Зацікавлені у рекультивації Грибовицького сміттєзвалища були ще до 2012 року

Грибовицьке сміттєзвалище
Грибовицьке сміттєзвалище / фото: Оксана Дудар

Трагедія на Грибовицькому сміттєзвалищі стрепенула не тільки Львів, але й усю Україну. Нагадала про себе болісна проблема поводження із побутовими відходами, що стає дедалі загрозливішою у нашій країні. Про потенційну перебудову Грибовицького сміттєзвалища ІА «Дивись.Info» поговорила із Григорієм Гелетієм – першим заступником генерального директора ТзОВ «Інститут «ГІРХІМПРОМ», що займалося розробкою проекту рекультивації об’єкту.

– Заяви щодо рекультивації Грибовицького полігону твердих відходів почали робити ще у 2007-2008 році. У «ГІРХІМПРОМі» проект реконструкції розробили у 2011-2012 році. Отже, на той момент уже були пропозиції певних інвесторів щодо рекультивації? Адже Ви не можете розпочати проектування просто так…

– Замовником виступила Львівська міська рада. Технічні умови та технічні завдання, які нам дали на проектування цього сміттєзвалища, було видано міською радою. На основі технічого завдання ми розробили проект, який пройшов державну експертизу (у ДП «Укрдержбудекспертиза») у 2012 році. Більше того: для цього проекту потрібно було більше 100 мільйонів гривень. Якщо вартість проекту перевищує цю цифру, то його затверджує Кабінет Міністрів України. У зв’язку із цим розробка пройшла науково-технічну раду Мінрегіонбуду України.

Надалі проект мав бути переданий до Кабінету Міністрів. Якщо б це сталося, то цей проект набув би статусу державної програми, повинні були би виділятися кошти із державного бюджету на виконання цих робіт.

Це однозначно було на замовлення Львівської міської ради.

– Але, наскільки нам відомо, Укрдержбуд затвердив проект. Чому тоді не почалося будівництво?

– Тому що 2013 року почалися відомі події. Хоча у документації проекту зазначено, що його загальна вартість становить 213 мільйонів 155 тисяч гривень. У ці роботи входили очистка фільтрату, оптимізація тіла полігону (власне, через відсутність чого виникла ця ситуація), вивід фільтрату в каналізаційну мережу, влаштування карт тощо.

Як власне проводиться рекультивація. Є Грибовицький полігон, згори треба насипати шар ґрунту. За державними будівельними нормами він має бути до 3 метрів. А для засипки ґрунтом необхідно знайти кар’єр на мільйон кубічних метрів землі і значно більші витрати. Використовуючи інші матеріали, його можливо зменшити.

Це європейський і світовий досвід. В результаті все мало би бути закрито, мали бути просвердлені свердловини для забирання біогазу. Той газ можна було би використовувати за іншим призначенням, але це інші проекти. А сам полігон був би закритий, там було б облаштовано конструкцію для стічних поверхневих вод, аби вони не потрапляли в масу сміття та не забруднювалися. Далі комплекс мав би бути засаджений кущами. Газ виходитиме протягом 15-20 років.

Грибовицьке сміттєзвалище, схематичне зображення / Google Maps

Грибовицьке сміттєзвалище, схематичне зображення / Google Maps

Але на Грибовицькому полігоні ми мали особливу проблему: насип, який мав вертикальні стіни. Їх зарекультивати неможливо, адже неможливо туди насипати шар ґрунту чи «заштукатурити» їх. Докладати призми із землі із боку крутого схилу було б дуже дорого: потребувалося ще декілька мільйонів кубометрів. Тому прийняли рішення саме із того боку завозити сміття, аби утворити прийнятний кут, облаштувати систему відведення інфільтрату.

Тобто, проект такий: на вершину «сміттєвого пагорба» не вивозимо сміття, зате складаємо його з боку відвісних стін.

Коли ми провели слухання із жителями Великих Грибовичів і Малехова, вони погодилися на такий проект. Міська влада отримала великий козир, адже до того їм багато хто заважав погодити ініціативу. До речі, було дуже правильне рішення – підготувати проект заздалегідь, аби можна було продемонструвати вартість і графік робіт.

– Тобто, це було зроблено для того, аби показати потенційному інвестору, на що можна розраховувати?

– Так, хоча частину фінансів мала би виділяти держава, частину – міська рада. Але розподілення коштів – інакше питання.

– Але за логікою мала би звернутися якась зацікавлена особа, і тоді тільки мали б розпочати підготовку проекту…

– Зацікавлені особи були раніше, до того, як ми зробили проект. Але це було ще тоді, коли діяв Кіотський протокол.

Річ у тім, що він вимагав зменшити викиди до рівня 1990 року. А у 1990 році в СРСР промисловість працювала ще на повну потужність і рівень викидів був високий. Після початку дії Кіотського протоколу виявилося, що в нас дуже мало викидів у порівнянні 1990 роком. Тож у нас з’явилося багато квот. Документ цей полягав у тому, що якщо хтось створює нове підприємство із великим рівнем шкідливості для довкілля, він повинен робити відрахування до фонду, що фінансує програми по зменшенню викидів. Але якщо для України знайшовся хтось зацікавлений, конкретно у випадку Грибовицького сміттєзвалища у рекультивації, дегазації, його витрати перекривали б квоти.

Які були інвестори, чому їм було відмовлено – це питання до міського голови. Але я вважаю, що головною провиною львівської влади є те, що не було виділено кошти на виконання цього проекту.

– Але можна сказати, що й держава не виділяла гроші на це...

– Наскільки я пам’ятаю, за цією програмою мало би бути спільне фінансування і з міського, і з державного бюджету.

А сільській раді було дане право замовити моніторинг безпечності об’єкта за рахунок сміттєзвалища. Я був у Банській-Бистриці, Словаччина. До них прийшов французький інвестор, узяв в оренду сільськогосподарські землі. Але не ті, що використовують для оброблення, а яри. Він гарантував, що платитиме за використання цих ділянок суму, еквівалентну потрійному врожаю, що можна зібрати з найкращих земель. У ярах було облаштовано три ємності, де збирали фільтрат. Перед першою стояла очисна установка, у кожному наступному резервуарі вода була чистішою, ніж у попередньому. І з останнього директор сміттєзвалища показово пив воду.

Ситуація ж яка: будь-який сільський голова має землі, що їх він не використовує. І якщо йому за використання цих земель пропонують гроші, то він автоматично отримує змогу вирішувати проблеми села. Але кому це в нас треба? Коли у Хорватії, Польщі, Словаччині, Німеччині купа таких облаштованих сміттєзвалищ.

Рятувальники на Грибовицькому сміттєзвалищі / фото: прес-служба ДСНС у Львівській області

Рятувальники на Грибовицькому сміттєзвалищі / фото: прес-служба ДСНС у Львівській області

– Що за проектом повинно було б бути з резервуарами фільтрату та гудронів?

– До озер мали би підвести відвідну мережу і відкачувати рідину до каналізаційних мереж. Звісно, одразу все це не можна подавати туди, тому відкачка відбувалась би поступово. Що стосується гудронів: проектом передбачено створення нової гідроізольованої ємності (аби не відбувалося витоку), перекачується туди рідина і зберігається до того, як вона комусь знадобиться.

– Ви оцінили вартість проекту у 213 мільйонів 155 тисяч гривень. Чому тоді у 2013 році міська влада називала цифру у 350 мільйонів гривень, у 2014 – у 450 гривень, у 2016 – у 600 мільйонів?

– Це пов’язано зі зміною цін і курсу нашої валюти. Зрозуміло, ще не все скочило у ціні, але кошторис цього проекту треба перерахувати відповідно до сьогоднішнього дня. За декілька років долар зріс у 3 рази, а зарплати у нас підвищилися у набагато менших обсягах.

– Андрій Садовий на брифінгу у вівторок сказав, що Європейський інвестиційний банк готовий виділити необхідні для втілення проекту в життя гроші. Також він запевнив, що Мінрегіонбуд гарантує підтримку і затвердження. Але поки не зовсім ясно, який саме проект мають затвердити. Про що тоді мова?

– Якщо виділять кошти, то ми погоджуватимемось на проектування. Як відомо, одна фірма – «Гафса» – вже проводила дегазацію полігону. Але це відбулося на невеличкій ділянці. Будь-який проект треба переглядати, якщо його не виконують протягом трьох років. Тож і нинішній доведеться переглянути.

Але можу сказати, що у розробці 2012 року є комплексний підхід до проблеми. До проекту були залучені провідні спеціалісти України: із Рівного, Дніпропетровська тощо. Тому що ми спеціалізуємося на питання гірничо-хімічних: перекидаємо землю, будуємо кар’єри. Питання дегазації, очисних споруд, утилізації – за цим ми зверталися до інших експертів.

Звичайно, головне було виконати цей проект. Адже довколишні села погодилися на цей проект. Міську владу не звинувачували у нав’язуванні проекту із 2012 року. Але кошти також не виділялися. Війна, криза – причин для цього можна вигадувати безліч.

Михайло ДРАПАК

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама
Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: