Не можна розхитувати Україну, аби не втопити її у крові, — Надія Савченко (Інтерв'ю)

«Дивись.info» застав Надію тоді, коли вона перепаковувала подарунки.

Державні нагороди, книжки, медалі, статуетки, грамоти, ляльки-мотанки, диски з піснями і різноманітні ікони – чого тільки не отримує Надія і від державних мужів і від людей, які її підтримують.

—Подарунків на цілий музей вистачить…

(Надія усміхається, акуратно загортаючи ікону): Так, мабуть колись доведеться знайти окреме приміщення для подарунків. Навіть не колись, а дуже швидко, бо в хаті місця вже не вистачає. Хоча, я вдячна людям за підтримку, тішуся, що вони хочуть мені щось подарувати, залишити на згадку про себе. Це дуже зворушливо. Ось, до прикладу, книжечка, що ілюструє перший алфавіт Федорова з додатком про те, як його читати. А це — диск з записами гри на бандурі. Чи ікона Божої Матері, яку намалювали спеціально для мене. Дуже багато всього, можна годинами розповідати.

— Мабуть важко все це носити?

— Буває, що доводиться між зустрічами приїздити додому, аби їх залишити. А ще в аеропорту проблеми були, бо ж всі ті подарунки треба розгортати і перекладати…

— Курйози з шанувальниками траплялись?

— Я завжди намагаюся поспілкуватися з людьми, поговорити про те, що їх турбує. Звичайно, не всі говорять про корупцію чи війну. От, до прикладу, зателефонувала мені старша жінка з Чернігова і просила вкрутити лампочку в під’їзді. Мовляв, коли вона вкручує, то їх постійно крадуть, а якщо я лампочку зміню, то, може, не посміють. А ще я багато цікавого дізналася про теорії всесвітньої змови. Навіть не знала, що їх стільки буває. (сміється)

 — Всенародна любов, як в рок-зірки. Часто люди підходять привітатись?

— Так, часто. В Україні впізнають майже завжди, але здивувалась, коли в Європі, в кожному місті (в рамках поїздки на сесію ПАРЄ –авт.) до мене підходили по кілька людей сфотографуватись. Я тільки завжди прошу: не задушіть мене сьогодні в обіймах, а завтра не закидайте камінням.

— Є підстави чекати каміння?

— Я знаю, що багато українців чекали від мене радикальних дій.

[dyvys_blockqoute text="Гадали кому я першому заціджу в пику у Верховній Раді, думали, що зберу третій Майдан. Але я розумію, що не можна зараз розхитувати Україну, аби не втопити її в крові" author=""]

Проте, я чітко знаю, що часу на зміни в мене не більше, ніж півроку. І я не прогавлю шанс змінити країну.

— Є якійсь конкретні напрацювання?

— Наразі я вивчаю законодавчий процес, вичитую законопроекти, пропозиції і зауваження не лише комітетів, а й решти спеціалістів. І, знаєте, те, що ми чуємо з парламентської трибуни може різко розходитися з тим, про йде мова в законопроекті. Деякі депутати мені кажуть: «загалом переглянь, а аналіз помічники зроблять». Мабуть тому вони так поверхово за них і голосують.

[dyvys_blockqoute text="Останні зміни в Конституцію мене просто вразили. Як можна так нахабно змінювати головний Закон держави? Я цього не облишу!" author=""]

Внесли законопроект з Юрієм Шухевичем, який міг би виправити хоча б найяскравіші обмеження, як от узурпація захисту в суді лише адвокатами, але законопроект не прийняли. Мені надходять багато листів, скажемо м’яко, з зауваженнями від професіоналів, до яких не можливо не прислухатись.  До того ж, вивчаю зміни, що стосуються децентралізації, які були прийняті в першому читанні. Роботи дуже багато, але, повірте вона ведеться і я шукаю спеціалістів в кожній конкретній сфері аби вони могли мене проконсультувати.

Вже познайомилась з кількома громадськими активістами, які будуть мені допомагати. Кожен з них – спеціаліст в конкретній сфері, але, разом з тим, усі займаються громадською діяльністю. Я впевнена, що саме громадські активісти можуть змінити країну.  Люди, які захищають права усіх, люди, яким не байдужа ситуація в судовій системі чи прокуратурі, які знають, як нас обкрадають соціальними стандартами, які хочуть контролювати владу, які не хочуть миритися з неправдою. Саме такі люди беруть на себе відповідальність за інших і я довіряю їм більше, ніж нашим політикам.

— А як Вам громадський рух у Львові?

— Чудові ініціативи! Мені розповіли тільки дрібку проблем, але я буду підтримувати громадських активістів. Знаю про забудови в центрі міста і те, як люди, об’єднавшись, дають собі раду з забудовниками. Знаю, як палко відстоюють створення Статуту міста, який би розширював права громадськості. Знаю, як активісти об’єднуються аби достукатися до влади. Я захоплююсь їхньою роботою, адже вона дає чудові результати. Саме таких активістів, принципових і незламних, я шукаю і по всіх інших містах.

— До речі про інші міста. Чи є громадські активісти, з якими вже вдається співпрацювати?

— Так. Двоє моїх помічників з Кривого Рогу дуже активно займались громадською діяльністю, самотужки розкривали «схеми» роботи тамтешньої  «еліти». До слова, проти них ведеться кримінальне провадження, бо тим, чиї «схеми» вони розплутували, така активність зовсім не сподобалась. Також маємо громадських активістів в Харкові. По-трохи розширюємо коло однодумців.

— Чи змінилася Україна за два роки, поки Ти була в полоні?

— Люди змінилися. У них з’явилося більше гідності, більше бажання змінювати країну. В перший свій робочий день у Верховній Раді я прийшла заздалегідь. Питаю у нових поліцейських, чи вистачає їм мотивації. Вони відказують: «А Вам вистачало?» Кажу: «Мені так, я сиділа за свою країну». Вони мені: «Так що ж Ви питаєте? І нам вистачає». Це результат Революції Гідності й війни на Сході.

[dyvys_blockqoute text="Коли кажуть, що в людей чергове розчарування після Майдану, я це категорично заперечую. Ми відчули себе нацією" author=""]

Так, корупції не стало менше. Але я вірю в свій народ. В українців на Донбасі вірю теж. Хочу підняти їхню свідомість, самооцінку, не хочу, аби вони були бидлом, стадом, якому промиває мізки російське телебачення.

Розмовляла Христина ІНЖУВАТОВА