#Янебоюсьсказати: за 10 років — 17 судових рішень щодо сексуальних домагань, — юрист (інтерв’ю)

128
#Янебоюсьсказати: за 10 років — 17 судових рішень щодо сексуальних домагань, — юрист (інтерв’ю)

Флеш-моб #Янебоюсьсказати став справжнім одкровенням для українських користувачів мережі Фейсбук. Напевно, вперше за багато років, українські жінки так масово публікують історії про неприємну для суспільства тему сексуального насилля чи домагань. 

Про те, яка статистика судових розглядів за такими справами і як захистити себе від сексизму й домагань, говоримо із юристом львівського Центру «Жіночі перспективи» Христиною Кіт.

— Ви багато працюєте із цією темою, з потерпілими жінками. Як вважаєте, чи це рішучий крок з боку українського жіноцтва?

— Безумовно, це рішучий крок і пов’язаний він із тим, що в нашому суспільстві дуже багато стереотипів, які перекладають відповідальність за ці дії, які вчиняються відносно жінок, на самих жінок. І те, що жінки наважились говорити, що відносно них вчинялись сексуальні домагання чи зґвалтування, чи інші порушення їхніх прав, це є рішучий крок, який заслуговує на увагу.

— Якщо йдеться про насилля чи зґвалтування, правова відповідальність тут не викликає сумнівів, тут є правовий захист. Але якщо це просто чіпляння, настирлива поведінка абощо, то яким чином жінка чи дівчина може себе захистити?

— Якщо це є чіпляння, то вони в законодавстві кваліфікуються як сексуальні домагання до особи. І за сексуальні домагання також передбачена відповідальність, до якої особа може притягнути виключно в судовому порядку. Це як правило стосується робочого місця. Але якщо таке трапляється на вулиці, то тут складно, бо це треба кваліфікувати за статтями кримінального кодексу. В будь-якому випадку, треба звертатись у правоохоронні органи і говорити про це, аби покарати винних.

— А який має бути алгоритм дії потерпілої, якщо, наприклад, йдеться про домагання на робочому місці чи на навчанні?

— В першу чергу, якщо на робочому місці такі дії йдуть з боку працівників, то жінка має право звернутись до керівника, який зобов’язаний вжити заходів щодо викоренення таких явищ у колективі. Відповідно до закону «Про протидію дискримінації» і «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», роботодавці зобов’язані мати певні політики в себе на підприємстві, спрямовані на те, щоб повідомляти працівникам про незаконність таких дій і можливість захисту. Жінка може повідомити роботодавця, або написати заяву у правоохоронні органи, які зобов’язані розслідувати ці випадки і встановлювати винних. Також вона може звернутися до суду з відповідною заявою. Варто зазначити, наше законодавство достатньо змінилося з 2012 року для того, щоб якомога більше жінок спонукати звертатись по захист і не мовчати про такі випадки. Хоча статистика у нас є незначна з приводу судових справ щодо сексуальних домагань.

— Якраз і цікаво, чи великий відсоток, коли жінки виграють такі справи в Україні?

— Ми моніторили судові рішення по таких справах і в Єдиному державному реєстрі судових рішень всього лише 17 судових рішень винесено з приводу сексуальних домагань в Україні. Як правило, більшість цих рішень стосувались того, що чоловіки звертались із позовами до жінок, що ці нібито принизили їхню честь і гідність, повідомивши у правоохоронні органи про факти домагань. І чоловіки вимагали суд, аби жінки відшкодували їм моральну шкоду і спростували таку інформацію. І це, насправді, абсурдна ситуація виходить, бо жінки звертаються по захист, а ці особи їх потім і переслідують. Хоча суд в даній ситуації стоїть на правильному шляху, говорячи про те, що особа мала право звертатись до правоохоронців, навіть якщо не було доведено, що відбулось сексуальне домагання, що це є спосіб захисту і жінка не зобов’язана спростовувати інформацію, не зобов’язана відшкодовувати щось.

Але дійсно цих справ  дуже мало і в ЄДРСР ми не знайшли жодного рішення, де би власне говорилося про те, що був доведений факт домагань і з особи стягнули на користь потерпілої моральну чи іншу шкоду.  Була така ситуація, коли викладача університету на Львівщині звільнили з роботи за сексуальні домагання до студенток, але потім він був поновлений в апеляційному суді на тій підставі, що студентки не доказали цього. Але тоді ще діяли старі норми законодавства, коли вони мали доводити ці факти, зараз же ж цей викладач поніс би відповідальність.

— 17 справ, це за який період?

— Це за період з 2006 року. По всій Україні.

— Якщо говорити про досвід США, наприклад, то там навіть зверхнє ставлення чи принизливе звернення до жінки вважається за сексизм і на це реагують. А наскільки у нас взагалі чоловіки готові до того, що такі прояви є сексизмом і неповагою до жінки?

— Статистики повноцінної я не маю, але ж ми спостерігаємо кожен день такі прояви і дуже мало хто ідентифікує це як сексистські дії і вважає це певним приниженням особи за статтю. І у багатьох випадках, не лише чоловіки того не ідентифікують, а й жінки того не ідентифікують. Звісно, що це є неприйнятно і специфічна форма звертання і поводження і загалом ставлення до особи. На жаль, є в нас таке, але мені здається, що це пов’язано в першу чергу із нашим вихованням і таким стереотипним ставленням. Думаю, це з часом буде змінюватись, адже дедалі більше на це звертають увагу і через акції, такі які відбуваються у соціальних мережах, про це починають говорити, звертати на це увагу. І надалі, можливо, зміниться і ставлення суспільства.

— Те, що я бачу, наприклад, у своїй стрічці Фейсбук, то це не лише історії самих жінок. Є багато відгуків чоловіків і відгуків таких, з ноткою шоку, вони говорять, що вражені такою кількістю випадків і історій. Як вважаєте, цей шок може стати поштовхом до зміни поведінки?

— Я думаю, що може стати поштовхом до зміни. Будь-які зміни починають відбуватися тоді, коли про це починають голосно говорити. І говорити, що це є ненормально, неприйнятно і що ми з цим не погоджуємося. Коли на це починають звертати увагу, то починаються зміни на побутовому рівні, загалом у суспільстві і навіть на рівні законодавства. Ми працюємо над попередженням насильства щодо жінок і, чим більше починаємо говорити про проблеми, які є, тим швидше у нас змінюється законодавство, аби захищати права потерпілих.

Спілкувалась Валерія ДУБОВА

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі

Хочеш повідомити новину? Дій!
ПОДІЛИТИСЬ

Реклама

Loading...

Реклама