Іноді мовчання — це злочин, — викладач журфаку про сучасні ЗМІ

201
Іноді мовчання — це злочин, — викладач журфаку про сучасні ЗМІ

 Сьогодні працівники ЗМІ відзначають своє професійне свято.

Це час, коли варто замислитись і спитати себе – чи можливо, що у тому, що відбувається в країні, в місті, у регіоні, є і наша провина? Доки країна потопала у смітті, ми ховалися за маскою об’єктивності, інколи забуваючи, що ми також учасники цього процесу. Забуваючи, що ми громадяни, люди, в першу чергу, а не безликі медійні жуки.

Справді, живучи в інформаційну епоху, коли всі процеси у світі є заручниками часу, інколи складно відділити головне від другорядного, та чи й маємо ми слушність, коли вішаємо ярлики головного, і де та точка відліку, від якої слід відштовхуватися. Про моральний обов’язок журналістської професії, виклики, які поставила перед нами війна, грибовицька трагедія, ІА Дивись.info поспілкувалася з доцентом кафедри зарубіжної преси та інформації ЛНУ імені Івана Франка, Тарасом Лильо.

Чи має право журналіст повчати 

Повчати – ні, вчити – так. Я б сказав, що він навіть зобов’язаний це робити, якщо мова йде про саме журналіста, а не про медіа-працівника. Усе залежить від готовності журналіста добрати найважливішу аргументацію, чесно застосувати вчительський метод розсіювання зерен. У критичних ситуаціях вона ставить питання «чому?», а вчитель – це той, хто має що сказати в потрібний момент. І часто трапляється так, що першими відповідь мають дати журналісти.

Тарас Ярославович чітко розмежовує поняття журналіста та медіа-працівника. За словами доцента, сучасна людина має можливість бути добре поінформованою, але залишається дезорієнтованою.

Сучасна людина має можливість бути добре поінформованою, але залишається дезорієнтованою,
Тарас Лильо.

Куди рухається українська журналістика

Найбільша проблема української журналістики досі та ж, це – продажність. Змінюють маски, але результат той самий: понівечене життя, зневажена людина, упосліджене суспільство.

«Погоджуюся, що абсолютна свобода неможлива, але важливо не переступати межі, за якою починається журналістське самоприниження. Мене часто питають студенти: на лекціях нам розказують про журналістські ідеали, а в редакціях все це не має застосування, там – інші орієнтири, пріоритети… Це одне з найважчих питань і, водночас, найлегших… бо справжніх ідеалів ніхто не відміняв. Вони не можуть залежати від кон’юнктури. Майдан підняв планку для української журналістики, посилив етичні складники професії, у тому числі й журналістської освіти. Ми живемо у час, коли політика й усі учасники політичного процесу сильно медіатизовані, тобто підпорядковані вимогам, форматам ЗМІ.

Без журналістів жоден політик не може прийти до влади – і той, який віддав наказ розстрілювати людей на Інститутській, і той, який відповідає за грибовицьку катастрофу. Бувають же ситуації, коли, як писав Омар Хаям, ліпше кістки ковтати, аніж прилеститися ласощами за столом у мерзотників, які мають владу… Розгрібати бруд маємо вчасно, попереджаючи трагедії, а роздряпувати рани треба тільки для того, щоб вони не покривалися плівкою підлості, а не заради зловтіхи, сенсації…», — говорить Тарас Лильо.

Ліпше кістки ковтати, аніж прилеститися ласощами за столом у мерзотників, які мають владу
Омар Хаям.

Про журналістський професіоналізм

«Ремесло передбачає виробництво задля задоволення певних проблем. Призначення журналістики полягає не тільки у задоволенні потреб споживачів інформації. Журналістика також формує цей попит. Ідеалізування формули «попит породжує журналістику» є фальшем, дилетантством, спробою спростити складні явища, уникнути відповідальності. Сьогодні журналістський професіоналізм розуміють спрощено. Мовляв, достатньо знання та вміння. Однак без третього складника – етики (моралі) перші два можуть стати, навіть загрозою. Гебельс був доктором філософії, прекрасним оратором, але заради чого? Куди вело його слово?  Ми можемо розпоряджатися найновішими технологіями, але ментально перебувати у кам’яному віці. Коли легенду американського телебачення Волтера Кронкайта запитали, у чому полягає журналістський успіх, він відповів: «Успішна та кар’єра, оглянувшись на яку, можна сказати: я змінив щось на краще». Отже, журналістика – це призначення з великою відповідальністю – і за простір на витягнуту руку, і за весь світ», — говорить доцент кафедри зарубіжної преси та інформації ЛНУ імені Івана Франка.

Успішна та кар’єра, оглянувшись на яку, можна сказати: я змінив щось на краще
Волтер Кронкайт.

В основі журналістського людинолюбства – віра в людину

«Сьогодні агресивність, ворожість до об’єкта висвітлення подають як важливу професійну рису в журналістиці. Реальний стан справ далекий від таких карикатур. В основі журналістського людинолюбства – віра в людину, у те, що слово може її покращувати, пробуджувати в ній людське. Журналіст не повинен імітувати власну «доброту», але має бути доброю людиною. Доброта відкриває йому справжній стан речей, можливість без упереджень називати ці речі своїми іменами.

Ришард Капусцінський якось зауважив, що тільки добрій людині під силу зрозуміти інших, їхні наміри, віру, зацікавлення, труднощі і трагедії, й одразу, з першої хвилини, стати частиною їхньої долі. Одна з його книжок про журналістику має таку назву: «Це не професія для циніків», — резюмує Тарас Лильо.

Спілкувалась Олександра БАГАЧ.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі

Хочеш повідомити новину? Дій!
ПОДІЛИТИСЬ

Реклама

Loading...

Реклама