Чи варто було забороняти Комуністичну партію, яка і так спочила природною смертю?

Про це у своїй колонці у НВ роздумує соціолог, директор Фонду Демократичні ініціативи Ірина Бекешкіна.

«Подивімося, як голосують старші виборці. Наприклад, результати парламентських виборів 2014 року. У них ще брала участь Комуністична партія. П'ятивідсотковий бар'єр вона не здолала. Дані екзитполу дозволяють диференційовано подивитися, як голосували різні соціально-демографічні групи. Так, виборці віком старше 60 років комуністів підтримали найбільше, але це лише 5,8%! Ще раз: менше 6% виборців старшого віку підтримали на виборах Комуністичну партію, а у віковій групі 50-59 років — лише 2,3%. До речі, питання: а чи варто було забороняти Комуністичну партію, яка і так спочила природною смертю?» – пише Бекешкіна.

На її думку, процеси декомунізації в Україні іноді нагадують більшовицький радикалізм 20‑их років з його «ми наш, ми новий світ побудуємо» відразу і просто.

«В Києві зараз, наприклад, збирають підписи за перейменування Московського проспекту і проспекту Ватутіна. З Московським — все зрозуміло. Але причому тут Ватутін? Він з нами воює? Ба більше, в цьому загалі пропонують перейменувати вулицю Мечникова. Які претензії до великого вченого зі світовим ім'ям, уродженця України, який і до радянської влади‑то не дожив (помер у 1916 році)?

Друзі, займімося справою. Наприклад, звернемо увагу на те, як викладають історію і як трактують сучасність деякі вчителі Донецької та Луганської областей. Звісно, треба б звільнити, але хто буде замість них? Може, лютим борцям за декомунізацію, що мають гуманітарну освіту, варто рік-два попрацювати в школах регіонів, де прорадянськість і навіть проросійськість і сьогодні панують в умах значної частини не тільки старшого, але і молодого покоління? Зрештою, декомунізація — це ж не про стрічки та навіть не про назви, а про стан умів і душ», – зазначила експерт.