Мій народ повинен на колінах благати українців про прощення, – російська опозиціонерка

4218147

Якщо б цю жінку треба було охарактеризувати одним словом, то, напевно, це було б слово «небайдужа». Катерина Мальдон стала відомою в Україні після того, коли на прем’єрі вистави «Трамвай бажань» вручила актору Михайлу Пореченкові пістолет зі словами: «На, Мишко, постріляй! Любиш українців стріляти. Пристрели мене!» Так вона відреагувала на повідомлення, що Пореченков стріляв з кулемета по українських «кіборгах».

Крім того, Катерина – співзасновниця громадянського руху «Майдан без кордонів», вона виступала проти анексії Криму, за звільнення Надії Савченко та інших українських в’язнів Кремля. Жінка організовувала як масові заходи, так і проводила одиночні пікети в Росії на підтримку України. Ще задовго до виникнення українського питання Катерина Мальдон боролася за свободу слова в Росії, а як мати чотирьох дітей відстоювала права багатодітних, брала участь в голодуваннях. Така небайдужа позиція активістки не могла пройти повз відповідні служби, відтак Катерину часто затримували, проводили в неї обшуки, зрештою, вона змушена була покинути межі Росії.

– Катерино, як би Ви описали ситуацію в сучасній Росії?

– «Это, детка, рашизм – настоящий фашизм...» Є така гарна українська пісня, її співає Борис Севастьянов. Ось в ній і описується коротко і ясно, що відбувається зараз в Росії і з Росією. Не тільки у відносинах з Україною та іншими країнами, по відношенню до яких Росія проявляла і продовжує проявляти різноманітну військову агресію, а й усередині країни. У Росії зараз типова фашистська тоталітарна диктатура. У порівнянні з так званим «Законом Ярової», нещодавно сфабрикуваним і прийнятим депутатами ДержДуми РФ і підписаним «президентом» Путлером – прийнятий в Україні під час Майдану драконівський репресивний «закон» просто відпочиває. Але після нього у Києві, на Майдан, вийшов мільйон, у нас же знову все мовчки сховали. Країна залякана, недозаляканих катують по тюрмах, кожен день саджаючи по тюрмах за репости і за будь-що...

– Існує думка, що анексія Криму, боротьба за «русский мир» на Донбасі, об'єднала Росію. Чи так це на ваш погляд?

– На жаль, в основній своїй масі саме так і є. Росією править висококваліфікована «гебня», яка знає, де потрібно розділити, щоб панувати, а де об'єднати.

Через цей «русский мир» вони розділили нечисленну реальну опозицію, зате об'єднали гегемонів, здатних підвищувати самооцінку лише найпримітивнішим способом – в захопленому натовпі...

Вчора Вася Пупкін валявся на дірявому дивані з дешевим пивом і лаяв уряд за те, що ніхто не возиться з дармоїдом, як при совку, не лікує в ЛТП і не прилаштовує на роботу за аби-яку платню замість заробленої, а сьогодні він вже в єдиному пориві святкує піррову перемогу з натовпом, який відчуває себе гегемоном, молотком, переможцем тощо...

– Як довго Путіну ще зможе робити вигляд, що «їх там немає», тобто російських військових на Донбасі?

– Поки самі ці військові не прозріють і не осміліють настільки, щоб дати в європейських судах – у Страсбурзі, в Гаазі, наприклад – свідчення про те, як вони там були і що робили.

А такої можливості зараз немає і не передбачається. У всіх сім'ї, рідня, ніхто не розраховує бодай на якийсь захист, ніхто нічого не знає – навіть чисто технічно, як це зробити, якщо б хтось і наважився...

Мій знайомий солдат-строковик, якого разом з ще 40 товаришами по службі в терміновому порядку вивезли з-під Донецька назад в свою військову частину на Урал відразу після того, як я почала піднімати скандал в паблік, відмовляється давати будь-де інтерв'ю з цього приводу. І я його розумію. І я не маю права назвати його особисті дані.

Ось на цій конкретній ситуації знаю, але мовчу! Я бачу, що владі РФ реально вдалося припинити практично всі можливості для таких свідчень у відкритому незалежному суді. Поки це не буде безпечно, цього просто не буде, найімовірніше...

Я не розумію, якщо чесно, чому свідчення хоча б полонених російських військових досі так і не озвучені в тій же Гаазі... Це важка і болюча тема.

– Яким чином, на Вашу думку, російській владі вдалося так швидко перетворити українця-брата на українця-ворога №1, фашиста, того, хто «розпинає хлопчика в трусиках»?

– Наші громадяни виросли на пропаганді, все наше життя в СРСР завжди було нею просякнуте. Хіба в телевізорі можуть брехати?! Рідкісні дисиденти, які знали правило професора Преображенського «не читайте вранці радянських газет», або правило мого діда, який колись писав, що радянські газети потрібно читати між рядків – або закатовані і знищені, або звалили з цієї країни... Тих, хто залишився при своєму розумі зараз намагаються добити або вижити з країни всіма способами. Для основних так званих «народних мас» (а у КДБ величезний досвід маніпуляцій масами і масовою свідомістю, в тому числі) образ ворога дуже звичний з дитинства, зрозумілий і органічний. Їм його тільки дай!

Ось їм його і дали, раді старатися... особливо після Сахарова і Болотної...

– Що, на Вашу думку, може врятувати українсько-російські відносини?

– Те ж саме, що врятувало українсько-німецькі відносини, наприклад, щоб було зрозуміліше. Новий Нюрнберг (тепер в Гаазі). Глибоке і повне усвідомлення того, що творилося від імені та за мовчазної байдужої згоди народу. Щире розкаяння, люстрація, декомунізація по повній програмі, компенсації...

Мій народ повинен на колінах благати українців про прощення.

– В Україні сьогодні існує думка, що Росію не можна змінити і нинішній стан речей насправді всіх влаштовує. Чи так це на ваш погляд?

– Кого всіх? Мене не влаштовує. І дуже багатьох не влаштовує. Навіть правлячий олігархат, який зараз змушений трястися під санкціями за своє награбоване «непосильною працею» ...

Але ті, хто має доступ до тіла пана ВВХ, самі вбудовані у всю цю його наскрізь зав'язану на корупції вертикаль, і тільки за рахунок цього мають постійне джерело засобів для розпилу! Цей нафтовий ріг достатку теж вичерпується на очах, але у них нічого іншого немає, крім награбованого і джерел грабежу...

Дилема стає нерозв'язною. Думаю, що це вже ненадовго, все одно доведеться її якось вирішувати...

– Як Ви вважаєте, Росія буде колись готова до своєї революції?

– Вона вже була до неї готова, хто б що не говорив. І мільйон на Манежку виходив не так вже й давно, за історичними мірками, пройшла всього лише чверть постсовкового століття...

На жаль, мирна буржуазно-демократична «революція Троянд» якась у Росії навряд чи можлива. У нас інші традиції. «Російський бунт, безглуздий і нещадний...»

– Ви згадували про голодування багатодітних в Москві. Які причини цих протестів?

– З 1 липня 2016 року в Москві перед центральною приймальнею правлячої партії «Єдина Росія» («Едим Россию» – більш відповідна даній партії влучна народна назва) проходить голодування «Черговиків Москви», в основному багатодітних матерів, які борються за абсолютно нездійсненне для них і для більшості звичайних громадян РФ конституційне право на житло для своїх дітей. Інформації про це вже досить багато в Рунеті.

Луїза Мартьянова, засновник громадської організації «Черговики Москви», сама бере участь у голодуванні і втратила вже 10 кг за 3 тижні. Вони молодці і роблять все правильно, їм вдалося організувати і мобілізувати всю можливу за нинішньої російської божевільної тоталітарної диктатури підтримку – інформаційну, активістську, волонтерську, просто підтримку небайдужих громадян, для яких неприйнятне викручування жіночих рук поліцейськими і розпихування матерів, часом разом з дітьми, по автозаках... Їх вже багато разів затримували, тримали в абсолютно відмороженому злочинному ОВС «Міщанському», штрафували в кривосудному судилищі...

Ось таким чином 10 матерів голодують уже 19 добу, і владі абсолютно наплювати!

Народ вірить чиновницьким крокодиловим сльозам з зомбоящика з приводу демографії, вірить жахливо нахабній брехні про «пільжища» багатодітним, в реальності фактично піддаються геноциду по всій Росії від Пітера до Находки...

Влітку 2013 року ми з відомою проукраїнською активісткою Іриною Калмиковою, яка отримала недавно статус біженця в Литві, голодували так само і там же. І ми частково домоглися результатів... Але тактику ігнору вовкулаки з «Едим Россию» відпрацювали вже тоді на нас, на Ірині, яка голодувала 28 повних діб... Я попереджала про це нинішніх голодуючих.

Дай, Боже, їм сил і терпіння!

Їм зараз життєво необхідна підтримка світової громадської думки, підтримка від якомога більшої кількості живих людей, які не втратили почуття емпатії і співчуття...

Розмовляла Оксана ДУДАР

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама
Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: