Хто у Львові бореться за душі ув’язнених. Репортаж з тюрми (фото)

613
Хто у Львові бореться за душі ув’язнених. Репортаж з тюрми (фото)

Майже у всіх, хто опинився за ґратами, виникало бажання попрощатися з життям, саме тому у всіх колоніях Львівщини діють волонтерські групи з числа самих ув`язнених. Журналісти ІА Дивись.info відвідали один із виправних закладів Львова, аби  зрозуміти, чим живуть ув’язнені та хто бореться за їхні душі.

Перед волонтерами, які працюють у виправних колоніях, стоїть завдання спілкуватися з іншими засудженими і насамперед зрозуміти, хто з них хоче покінчити життя самогубством, аби попередити це.

Колонія 48 (середнього рівня безпеки) на Сихові «губиться» серед інших будівель району. Нам виробили спеціальний дозвіл, щоб потрапити туди. На прохідній нас зустрічає психолог Іван. У колонії декілька рівнів безпеки, тому здаємо телефони, розписуємося у спеціальному журналі. Нам дозволено іти лише позаду Івана. У приміщенні колонії ув’язнені переміщаються вільно, але всюди є наглядачі. Сходами піднімаємося на другий поверх, де вже зібралися члени волонтерської групи. Вони дивляться на нас з цікавістю, запрошують присісти.

Починається заняття з психологом. Тема: суїцидальні наміри серед засуджених. Ми також беремо участь в обговоренні. Перші декілька хвилин розмова йде важко. Потрібно ділитися власним життєвим досвідом самогубця. Майже кожен з них хотів вкоротити собі віку. Я також згадую момент, коли думала про це. Подібні ситуації зближують.

Більше години засуджені і психолог шукали причини для життя навіть, коли ти за гратами. Потім розслаблююча музика і кінець заняття. Виникло двояке відчуття: ці чоловіки декілька разів йшли на злочини і відбули покарання. Це одна сторона медалі. Інша: вони хочуть зрозуміти, чому йшли таким шляхом і обрати інший.

Ув’язнений – волонтер

Роман невисокого зросту і худорлявий. На шиї носить хрестик. Під час розмови він спокійно дивиться мені в очі. Роман не переконує мене, що змінив підхід до життя, а лише розповідає як йшов до нового розуміння світу.

тюрма (11)

Роман вчетверте потрапив до тюрми. Каже, що в`язнів умовно можна поділити на два типи. Перший – ті, хто погрожує працівникам адміністрації покінчити життя самогубством, якщо не виконають певних його прохань. Другий тип – ті, хто нікого не попереджають про свої наміри і вчиняють суїцид. Роман розповідає, що також хотів заподіяти собі смерть.

Вікна моєї квартири видно з вікна колонії

Але тепер на волі його чекає дружина і дворічний син: «Подивіться, вікна моєї квартири видно з вікна колонії. Там мене чекає сім`я. Я знаю, що Бог дав мені ще один шанс на життя. Останні роки я детально вивчаю Святе Письмо. Розумію, що в кожної людини є своє випробування. В Біблії пише, що, коли праведний впаде сім разів, то Бог його підніме».

тюрма (14)

Потреба в спілкуванні й вірі

Тренінги з психологами відбуваються кожних два тижні. «Як правило, ув`язненим найбільше бракує спілкування. Їм важливо знати, що про них пам`ятають. А волонтер-ув`язнений у будь-який час може прийти до психолога і привести зі собою людину з якою треба поговорити», – каже Іван Скрипець психолог Львівської виправної колонії №48.

Психолог водить нас коридорами колонії. Кімнати відпочинку, парник з помідорами, навчальні класи, бібліотека, кімнати для побачень. Бібліотекар Василь також ув’язнений. Каже, що у нього 90 постійних читачів. Зазвичай беруть книги Шевченка, російську класику і фантастику. Читають швидко і повертають вчасно.

Далі по коридору навчальні класи. За декілька місяців тут можна здобути близько 25 професій. Наприклад, столяр, газоелектрозварювальник, спеціаліст комп’ютерного набору. тюрма (16)

Хтось з ув`язнених нам усміхається, а хтось уважно вдивляється в незнайомців. Психолог наголошує: з кожним засудженим потрібно говорити. «Не всі радо йдуть на контакт. Є такі, яких нічого вже не поміняє в цьому житті», – говорить психолог. Але є засуджені, які готові розмовляти з кимось, щоб зрозуміти себе.

Також ув’язнені допомагають на кухні, вирощують овочі й задіяні в інших роботах. Вже на виході з колонії ми побачили ще одне приміщення. Це кімната побачень. З гостями в’язні можуть спілкуватися декілька годин. Виняток роблять лише для тих, хто вирішив одружитися з людиною, яка на волі. Для такої події кімнату відпочинку надають на 3 дні. Буває таке, що на прохідній у колонію стоять жінки у весільних сукнях.

Дати собі шанс

Пісні львівської групи «Графічні ліли» ви можете послухати на свіжому повітрі в центрі міста або на різноманітних подіях. Андрій Олійник пише слова і музику. «Я все життя боявся займатися музикою на показ. Соромився самого себе», – розповідає чоловік. Коли Андрій відбував другий термін ув`язнення, його, попросили виступити під час міжконфесійного круглого столу.

Минулого літа музикант втретє покинув стіни в`язниці. Одразу познайомився з Мартіном, соло-гітаристом. Згодом група вже складалася з чотирьох осіб.

Тричі в одну річку

«Я в тюрмі пробув разом 15 років», – каже Андрій. Перший раз він втратив свободу в 16 років. Між хлопцями зав`ялася бійка. У дівчини, яка стояла поруч вирвали сумочку з рук. Це була дочка працівника тодішнього обкому партії: «Я потрапив до Ковеля. Друга повезли в іншу колонію. В нашій колонії було 500 малолєток, які самі собі придумували як жити. Коли я вийшов, то хотів піти армію, але мене не взяли. Можливо, якби потрапив не в тюрму, а в армію, то все було б по-іншому. Але я не жалію». Андрія засудили на 2 роки.

У 18 років хлопець закохався в дівчину зі свого під`їзду. Розповідає: «Думав, що почну все спочатку. Дружина була дуже красива». В подружжя народився син Сергій. Зараз він за кордоном. З татом спілкується. Більшість часу Сергія виховувала бабуся.

До 27 років Андрій займався будівництвом і вантажо-пасажирськими перевезеннями. Деякий час вживав наркотики, а потім знову потрапив до в`язниці. Згадує: «Посадили мене за те, що я нібито, обікрав в Тернополі суддю і прокурора. Я цього не робив. Але в мене не було свідків. Вони підтасували факти. Взяли мої відбитки пальців – дали попити з фарфорової кружки води. Вказівним і великим пальцями я тримав за вушко кружки, а три інших доторкалися до неї. І саме відбитки з цих трьох пальців правої руки опинилися на дверях з внутрішньої сторони. Суд мене не виправдав». Вирок – 7 років позбавлення волі. Протягом цього часу чоловік читав Біблію, класичну літературу і писав вірші. Улюблена книга – роман «Похождения Жиль Бласа» Алена Рене Лесажа.

Коли покаявся, то почитав послання Святого Павла: «Хто крав, більше не кради, а краще працюй, роблячи своїми руками корисне»

Втретє тюремні стіни Андрій побачив через крадіжку: «Коли покаявся, то почитав послання Святого Павла: «Хто крав, більше не кради, а краще працюй, роблячи своїми руками корисне». Вже на волі Андрій дізнався, що його дружина третій рік живе за кордоном з іншим чоловіком.

У в`язниці Андрію вдалося знайти поламану гітару. Музиканти, які знали чоловіка багато років, казали: «Андрій, скільки можна воювати? Ти пишеш гарні пісні й музику».

Початок нового?

На переосмислення підходу до життя в музиканта пішло декілька років: «В тюрмі постійно перебуваєш в стані агресії і стресу. Мені стало огидно, коли я подивився, на що профукав своє життя».

Андрій каже, що в`язнів били аби налякати: «Найнепокірніших б` ють окремо, закривають в підвалі. А в камері трьох чоловіків б`ють палками шестеро-семеро людей. Останній раз нас було п`ятеро в камері, нас витягнули на коридор і на кожного було по три людини».

Коли чоловік вийшов із в`язниці, то мав зі собою гітару, декілька пар нижньої білизни і шкарпеток. Жив у закладах для безпритульних. Згодом друзі запропонували своє житло. Зараз в Андрія є близький друг-жінка: «Вона хвора на рак. Я їй необхідний. Може це і є смисл життя – бути комусь потрібним і турбуватися про когось».

Юлія ВАСИЛИНА

Фото: Микита ПЕЧЕНИК

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі

Хочеш повідомити новину? Дій!
ПОДІЛИТИСЬ
Дубова Валерія
Головний редактор ІА Дивись.info з травня 2016 року.

Реклама

Loading...

Реклама