Тюрма на Лонцького: братська могила посеред Львова або свідок двох окупацій (Фото)

3

75 років тому, у кінці червня – на початку липня 1941 року Львів переживав страшні події – зміну двох окупацій, радянської на нацистську. Свідками цих подій стали не лише жителі міста.

Тюрма на Лонцького стала одним із кількох місць зламу, де через зміну окупацій творилося нелюдське – в’язнів розстрілювали прямо у дворі, закидували камери гранатами…

Місто Лева мало в’язницю, де встигли провести свої тортури та репресії силові структури двох страшніших окупаційних режимів минулого сторіччя: НКВС та Гестапо.

Зараз у будинку за адресою вулиця Степана Бандери, 1 знаходиться Національний музей — меморіал жертв окупаційних режимів, він же «Тюрма на Лонцького».

Замилювання пам’яті

Ті, хто під 30 і більше можуть пам’ятати зі школи, що підручники воліли мовчати про те, що таке є насправді НКВС та виставляли завжди на перший план звірства Гестапо. В цьому музеї з деякими діяннями обох «відомств» можна ознайомитись детально.

У період з 22 по 28 липня 1941 року у тюрмі на Лонцького було вбито 1680 людей. З приводу цього історичного факту існує міф, який був створений в Радянському Союзі, щоб приховати правду. За однією з версій «радянської історії», людей у тюрмі розстрілювали фашисти, яких насправді-то тоді ще не було у Львові.

11

По іншій версії - то були євреї, які працювали в НКВС. Цей міф також вдалося розвінчати, тому що за документами того часу у НКВС було тільки 9% євреїв зі всього персоналу й переважаюча більшість з них не були задіяні в силових структурах відомства.

В науковому середовищі часто виникають сперечання з приводу того, яка насправді була роль євреїв при радянській владі та під час нацистської окупації. Науковим робітникам музею поки ще не вдалося знайти багато фактів, пов’язаних з часами, коли в’язницю займало Гестапо. Слідів перебування німців майже не залишилось на вулиці Степана Бандери, 1. Але, старший науковий співробітник музею та історик Ігор Дерев’яний 23 червня цього року робив лекцію в самому музеї де розповідав, що німці проводили «ексгумацію тіл загиблих у тюрмах руками представників місцевої єврейської громади, поширюючи міф про «жидо-большовицький» характер радянської влади.

Користаючись шоковим станом львівського суспільства після розстрілів у тюрмах, нацисти переклали колективну відповідальність за злочини комунізму на місцеву єврейську громаду, чим спровокували єврейські погроми у перші дні нової окупації (1-3 липня). У подальшому в місті відбувалися планові репресивні заходи нацистів щодо євреїв Львова. І це був ще один міф, який вже був створений німецькою стороною.

14

Свідок окупацій і тортур

У першому залі сучасного музею окупаційних режимів висять стенди, на яких розповідається історія політичних в’язнів різних періодів, починаючи з 1918 року. Можна прочитати про членів ОУН УПА, в’язнів в тюрмах на Лонцького та інших осіб, які могли бути репресовані тільки через те, що підтримували Україну.

На стіні висять, що збереглися ще з радянських часів, «Правила поведінки та тримання осіб, взятих під варту та засуджених». По дорозі до камер можна наштовхнутися на розпорядок дня ув'язнених.

9

Працівники музею зберегли все так, як воно виглядало в окупаційні часи. Подібний інтер’єр створює відповідну атмосферу. Навіть кабінети працівників музею також знаходяться у камерах з тими самими дверима, що зачиняли в радянські часи в’язнів. Камери у якості експонатів можуть створити шокуюче враження  для непідготовленого відвідувача слідчого ізолятора. Якщо ж розпитати про площу, виділену на одну людину у маленькому приміщенні, то виходить, що її навіть не вистачало для того, аби нормально лежати. Тобто у камерах, під час репресій українців містилося настільки багато людей, що навіть спати доводилось так, що перегортались всі одночасно. Спали на підлозі.

Карцер являв собою повністю темну кімнату, де зверху було дуже маленьке віконце. А так це був простий кам’яний пенал, куди поміщали ув’язненого. Через деякий час в’язень просто втрачав часову орієнтацію через постійну темряву.

4

У тюрмі на Лонцького була навіть «м’яка кімната» для найбуйніших. Але, цей «кабінет» міг виконувати й іншу функцію.

Через свою обшивку він був звуконепроникнім, що робило з приміщення камеру тортур, з якої не було чути ані звука. Витончена фантазія людини у випадках знущань розширювалась за обрій. У карцері могли зовсім не давати спати, будячи в’язня кожну годину. Також, камера могла бути наповнена холодною водою, а посередині приміщення стояла табуретка, на якій можна було сидіти тільки навпочіпки, або стояти по коліна в крижаній воді.

На цей час знайдено не так багато підтверджень щодо різновидів тортур у цій тюрмі, бо подібні документи могли бути просто винищені в часи викриття радянської влади наприкінці ХХ сторіччя.

В’язні тюрми на Лонцького

Звичайно, радянський лад передбачав масштабну боротьбу із «ворогами народу», фактично це – переслідування за іншодумство. Тож, у в’язниці в ті часи могли опинитись звичайні українці, яких підозрювали у зв’язках з націоналістами, у співробітництві з ОУН, прості селяни, які заробили на життя самостійно, та не мали бажання ділитися всім своїм та вступати до колгоспу. Тортури проводились для того, щоб вибити з людини неіснуюче визнання своєї провини, або змусити розповісти якусь інформацію, пов’язану з зустрічами та діяльністю українських патріотів. Таким чином в 1941 році в тюрмі на Лонцького був замордований брат Романа Шухевича Юрій.

Пекельний червень

За словами істориків, спочатку людей розстрілювали звичним для НКВС способом - пострілом у потилицю, потім, коли фронт підійшов достатньо близько почались масові страти. Працівники сучасного музейного комплексу розповідають, як у деякі камери працівники НКВС кидали гранати, бо просто не встигали вбивати людей під час масових репресій. Подібний факт підтверджується архівним документом, в якому 14-річний хлопчик  свідчить, що бачив як із будівлі в’язниці виносили останки тіл і людські кінцівки.

Ігор Дерев’яний, науковий працівник музею, каже, що для тих людей, які народились у ХХ столітті це був великий шок. Прояви подібного насильства дуже вразили суспільство того часу, це був для мешканців міста перший подібний досвід.

Сучасний стан музею

В 2010 році після того, як Янукович став президентом України музей намагались закрити, та навіть підозрювали директора закладу Руслана Забілого у тому, що він нібито опублікував секретні документи СБУ. Цей випадок створив так званий «прецедент Забілого», коли 114 українських істориків підписали лист-протест проти затримання директора музею. Це був перший випадок та найбільша акція протесту вчених істориків проти дій влади незалежної України.

Є в тюрмі 1 сучасний елемент, який зовсім вибивається з інтер’єру та обстановки минулого  - це скляний меморіал від підлоги до стелі, на якому написані прізвища людей, розстріляних в тюрмі на Лонцького.

Серед експозиції музею маса деталей, від яких можу руки затремтіти. Одними з найбільш яскравих експонатів є саморобні ікони, які були вишиті ув’язненими українками на шматку тканини  за допомогою голок з риб'ячих кісток та кольорових ниток. В зображеннях святих переважає Богоматір, також багато ангелів…

Олександр НЕЧАЙ,

фото автора

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама
Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: