Лариса Возницька розкрила таємниці найбільшого музею України 

242
Лариса Возницька розкрила таємниці найбільшого музею України 

До Міжнародного дня музеїв, який святкуватимуть 18 травня, поспілкувались із Ларисою Возницькою-Разінковою, в.о. директора Львівської національної галереї мистецтв.

Міжнародний день музеїв цього року – особливий, адже він проходитиме в світлі 90-річчя легендарної людини, Героя України, професіонала, чиїм іменем названа ціла епоха в музейній справі, Бориса Григоровича Возницького.

Впродовж року у Львівській національній галереї мистецтв ім. Бориса Григоровича Возницького і всіх її відділах проходять цікаві заходи та відкриваються виставки, експонати до яких збирав ще Борис Григорович. Про цьогорічні «цікавинки» найбільшого музею України та його насущні проблеми ІА «Дивись.info» розпитала в.о. директора Львівської національної галереї мистецтв Ларису Возницьку-Разінкову.

© Photo by Bohdan Poshyvailo
© Photo by Bohdan Poshyvailo

З уламків історії

– Пані Ларисо, заходів та виставок  –  дуже багато, проте розкажіть, будь ласка, про експозиції надгробних пам’ятників та порталів, які збирав Борис Григорович.

–  Україна не має таких творів мистецтва, та й в світі вони – рідкість. Тому дуже добре, що ми нарешті змогли показати їх нашим відвідувачам. Обидві експозиції це – заслуга Бориса Возницького.  В 60-70-тих роках він разом з колективом музею їздив в експедиції по трьом областям (Львівській, Тернопільській та Івано-Франківській). Саме тоді Борис Григорович врятував те, що ще можна було врятувати.

Борис Возницький завжди повторював, що жодного твору зі стіни церкви не зняв. Все, що вдалося врятувати, що опинилося в наших колекціях, – все це було знайдено в уламках на вулицях, закинутих цвинтарях, церквах чи дзвіницях.

Яскравим прикладом може слугувати ікона святої Параскеви П’ятниці, яка зараз експонується в музеї. Ікона 16 століття вже майже осипалась і лик святої там ледь проглядається. Цей образ Борис Григорович знайшов в одній з церков, де ікону використовували, як сходинку.

Радянська влада закрила храми і з них робила склади чи архіви, зовсім не переймаючись долею залишених там реліквій. Борис Григорович одразу помітив незвичну сходинку і так врятував ікону.

Подібна доля спіткала і надгробні пам’ятки 17-18 століття, які зараз експонуються в Олеському замку. Їхні фрагменти були привезені з Бережан, Унева і ще кількох західноукраїнських міст. Свого часу вони були створені руками відомих скульпторів з мармуру чи алебастру, але Борис Возницький знайшов їх потрощеними на розвалинах замків і в костелах. Можливо, люди намагалися відкрити ті надгробки, шукаючи в могилах прикраси чи якісь скарби. Всі ті фрагменти він збирав, як «пазли», привозив до Львова і тут самотужки монтував. Ще в радянські часи Борис Возницький відкрив виставку надгробних пам’яток у Львові, проте в ті важкі часи, її не зовсім добре сприйняли. А коли йому вдалося добитися передачі музею Олеського замку та монастиря, усю експозицію перевезли в одне з його підвальних приміщень. Там виставка проіснувала кілька років, проте коштів на ремонт приміщень не було і її довелося закрити. Тепер же ж, коли нам вдалося власними силами зробити ремонт, експозицію знову відкрили.

– Схожа історія і з порталами в Золочівському замку?

– Так, вони в наших колекція з’явилися також завдяки Борису Григоровичу і його експедиціям. Частину порталів було зібрано у Львові, коли комунальники в радянські часи, не розуміючи унікальності порталів, переробляли під’їзди, трощили та викидали цінні фрагменти. Борис Григорович їх збирав та звозив до підвалів Золочівського замку. Тепер нам вдалося відчистили два підвальні приміщення замку з дуже цікавими дугоподібними склепіннями. В одному з них влаштували виставку нафтових ламп, а в іншому змонтували лапідарій з архітектурних фрагментів порталів. Багато з них зводилися в добу  Ренесансу, а найстарший  – готичний портал родом з 13-14 сторіччя. І всі вони мають художню цінність: на них зображені барельєфи з орнаментикою того часу (рослини чи геометричні фігури). Аби достеменно дослідити історію кожного з них, завідуюча Золочівським замком Надія Гупало, взялася написати про них наукову роботу.

Не Пінзелем єдиним

– А як щодо гасових ламп?

– Частину з них було знайдено під час експедицій, щось подарували музею, котрісь закупівельна комісія викуповувала. В майбутньому ми плануємо розмістити цю експозицію в підвальних приміщеннях музею Пінзеля. Наразі там розташовується автомобільно-дорожній коледж. Проте, навчальний заклад вже обіцяв, що віддасть підвали музею.1111

– До речі, щодо костелу Кларисок. Вдалося владі нарешті відремонтувати дах?

–  Насправді дуже тішимось тим, що вже завершується ремонт даху музею Пінзеля і фрески Станіслава Строїнського з 18 століття вже не будуть замокати. Певна річ, згодом треба буде реставрувати фрески, проте наразі, ми чекаємо, коли розпочнеться ремонт фасаду музею. Влада вже кошти виділила і ремонт мав би розпочатися вже цього року. Тож, сподіваємось, що вже незабаром зможемо повернути твори Пінзеля до музею. Наразі там експонується лише частина творів скульптора. Разом з тим, ми проводимо в музеї цікаві виставки. До прикладу, демонстрували відвідувачам твори Яна Пфістера, скульптора, що працював у Львові до Івана Пінзеля. Його роботи також можна побачити і в нашій виставці надгробних пам’яток. А до Великодня в музеї виставили експозицію Царських врат і плащаниць.

– Кілька років тому, музею пропонували потіснитися і поділити приміщення музею з церквою, або ж взагалі вибратися з костелу. Подібні пропозиції ще надходили?

– Ні, наразі все – спокійно. Борис Возницький мав свою точку зору щодо цього питання і я її повністю підтримую. Коли до мене зверталися з пропозицією віддати це приміщення церкві, я відповідала: «Звичайно, його можна віддати церкві, але, спочатку знайдіть в центрі міста приміщення, яке б згодилося для музею такого унікального скульптора, яким захоплюється увесь світ».

Коли скульптури Пінзеля експонувалися у Луврі, їх побачила не лише Європа, а й увесь світі. Мистецтвознавці визнали, що роботи скульптора – унікальні і геніальні, нічого подібного Європа не має.

Звичайно, є й не гірші скульптори, але ніхто з них не працював з деревом так, як це вдавалося лише Пінзелю.

Своїми силами

– Публікувалась інформація, що Золочівський замок довелося рятувати від води. Що трапилось?

– Звичайні ґрунтові води, вони є всюди. Треба було захистити стіни замку і підвальні приміщення. Наші працівники господарської служби самотужки зробили навколо замку та Китайського палацу спеціальну підмостку, тож ґрунтові води випаровуються і не шкодять стінам замку. Певна річ, всі роботи проводились під пильним наглядом пам’яткоохоронців.

– Роботи довелося проводити власним коштом чи Міністерство культури чимось посприяло?

– Міністерство культури вже давно коштів не виділяє. Ще Борис Григорович писав, що Міністерство вже 7 років ні копійки не давало на наші пам’ятки. А в теперішні скрутні часи і поготів.

 Сподіваємось, коли ситуація в країні покращиться, то і про нас згадають.

Борис Григорович все намагався робити власними силами і ми продовжуємо таку ж роботу. Не маємо жодного благодійного фонду, якби би чимось допоміг.

– Чи є серед ремонтів щось найнагальніше?

– Підгорецький замок. Ми робимо своїми силами, все, що можемо, але втручатися в реставрацію не повинні. В 2010 році була розроблена вся необхідна документація. Звичайно, з того часу вартість робіт зросла через інфляцію, але, якби кошти знайшлись, до реставрації можна було б приступати одразу.

Окрім того, зараз розробляється документація по ремонту в Палаці Потоцьких. Маємо біду з дахами і підвальними приміщеннями, куди просочуються ґрунтові води.

Свого часу позаду Палацу Потоцьких планували провести підземну трамвайну колію. Вирили котлован і побачили, що задумка неможлива, бо сусідні будинки почали просідати.

Котлован тоді засипали не тільки землею, а й бетону додали. А разом з котлованом засипали і всі відводи води до палацу, які його архітектори детально продумали.

– А що вдається ремонтувати власними силами?

– Цього року розпочнемо ремонт фасаду будівлі галереї мистецтв. Розвиваємо і наші музеї на Жидачівщині. Вдалося частково відремонтувати П’ятничанську вежу: відновили дубові сходи, оновили експозицію. Залишилось відремонтувати дах, але там потрібні значні кошти. Також маємо ще музей гетьмана Івана Виговського та музей в самому Жидачеві. Щоправда, в тому напрямку маємо проблему з дорогами, тож туристи в ті музеї заїжджають рідко. Правда, автошляхи потрохи ремонтують, тож, сподіваємось, добратись на Жидачівщину стане простіше. А ми тим часом розробляємо для цих музеїв окремий туристичний маршрут.

11

Музей, відкритий для світу  

– Як щодо мандрівок самих експонатів?

–  Наші твори зараз експонуються в трьох музеях Польщі. До того ж, картина Жоржа де Латура  «У лихваря» прикрашає виставку в Мадриді. Збережених робіт цього автора дуже мало, тож, якщо десь у світі планується виставка, то наша картина обов’язково туди їде. Цей твір побував вже і в Америці, і в Європі, і в Японії. Вперше, ще за радянських часів, Борис Возницький особисто його возив на виставку до Франції.

– Знаємо, що в музеї є потужний реставраційний відділ. Над чим там зараз працюють?

– Готуємось до виставки робіт Шимона Чеховича, художника 18 сторіччя. Ми маємо багато його робіт, тож реставратори зайняті над його картинами. Зрештою, роботи вистачає завжди, бо ж тільки дерев’яної скульптури в наших фондосховищах нараховується більше двох тисяч екземплярів.

– Таку кількість навіть важко уявити…

– Їх найкраще побачити. Під Олеським замком є монастир капуцинів, де Борис Григорович зробив студійні фондосховища. Вони відкриті тільки для спеціалістів. Там фахівці своєї справи можуть з легкістю досліджувати кожен експонат, адже між виставковими щитами є по два метри відстані.

– Наостанок, розкажіть про перипетії навколо посади директора. Питання ще ж остаточно не вирішено?

– Ні, оскільки посаду директора може зайняти людина, яка пройшла конкурсний відбір. Конкурс вже оголошений і претенденти будуть подавати свої кандидатури разом з власним баченням розвитку музею. Остаточне рішення прийме конкурсний комітет.

– Ви будете подавати свою кандидатуру?

– Гадаю, що так.

Розмовляла Христина ІНЖУВАТОВА

Фото з сайту Львівської національної галереї мистецтв.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі

Хочеш повідомити новину? Дій!
ПОДІЛИТИСЬ

Реклама

Loading...

Реклама