнє засідання Ради розпочалося у такому ж «карнавальному» стилі: трибуну заблокували соратники Юрія Луценка, аби не дати її блокувати депутатам від «Радикальної партії». Зрештою до зали парламенту прийшов Петро Порошенко, аби оголосити про свій намір подати на розгляд депутатів кандидатуру Юрія Луценка як нового генпрокурора. Цікаво, що Президент був присутнім і на засіданні Верховної Ради у вівторок, коли було провалено «закон під Луценка».

Голосування за призначення Юрія Луценка генпрокурором

Скріншот із відеотрансляції

Зрештою, 264 голосами нового генерального прокурора було обрано (за Шокіна свого часу було віддано 318). Тут-таки Петро Порошенко, під крики «Ганьба» від «Радикальної партії» та демарш «Батьківщини», підписав указ про його призначення та передав Юрію Луценку посвідчення очільника ГПУ.

Чим хоче запам’ятатися новий генпрокурор?

Юрій Луценко достатньо скромно, у порівнянні зі своїми попередниками заступив на посаду генерального прокурора. Ще до початку голосування він та його дружина Ірина заявили, що не братимуть у ньому участь. Тоді ж він зробив перші заяви у якості «за п’ять хвилин прокурора».

Луценко розповів, що не має «посадочних списків» (тобто, не обіцяє будь що посадити когось), процитувавши Лі Куан Ю: «Краще не саджати своїх друзів, а мати друзів, яких не треба саджати», – але не пояснивши, на що саме натякає.

Конкретних обіцянок він також не давав. Хіба, окрім однієї: не знімати заступника генпрокурора Сергія Горбатюка, який займається розслідуванням справ Євромайдану. Більше того, Юрій Луценко вважає, що Горбатюку для цього потрібні «більші ресурси», тож варто очікувати нових призначені «заступників заступника генпрокурора».

Зі скандальною справою «діамантових прокурорів» Луценко пообіцяв розібратися щойно ознайомившись. Також він назвав провадження проти Віталія Шабуніна та Давида Сакварелідзе «ганьбою такого повноважного органу, як генпрокуратура».

Зрештою, найголовніше, що підкреслив Юрій Луценко у своєму останньому «допрокурорському» спічі, стала теза про те, що він йде на нову посаду лише на 1,5 роки. Він сподівається, що за цей час до генпрокуратури прийдуть люди, які не будуть пов’язані зі старою системою.

Уже сьогодні новоспечений керівник ГПУ повідомив про свій намір звільнити близько 400 працівників прокуратури, згідно із законом про люстрацію.

centernews.com.ua

centernews.com.ua

Процедура призначення Юрія Луценка викликала чимало нарікань як із боку політичної верхівки, так і з боку громадськості. За інакших обставин цю людину на такій посаді могли б трактувати інакше: колишній міністр внутрішніх справ, «в’язень режиму Януковича», активіст Євромайдану, прокурор без «прокурорського» минулого.

Але на сьогоднішній день ключовою характеристикою Юрія Луценка на посаді генерального прокурора залишатиметься теза про «фаворита Порошенка» або «вимушений компроміс Президента». Конкретних характеристик посадовець почне набувати із справами. Бажано, розкритими.

Михайло ДРАПАК

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама
Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: