Чому сільські громади не погоджувалися на будівництво сміттєпереробного заводу в Грибовичах?

Бездіяльність влади і брак вольових рішень – серед причин, які призвели до трагедії на грибовицькому сміттєзвалищі, коли грудами сміття завалило четверо людей.

Троє із них загинули, ще один вважається зниклим безвісти, однак шанси на виживання там мінімальні. І нині, замість раз і назавжди вирішити проблему, чиновники знову намагаються перекласти відповідальність то на інших чиновників, то на сільські громади, то на роботу рятувальників, то на папу римського чи сили природи.

43 компанії з 14 країн світу представляли свої проекти з будівництва сміттєпереробного заводу. Однак Львівська міська рада не погодила жоден з них. Щодо сільських громад, яким у силу непереборних обставин доводиться сусідувати із сміттєзвалищам, то їм ідея спорудження заводу не до душі. Зрештою, кому б вона сподобалася – вже й досить 8 мільйонів тонн сміття і ставків з кислотними гудронами. Єдине, що влаштувало б селян – це, звісно, цілковита рекультивація, відкачка інфільтратів і, зрозуміло, повна зупинка роботи сміттєполігону.

Але це всього-на-всього ідеальний сценарій, бо ніхто з альтруїстичних міркувань на нього не погодиться. Якщо фірма візьметься за рекультивацію, то рано чи пізно їй потрібно якось заробляти, а це можна зробити на сортуванні і переробці сміття. Тобто якщо рекультивація, то за цей проект повинна заплатити місцева влада  в особі Андрія Івановича Садового і Львівської міської ради. А на цьому й коло замикається, бо Львів теж не погоджується витратити такі кошти.

«Вже останні роки громада Малехова казала Андрію Івановичу, що дайте якийсь термін, за який мають знайти місце під новий полігон і там нехай споруджують завод. Ми не дозволяли і не дозволяємо на території грибовицької сільської ради будівництво заводу. Рекультивацію, закриття, утилізацію кислих гудронів, відкачку інфільтратів – це все громада пропонувала робити вже роками. А останні пропозиції були заслухані на сходах села, де були і представники міської ради, і останній інвестор. Але люди сказали, що шукайте інше місце, бо тут сміттєзвалища не буде. Ми пропонували варіанти – ТЕЦ-2, Львівський маслонафтозавод – він банкрут, у стадії ліквідації, а земля, на якій він розташований, належить місту. Є багато альтернативних місць. Всі чомусь вирішили, що це має бути у Грибовичах, але громада цього не хоче, а тепер тим більше не хоче», – заявляє Ігор Питель, сільський голова Великих Грибович, до сільської ради яких належать і Малі Грибовичі, і Збиранка.

На сьогодні термін експлуатації сміттєзвалища перевищений утричі, тому громада від влади Львова вимагала одного, щоб сміттєзвалище було закрите і знайдена нова земельна ділянка для спорудження нового сучасного комплекс.

«Ми час від часу вдавалися до певних радикальних кроків – перекривали дорогу на два-три дні, щоб нагадати про себе», – продовжує Ігор Питель.

Через вартісність проекту цілковиту рекультивацію без будівництва заводу ніхто не пропонує.

«Жодної пропозиції щодо рекультивації сміттєзвалища не було. Останнє, що пропонували, то це в комплексі – рекультивуємо, але поруч будуємо нове. Інших пропозицій не було. Щоправда, Львівська міська рада розробила проект рекультивації, він пройшов експертизу ще 2013 року, але до його виконання не приступили через брак коштів», – стверджує сільський голова Грибович.

Ближчий до Львова Малехів теж потерпає від сусідства із сміттєзвалищем, найбільшу загрозу становлять інфільтрати, які можуть хлинути просто на село.

«Ми бачимо, що збільшується об’єм інфільтратів, озера розширюються, тому дали дозвіл на укріплення валу, щоб відходи не рвонули на територію Малехова, тобто громада з розумінням переносила усі ці негаразди, які йдуть від сміттєзвалища. Але на все є початок і на все є кінець. Ця проблема є по всій Україні і вирішувати її треба на всіх сміттєзвалищах країни», – каже Володимир Сеньковський.

Місцева громада теж не у захваті від ідеї спорудження заводу, однак сільський голова вважає, що головна причина у браку інформації.

«Чіткої інформації не було, люди не знають, що таке переробний завод. Говорили про завод із спалювання сміття, але це все було на рівні чуток. Однак після цієї трагедії, що сталася днями, ми розуміємо, що негайно треба шукати вихід зі становища. І Міністерство екології, і прем’єр-міністр, і президент повинні всі ці речі вирішувати на державному рівні. Ухвалення законів на державному рівні дозволить вирішити комплексно проблему, а не ситуативно», – наголошує пан Володимир.

На його думку, головна причина, чому проблема сміттєзвалища не вирішувалась – брак рішучих дій і рішень.

«Рішучих дій, рішучих рішень не було прийнято вчасно. А після бою кулаками вже не махають. Це ж зрозуміло, я сільський голова і державний службовець, а будь-який чиновник, який отримує рішення сесії чи органу місцевого самоврядування повинен його вирішувати, а не затягуватися. Є проект, який пройшов державну експертизу, значить, він має бути запущений, але будь-який проект має мати фінансову підтримку, якщо хочемо йти в Європі і жити не як в Африці, а як в незалежній і вільній Україні», – наголосив сільський голова.

Тим часом на сьогоднішній день на грибовицькому сміттєзвалищі продовжує горіти сміття, крім того, триває пошук четвертого чоловіка, Львів і інші населені пункти на межі техногенної катастрофи – питання вивезення сміття залишається відкритим. Очевидно, недовго чекати, коли на околицях сіл, міст, у лісопосадках різко зросте кількість стихійних сміттєзвалищ і цей процес буде важко зупинити без рішучих дій і рішень…

Оксана Дудар