Грибовицьке сміттєзвалище: трагедія, якої могло не бути

1370
Грибовицьке сміттєзвалище: трагедія, якої могло не бути

Мільйони тонн сміття, страшний сморід, вогонь і ядучий дим – так зустрічає грибовицьке сміттєзвалище. Тут досі тривають пошукові роботи. Рівно через добу після зсуву сміттєлавини вдалося знайти одного із рятувальників, другого – ще через чотири години. Вони заплатили найвищу ціну за халатність, байдужість і безгосподарність тих, хто обіцяв вірою та правдою служити громаді.

Щоб потрапити на саме звалище, до штабу рятувальників, треба оминути КПП, де майже постійно чатують журналісти в очікуванні бодай якихось новин. Сюди волонтери чи просто небайдужі люди привозять воду, харчі, лимони – хто що може. Трохи далі, ліворуч, десятки людей укріплюють стави з гудронами. Ланцюжком, з рук у руки передають мішки з піском. Хоча з неба ллє як з відра, роботи ні на мить не зупиняються, адже існує загроза прориву гудронів, й інфільтрат може хлинути на ближні села.

Більш-менш пристойна дорога швидко закінчується, далі – місиво з глини і болота, яке по зубах далеко не кожному джипу. Так-сяк дає собі раду з бездоріжжям хіба спецтехніка рятувальників. Найпевніший спосіб дістатися штабу – пішки. Дощ посилюються і залишки шляху швидко перетворюються просто на напрям. Метрів за двісті від штабних наметів бульдозер намагається виштовхати з грязюки застряглий автомобіль.

Все, що бачиш далі, радше скидається на театр бойових дій. Люди у плащах-палатках, кислотно-помаранчевих куртках або в звичайних клейончастих дощовиках кудись біжать, перегукуються, перемовляють по раціях, а дехто просто стомлено спостерігає за усім, що відбувається. Штаб – це кілька наметів: кухня, їдальня, душова і щось на кшталт казарми, де можна перепочити, поспати, адже рятувальники, які розбирають груди сміття, змінюються щодві години.

Медик приносить кілька пакетів з марлевими масками, які бодай якось рятують людей від отруйних випарів. Ядучий дим швидко потрапляє в очі, горло, у багатьох вже осиплі голоси. Але найгірше тим, хто там, унизу розгрібає груди сміття. Отрута буквально «ллється» в легені.

Час від часу хтось привозить якусь допомогу – ті ж лимони і мед. Медик швидко продукти перетворює на чудодійний напій, який знімає симптоми потрапляння токсичних речовин у дихальні шляхи.

У їдальні чоловік п’ятнадцять. Частина з них щойно відпрацювала свої дві години, інші готуються змінити товаришів, а зараз вони просто перечікують дощ. Крім форми рятувальників, всіх їх об’єднує безмежна втома – остання доба їм здається вічністю. Час від часу хтось підливає олії у вогонь: «Навряд чи когось ми знайдемо». Але буквально за мить закричала чиясь рація: «Знайшли одного, без ознак життя, у бойовому одягу!» Новина швидко облітає «військове містечко». На годиннику – 15.25, лавина зійшла добу тому – о 15.20. Вже всі знають, що тіло знайшли на триста метрів нижче того місця, де рятувальники зникли.

Невеликі групи поспішають вниз – медики, пожежники, ще за мить біжать дві жінки. Вони й не помітили, як у своїх балетках, геть мокрі надлегко здолали рів, заповнений чорною кислотною рідиною. «Де знайшли, кого!?» – кричить одна з жінок. За ними до місця страшної знахідки поспішають й кілька чоловіків – це рідні. Незважаючи на те, що надії практично нема, але доки тіло не знайшли, кожен з них сподівається на диво.

Ось вона, визначеність – чорнява молода жінка починає ридати, тепер вона вже знає: це її чоловік, тепер вже можна плакати. Їй залишилося тільки повідомити трагічну новину матері – жінка залишилася у штабі, її буквально годину тому приводи до тями медики. До них знову поспішають медики, психолог, але де знайти ті слова чи ліки, які бодай на йоту полегшать біль.

За якийсь час з місця страшної знахідки повертається ще одна жінка – її чоловік ще десь там, під тисячами тонн сміття. Все, що вона може, – це чекати. Вона нервово намагається комусь додзвонитися, голос час від часу зривається на плач. Нещасній здається, що її чоловіка шукають десь не там: якби пішли в іншому напрямку, може, знайшли б швидше.

Від намету до намету, від групи до групи ходить медик з бутлем свого диво-напою. Стомленим рятувальникам він мовчки простягає пластиковий стаканчик з лимонно-медовою рідиною. Ніхто не налаштований на розмову, наразі всі хочуть лише одного – щоб все це якнайшвидше закінчилося.

Закінчилося те, що почалося не вчора, і навіть не тоді, коли рятувальники поспішали погасити вогонь на сміттєзвалищі. Все це почалося тоді, коли влада знайшла 43 приводи відмовити 43 компаніям, котрі подавали пропозиції на рекультивацію чи побудову сучасного сміттєпереробного заводу, тоді, коли влада знаходила чергові причини, щоб попри всі заборони, приписи і рекомендації не закрити звалище, а продовжувати звозити туди сміття. Коли ця влада просто заплющувала очі на статистику, згідно із якою, у дітей у селі Збиранка удесятеро частіше виявляли нервові хвороби, а в деяких померлих в ближніх селах фігурувала причина – «отруєння невідомими речовинами». Звісно, ми не претендуємо на істину в останній інстанції. Ми тільки можемо припустити, що усі ці моторошно жахливі речі можуть прямо або непрямо бути пов’язані із страшним сусідством у вигляді восьми мільйонів тонн побутового сміття і двох мільйони тонн токсичних відходів. Дослідити і зробити висновки повинні експерти, але так, щоб вони не залишилися лише шматком паперу з цифрами.

Нинішня трагедія – це тільки наслідок ланцюжка подій довжиною у 60 років, бо саме тоді заклали підвалини гігантського сміттєвого монстра неподалік Львова…

Оксана ДУДАР

P.S.

На момент виходу статті стало відомо, що знайшли третього рятувальника.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі

Хочеш повідомити новину? Дій!
ПОДІЛИТИСЬ

Реклама

Loading...

Реклама