Унікальні стародруки, монети і гравюри: скарби у сховищах Наукової бібліотеки Львівського університету (фото)

Наукова бібліотека Львівського  університету – одна з найбільших і найдавніших книгозбірень України, в якій на сьогоднішній день налічується понад 3 мільйони книг, 200 тисяч з них – це унікальні стародруки і рукописи, а найстаріші пам’ятки цієї бібліотеки датовані XII-XIII ст.

Історія заснування бібліотеки

Бібліотека була заснована 1608 року як навчальна книгозбірня школи при єзуїтському колегіумі. На кінець XVII ст. книгозбірня налічувала близько 10 000 книг. Незважаючи на пограбування шведами 1704 року й пожежу 1734 року, академічна бібліотека швидко відродилася та 1784 року стала основою книгозбірні оновленого Університету. На середину XIX ст. її фонди налічували 51 082 книги, 2 200 гравюр, 12 000 монет, 4 700 дипломів.

Вагомими втратами закарбувалися пожежі революційного 1848 року в історії університетської книгозбірні – було врятовано лише 13 000 томів та частину рукописних і графічних збірок. Завдяки приватним ініціативам наукової та творчої еліти, бібліотека університету швидко поповнила і примножила свої фонди. У 1923-1924 роках її фонд вже складав 310 000 одиниць зберігання, з них – 216 інкунабул, 1146 рукописів латинською, німецькою, польською, а також східними мовами, 11 178 монет, 507 медалей.

Про віхи історії та унікальні пам’ятки університетської бібліотеки   нам розповів Кметь Василь Федорович – директор  Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка, кандидат історичних наук, доцент.

Переступивши поріг будівлі

При вході в приміщення головної будівлі університетської книгозбірні відвідувачів зустрічає скульптурне зображення Івана Франка - робота відомого львівського митця Емануїла Миська. Інтер’єр просторого вестибулю  прикрашають графічні картини сучасного художника Сергія Костишина, на яких відображено концепцію та основні етапи історії бібліотеки в парадигмах – Бібліотека-Храм, Бібліотека-Університет, Бібліотека-Школа, Бібліотека-Арсенал, Бібліотека-Фабрика, Бібліотека-Нічийний простір, Бібліотека-Палімпсест, Бібліотека – Простір діалогу.

Під час реставраційних робіт у приміщенні головного корпусу університетської книгозбірні 2008 р. було відкрито фрагменти розписів початку ХХ ст., знищених у повоєнні роки. Наприклад, у вестибулі – де була зображена крилата книга з античною сентенцією про всепереможність книжкового знання. Це – завдання і проект для повного відновлення у майбутньому, адже такі роботи є і трудомісткими, і коштовними.

Заходячи в приймальню, щоб поспілкуватись з Василем Федоровичем, довідуємося, що саме тут на схилі літ любив працювати патрон Університету – Іван Франко.

Фонди Наукової бібліотеки

– Пане Василю, які саме колекції потрапили у фонди Наукової бібліотеки?

– Основу книгозбірні складає навчальна бібліотека давніх єзуїтських шкіл, окрім того свої книжкові збірки могли дарувати й фундатори – представники вищої церковної ієрархії, шляхтичі, міщани. Передавали свої книги також професори університету, львів’яни – як наприклад у 1630-х рр. декан із Замойської академії Миколай Кісліцький.

Окрім єзуїтської книгозбірні, бібліотеку університету в 1784 р. поповнили дари імператора Йосифа ІІ Габсбурга – колекція відомого медика та бібліофіла Піуса Ніколауса Ґареллі (понад 30 000 рукописів, стародруків, а також нумізматична колекція). У процесі секуляризаційних реформ у державі до бібліотеки були також передані книгозбірні та архів близько півтори сотні монастирів та храмів, що припинили свою діяльність у Галичині. Із початку ХІХ ст. бібліотека систематично комплектувалася періодичними виданнями, а також отримала право обов’язкового примірника видань. Згодом у ХХ ст. до фонду увійшли приватні колекції В. К. Чарторийського, Й. С. Козєбродського та ін.

– Які саме старовинні пам’ятки є окрасою вашого  фонду?

– У фонді бібліотеки збережено багато старовинних видань. Серед них – інкунабули, збірка друків так званого «колискового» періоду книгодрукування – від видань Й. Ґутенберга до 1501 року. Інкунабули друкувались невеликими тиражами, тому що були прив’язані до якості шрифту на плиті (коли він стирався, то плиту переплавляли на наступну). Отже повторити інкунабулу неможливо. На сьогоднішній день інкунабули – це рідкісні видання. У нас налічується 57 інкунабул. Якби не втрати в роки Другої світової війни, то б ми мали одну з найбільших колекцій у Сх. Європі, бо на той час налічувалось понад три сотні таких унікальних видань.

У нас є колекція палеотипів. Це різноманітні за тематикою видання, зокрема книги з філософії, теології, медицини, літератури, права тощо. Таких видань є понад 1000 і датуються вони з 1501 по 1550 рік. Палеотипи складають золотий фонд наших колекцій. За цими давніми виданнями можна простежити еволюцію книжкових шрифтів, експерименти видавців із форматами, вплив традицій оздоби рукописних текстів.

Цікавою є колекція унікальних музичних рукописів XIV-XVI ст. Найдавнішою та найважливішою пам’яткою ренесансної музики Речі Посполитої вважається унікальний рукопис – Львівська лютнева табулатура. Період написання – 1555 - 1592 роки. До табулатури увійшли зразки італійської, французької, польської, німецької, англійської музики – поліфонічні вокальні композиції, пісні, танці. Найцікавіше, що запис нот робився з допомогою літер або цифр, а кількість рядків – 6, позначали кількість струн. Львівську табулатуру досліджувало багато вчених-музикологів.

У нас зберігається рукописне видання – Трактат про людські хвороби XV ст. до якого хтось із користувачів-медиків у XVI ст. додав гербарій з лікарськими рослинами. Також і гербівники – наприклад робота ювеліра Еразма Каміна 1575 р. – унікальне джерело для вивчення земельної і шляхетської геральдики України та всієї Східної Європи.

Серед пам’яток можна відзначити рукописну копію XVII ст.  фрагменту найвидатнішого українського полемічного трактату – Палінодії  архімандрита Києво-Печерської Лаври Захарії Копистенського (1623 рік), творі з концептуальними нарисами історії українських земель та історії Церкви. У нашій книгозбірні зберігаються також пам’ятки, що пов’язані з діяльністю видатних постатей світової історії та політики – наприклад особистий Катехізис Марії Лещинської – дружини короля Франції Льодовика XV. Чи, наприклад, книга з особистої бібліотеки гетьмана Івана Мазепи – видання Житій Святих митрополита Димитрія Туптала, науковій та богословській діяльності якого протегував гетьман.

Із новішого часу важливою пам’яткою національної культури є  «Русалка Дністрова» М. Шашкевича. Збереглося лише кілька примірників цього унікального видання 1837 р., знищеного австрійською цензурою. Один з них – у нас.

Щодо найдавніших наших книг, то це – скрипти текстів трактатів Ціцерона, ймовірно університетського походження ХІІ-ХІІІ ст.

– А щодо книг новітнього періоду – їх багато?

– Якщо говорити про період XIX ст. поч. XX ст., то ми маємо великі колекції першодруків, книги даровані з автографами та провенієнціями авторів. Кількісно – багато: сотні тисяч.

– Зараз збагачується бібліотека новими книгами?

– На даний момент комплектування книгами в бібліотеку йде через бюджетні призначення, книгообмін з партнерами в Україні чи за кордоном, частково отримуємо в якості дарів (видавництва, автори та власники певних колекцій книгозбірень передають нам свої збірки на зберігання), у результаті роботи з електронними ресурсами. Саме останні найпопулярніші серед студентів – у нас діє Віртуальний читальний зал, комплектувати який активно допомагають студенти.

Втрати за останніх 100 років

– Чи якимось чином Перша і Друга світові війни відобразились на бібліотеці?

– Найболючіше тут відобразилася Друга світова війна. Під час війни Університет не діяв, а всі бібліотеки вищих навчальних закладів Львова було об’єднано в єдину систему «Державна бібліотека». У 1943-1944 рр. окупаційна німецька влада вивезла понад 40 000 томів особливо цінної літератури (рукописи, інкунабули, стародруки).

– Чи щось вдалося повернути?

– Практично нічого з того, що було вивезено не повернулося. Тоталітарний режим не дбав про повернення цих пам’яток. Тож це затягнулось на довгий період. Не дуже працюють у державі механізми з повернення та обмінів пам’яток національної культури й сьогодні.

Зараз працюємо з Комісією щодо «повернення пам’яток незаконно переміщених Другої світової війни». Але, на жаль, поки що вислуховуємо більше претензій та необґрунтованих запитів ззовні. Так, у 2013 р. польська сторона через Міністерство культури України намагалася сформулювати вимогу до нас на «повернення» фонду Чарторийських, що є абсолютно безпідставним, оскільки сам Вітольд Чарторийський особистим заповітом передав книги саме бібліотеці Львівського університету. Тому ми категорично відмовили. Нещодавно отримали листа з Міністерства культури з протоколом засідання Міждержавної комісії, де чомусь наші колекції інкунабул, вивезені в роки війни, які зберігаються в Національній бібліотеці у Варшаві,  не підлягають поверненню (!).

Ми будемо оскаржувати це рішення і маємо інше бачення того, як ставитися до викрадених у нас пам’яток! Я завжди був прихильником формування електронних баз даних та забезпечення повноцінного доступу до ресурсів, де б вони не зберігалися, але, оскільки інші країни пропонують таку модель взаємин, будемо адекватно захищати наше національне надбання.

До речі, у 2011 році з нагоди ювілею нашого Університету, ми видали каталог інкунабул, де опублікували повний список того, що було вивезено німцями під час реквізиції 1943-1944 років. Особливе застереження викликають дії деяких закордонних партнерів, спрямовані на те, щоб під реституцію незаконно переміщених у роки Другої світової війни пам’яток підвести об’єкти, що не мають жодного стосунку ні до воєнних років, ані не були передані з порушенням закону.

Де беруться кошти для збереження  фонду бібліотеки

– Чи виділяються кошти державою для забезпечення Наукової бібліотеки?

-  Наукова бібліотека - підрозділ національного університету, тому  забезпечення всіх головних функцій і завдань бібліотеки здійснюється державним коштом, а саме – ЛНУ імені Івана Франка. Враховуючи обсяг виконуваних робіт, зокрема в питаннях консервації та реставрації давніх пам’яток, створення новітніх електронних ресурсів, потреби в систематичному оцифруванні документів – коштів є недостатньо. Держбюджетна тема зі збереження національного надбання (такий статус наші фонди отримали 2008 р.) дозволяє отримати від держави додатково більш ніж символічну суму – 8 141 грн на рік. Ця сума недостатня для забезпечення потреб такого фонду.

Держава вперто не бачить в університетській бібліотеці такого рівня реального знаряддя реалізації національної інформаційної та освітньої політики: штатний розпис бібліотеки містить лише дуже невисокі ставки, а спроби ініціювати створення спеціальних державних ґрантів чи акумулювати кошти для пріоритетів збереження та популяризації національної спадщини, які ми здійснювали на високому державному рівні, незмінно отримують відмови з формулюванням про баланс Університету, який і зобов’язаний вирішувати все в межах власних коштів і компетенцій.

Тому Наукова бібліотека активно співпрацює з різними науково-дослідними, інформаційними інституціями, кампаніями, виконуючи спільні проекти зі збереження давніх фондів та створення і промоції сучасних моделей бібліотечного обслуговування. Так, на веб-сторінці Центру міської історії Центральної і Східної Європи створено нашу електронну колекцію карт і планів, спільно з кампанією «Архівні інформаційні системи» та ЛННБ НАН України імені В. Стефаника розроблено і проект електронного каталогу «Acta Diurna», Наукова бібліотека є співініціатором та одним з головних партнерів формування національного архіву періодики «LIBRARIA».

Саме співпраця з закордонними партнерами (Польща, Литва, Латвія, США, Франція) дозволила забезпечити повноцінну роботу бібліотеки як науково-освітнього ресурсного та методичного центру у складний період політичних та економічних криз. Поруч із тим залишаються питання, вирішити які повинна тільки держава – передусім стосовно стратегічних для національної культури завдань та пріоритетів.

Відділ наукової реставрації – відновлення фонду бібліотеки

У Науковій бібліотеці створений також науково-реставраційний відділ. До диспозиції реставраторів невелике приміщення на другому поверсі та лабораторія в цоколі будівлі. Саме тут відбувається відновлення та консервація давніх пам’яток.

– Василю Федоровичу, як саме знаходять пошкодженні книги і які заходи проводять щодо збереження виявленої пам’ятки? 

– Співробітники книгосховища систематично проводять інвентаризацію фондів, а також роботи зі знепилення, очистки. Тоді й вивчають та виявляють документи, які потребують відновлення. До співпраці залучені також працівники науково-реставраційного відділу, які спільно укладають реєстри книг відповідно до першочерговості виконання консерваційних та реставраційних робіт. Критерії – стан збереження та використовуваність пам’ятки.

Фізичні пошкодження книг можуть бути різними. Папір міг потрапити під дію вологи, зазнати зовнішнього руйнування. Також можливе ураження різними бактеріями, біологічними шкідниками. Стан збереження залежить і від якості матеріального носія – паперу: наприклад, погано зберігається газетний чи книжковий папір кінця XIX ст. – початку XX ст.: швидко окислений він сьогодні виглядає зжовтілим і легко ламається, розсипається в руках.

Як не парадоксально, але документи XV ст. збережені часом суттєво краще і забезпечити  їх тривалість існування буває легше. Всі такі речі виявляють і вживають заходів, щоб запобігти подальшому руйнуванню пам’яток. Виявити проблеми й ліквідувати наслідки та запобігти наступному руйнуванню пам’яток – головне завдання реставраторів.  Згідно з укладеними списками вони вилучають книги для опрацювання і виконують всі необхідні роботи. В одному випадку достатньо лише очистки, в іншому - йдеться про нарощування паперової маси, відновлення оправи, чи навіть реконструкцію мініатюри.

Після реставрації пам’ятки, для неї створюються спеціальні бокси-коробки, які захищають її від фізичних пошкоджень, сусідства з пошкодженими пам’ятками та забруднення. Готовий документ повертається до книгосховища.

– Під час реставрації книги знаходили якісь цікаві знахідки?

– Звичайно. Наприклад, у XVII – XVIII ст. для того, щоб книгу зберегти,часто виготовляли оправу з фрагментів пергаментних сторінок давніших рукописів, або пресували папір з неактуальними документами кількасот літньої давності. Тоді стара оправа може стати джерелом вивчення значно давніших історичних подій та реалій, відкрити невідомі сторінки історії книгописання чи друку.

– Скільки часу потрібно для відновлення знахідок?

– Це тривала і часто непередбачувана робота. Одну пам’ятку можуть реставрувати тиждень, півроку, рік тощо. Паралельно реставратори працюють з кількома документами.

Читальний зал – окраса бібліотеки

Перед нами постає читальний зал. Він великий і добре освітлюється завдяки вікнам і скляній стелі. Приміщення розділяє балкон – верхня галерея. На ній знаходяться стелажі зі старими книгами та рукописний  каталог. На сьогодні цей рукописний каталог – музейно-бібліотечна пам’ятка, однак для читачів Бібліотеки він доступний в електронному варіанті.

В оздобі залу використано символи чотирьох факультетів, з якими починав свою історію університет у XVIII ст. Це теологічний, юридичний, медичний і філософський факультети. Фресковий ансамбль доповнюють зображення крилатих книг: сувої і тетради (зшитки) з грецько- та латинськомовними текстами відомих античних та середньовічних мислителів – творців університетської традиції в Європі. Цікаво, що серед авторів розписів головного читального залу, окрім відомих імен польських митців початку ХХст., як наприклад Юліуша Макаревича, є й український художник – на той час ще маловідомий, а згодом – січовий стрілець та видатний монументаліст Юліан Буцманюк.

Загалом інтер’єр читального залу нагадує про часи та обставини, за яких його відвідували відомі читачі – Іван Франко, Михайло Грушевський, Богдан Ігор Антонич, Лесь Курбас та інші.

Книгосховище, де «живуть» книги

Через читальний зал ми потрапляємо в книгосховище, де  відчувається запах старовини, книжного паперу. Вражає велика кількість книг і стелажів. У приміщенні, як зазначає директор, дивним чином майже повністю реалізована майже повністю реалізована філософська Борхесового шестигранника: шість ярусів, шість рядів стелажів, шість вікон на поверсі...

Поруччя, як і вся конструкція – без жодного застосування зварювання, тільки на заклепках. Замість підлоги – решітка, що забезпечує постійну циркуляцію повітря та сприяє створенню спеціальної атмосфери для зберігання книг. Стеля зі скла, яка зроблена спеціально для того, щоб сонячне проміння, освітлюючи та прогріваючи простір, через заломлення у призмі, не попадало на книжки.

Також тут є два ліфти – унікальні пам’ятки техніки початку XX ст., яких, мабуть, уже немає ніде в Європі. Один з них призначений для перевезення книг, а другий – для  переміщення людей. Ліфт для транспортування книг поєднано з усіма ярусами книгосховища та кількома відділами, що мало забезпечувати зручність у роботі бібліотекарів.

Гортаючи стародруки – тільки в рукавичках

В іншому, новішому корпусі Наукової бібліотеки розміщений Відділ рукописних, стародрукованих та рідкісних книг імені Ф. П. Максименка. Тут стародруковані книги можна переглядати тільки в рукавичках. Це відбувається заради безпеки «обох сторін»: бактерії на книгах, яким кілька сотень років, можуть бути сьогодні шкідливими для людини. Сучасна ж мікрофлора може складати загрозу для давніх пам’яток.

Із книгосховища нам винесли антифонарій XVI ст. Захоплює те, наскільки великим є формат і… вага книги. Щоби її піднести, потрібно двоє людей. Гортаючи сторінки книги, які зроблені зі шкіри – пергаменту, як і сама оправа – це досить дрібна і філігранна робота. Оглядаємо також  оригінальні українські книги XVI ст., написані півуставним письмом давньоукраїнською, але майже зрозумілою нам мовою.

На сьогодні Наукова бібліотека Львівського університету налічує приблизно 3 мільйони 250 тисяч книг, обслуговує бл. 65 тисяч читачів за єдиним читацьким квитком та бл. 300 тисяч користувачів електронних ресурсів; до її складу входять 13 відділів, 20 секторів, 13 факультетських бібліотек. Забезпечує потужні видавничі проекти спрямовані на бібліографічні та книгознавчі дослідження, використання сучасних інформаційних технологій у бібліотечній справі.

Ольга ТУРЧИН

Фото: Микита ПЕЧЕНИК