Історик розповів, як це було: «Акт проголошення незалежності України»

Дякую поколінню моєї бабці та діда, батьків та загалом всім, хто мав право тоді голосувати, що 1 грудня 1991 р. вони таки більше ніж 90 % підтвердили незалежність на референдумі. Так формально завершилась історія перебування українських земель в тюрмі народів від часу проголошення в 1919 р. УСРР (з 1937 р. - УРСР) та входження в СРСР у 1922 р.

25 років тому в залі Верховної ради зібралось 362 депутати з 450. Приводом для того, щоб викликати депутатів з відпусток стала спроба державного перевороту 19 – 22 серпня  Державним комітетом з надзвичайного стану на чолі з віце-президентом СРСР Геннадієм Янаєвим.

Тогочасний склад Верховної ради УРСР, від часу її заснування в 1938 р., був першим, що сформувався на демократичних виборах у березні 1990 р. У результаті, крім звичних 450 депутатів комуністів, цей склад ради представляли депутати з національно-демократичних середовищ, багато з них були шістдесятниками та дисидентами, що об’єднались у парламентську опозицію «Народна рада». Чисельність опозиції становила трохи більше 120 чоловік.

Продовжуючи тисячолітню традицію державотворення

О 18.00 на табло результатів голосування за «Акт проголошення незалежності України» проголосувало 346 депутатів, не голосувало 12, проти 1, утрималось 3. Дуже символічно

Під час дебатів лунали пропозиції, щоб акт мав формулювання «відновлення незалежності України». Малось на увазі проголошеної 22 січня 1918 р. Центральною Радою в четвертому універсалі. Однак комуністична більшість про таке формулювання не хотіла чути. Хоча відстояти представникам «Народної ради» формулювання про історичне право на незалежність таки вдалося. І саме першим аргументом в акті проголошення незалежності є наступне: «продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні».

Це та частина історичної пам’яті, яку після Української національної революції 1917 – 1921 рр. тоталітарна система намагались будь-якими методами витерти з пам’яті українців. І це те, що сьогодні в умовах чергової російської агресії дає нам досвід, який до подій Євромайдану та Революції гідності, яка активно продовжується, не був належно оцінений.

Вирішальну роль відіграв страх

Задаю собі питання, чим керувалась провладна комуністична більшість, від голосування якої залежала доля акту про незалежність України. Гадаю вирішальну роль відіграв страх який панував як в тих, хто підтримував державний переворот, так і в тих, хто вміло витримав паузу. Про рівень страху в комуністів свідчить перше речення в акті про незалежність «Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року». Тобто, до того комуністична тоталітарна система, на рахунку якої численні злочини проти людства, не була смертельною небезпекою. Доки ця небезпека не наблизилась до червоної номенклатури, що жила і працювала в УРСР, доти все було гаразд. Вони добре розуміли, що жаліти ніхто нікого не буде. Підійшло депутатам комуністам і формулювання про «права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами». У 1960 – 1980-х роках за відстоювання цих міжнародних прав сотні українців зазнали переслідування, арештів та ув’язнення. Третім аргументом стало посилання на «Декларацію про державний суверенітет України», реалізацію якої впродовж року вперто ігнорували, не бажали та не мали сміливості утверджувати в Україні. Отже, найкраще було сховатись за незалежністю.

Подальші події засвідчили, що партійна номенклатура швидко оклигалась, адаптувалась, вибудувала систему, яка консервувала Україну в посттоталітарному стані. Очевидно, що тогочасна національно-демократична меншість, яка продемонструвала високий рівень сміливості та відповідальності, вдало скористалась історичним моментом для здобуття незалежності швидко втратила ініціативу та не змогла налаштуватись на роботу для утвердження державної незалежності та суверенітету.

Оглядаючись на 25 років назад і дивлячись сьогодні на Україну, де другий рік триває Революція гідності, Росія своєю збройною агресією проти нас демонструє свою слабкість та безпорадність, залишається єдине: завчасно не втратити ініціативу, не зійти з дистанції, не дати оклигатись, а довести справу до кінця. Розуміючи, що ми таки граємо гру на своєму полі, а це очевидна перевага. Слава Героям України!

Іван ХОМА - історик та Ірина СУПРУН - юрист