Франко мріяв про ровер та політичну самостійність України, – франкознавець про генія

IMG_1685

Цього року відзначають 160 років з Дня народження Івана Яковича Франка. Відповідно до Указу Президента в Україні заплановано низку культурних заходів. Якби Франко промовив до тих, хто його недостатньо добре знає, і для тих, хто знає його добре, подружжя франкознавців започаткувало проект «Франко.Наживо», а у п'ятницю поділилися цікавими моментами своєї розвідки з львів'янами. Зустріч відбулася у приміщенні книгарні «Є».

 

 За словами Богдана Сергійовича Тихолоза, проект – це спроба не звести Франка з постаменту, а стати з ним на рівні не в сенсі таланту, а в сенсі відкритості до взаємного діалогу.

Тихолоз Богдан Сергійович — український літературознавець, франкознавець; публіцист, блоґер, співавтор науково-просвітницького інтернет-проекту ФРАНКО: НАЖИВО / FRANKO:LIVE  (разом із Наталею Тихолоз). Кандидат філологічних наук, доцент кафедри теорії і практики журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка, член Національної спілки журналістів України.

fran

Тихолоз Наталія Богданівна  — український літературознавець, франкознавець. Кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник. Старший науковий співробітник відділу франкознавства Інституту Івана Франка НАН України. Член Національної спілки журналістів України.

«Це історія успіху, історія людини, яка створила себе сама. Людина, яка досягла колосальних творчих результатів. Я сформулював для себе секрети франкового успіху, і поділюся ними з вами», – розпочав свою лекцію Богдан Тихолоз.

Природна допитливість

Франкове «що таке» було визначальним. У нього є багато праць, які починаються з цих слів: від «що таке соціалізм» до «що таке постум». Йому було цікаво. Це, звичайно, феноменальна франкова пам'ять, але водночас і репродуктивне мислення. Полемічність його натурі також була притаманна. Показовий епізод, коли у школі вчитель дав завдання написати твір на слова Міцкевича «легше написати книгу, аніж прожити один день». Франко написав, але навпаки. Він не ходив утертими стежками, а торував свої.

[dyvys_blockqoute text="Коли я думаю про те, як Україні вилазити з тої ями, в якій вона опинилася, я не бачу інших можливостей, як через науку та освіту. Тому що вкладати у нафту, газ і вугілля – це навряд чи нас врятує. А вкладати треба у інтелект, і так аби ми могли продавати цей інтелект, а не лише експортувати, – оце наш шлях. " author="Богдан Тихолоз"]

Шлях, яким йшов Іван Франко. Він вчився постійно, його геній – результат титанічної праці.

Дар синтезу і прогнозу (пророчий дар Франка)

Це не дар такого містичного осяяння: наївся грибів, заплющив очі, – і явилось. Його дар прогнозу – це дар науковця, який бачив тенденцію суспільного розвитку і міг це передбачити. Звідси розуміння страху неготовності українців до національно-визвольної боротьби.

Франко ніколи не замикався у тісних рамках жодної галузі. Мені здається, що будь-яка ізоляцію призводить не лише до спеціалізації, а, будьмо відверті, призводить до деградації. Коли науковці студіюють лише свій фах і не читають того, що робиться у суміжних галузях, тоді це призводить до того, що наука призводить не на науку для життя, а життя для науки.

Ставлення до мови

Франко володів багатьма мовами, але він не ставився до неї релігійно. Він ставився до мови, як до інструмента, саме як майстер, а майстер дбає про свій інструмент. Нам бракує такого інструментально-комунікативного підходу.

Він успішний, бо зробив те, чого не вдавалося українським письменникам до нього

До Франка письменники змінювали один одного за династичним  принципом. А у Франка проза інша, бо вона європейська. Ця проза органічна для тогочасної європейської літератури. Франко стає не показним, не пафосним, а справді органічним європейцем.  Це знамените поєднання Франка вишиванки і костюма є певним знаком, це також семіотика одягу. Він показує, що є сучасною європейською модерною людиною, але при цьому він залишається українцем.

[dyvys_blockqoute text="Франко мріяв про ровер та політичну самостійність України. Коли він про це писав, то політична самостійність України була поза межами можливого. Але він не боявся сягати поза межами можливого, бодай уявою. Ми боїмося мріяти. Знаємо відому фразу Сковороди: «Бери вершину – матимеш половину». Випадок Франка каже – зазирай за вершину!" author="Богдан Тихолоз"]

Франко – це українець, який став генієм, та геній, який став українцем 

Франко був не тільки сумний, і писав не лише про політику, а був і поетом-мислителем, філософом, яким бачив перспективу. І навіть його песимістичні тексти завжди мали вихід у інший вимір, де сумнів перероджується у віру. Зрештою, віра лише тоді чогось варта, коли вона переходить через сумнів.

Є такі письменники, які б я міг прирівняти до дерев: Шевченко для мене дуб, Леся Українка – береза, Куліш для мене плющ, який з'явився у добу Шевченка. А от Франко взагалі не дерево. Франко – це ліс. У нього є чудова фраза : «Література – це ліс». У лісі не можуть рости одні дуби, а мають бути і чагарники, бігати звірі. Тому що ліс, – це біогеоценоз. Франко – це справді ліс у нашій культурі, тому що в нього є багато різного: шедеври, статті написані на злобу дня, або ж замітки, які пішли собі за водою, хоча й там можна знайти щось цікаве.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Іван Франко

Каменяр, чи не Каменяр, – найпустіше в світі се питання

Є багато форм визначення хто такий Франко: великий каменяр, вічний революціонер, співець боротьби і контрастів, Мойсей тощо. Вони всі мають право на існування, але зверніть увагу на один момент, – щодо Шевченка, – майже ніхто не сперечається щодо його окреслення як Великого Кобзаря. Адже він сам приміряв на себе цю роль: роль ретранслятора міфологічного прадавнього досвіду. А от щодо Франка, дискусії дуже запальні, пригадайте десять років тому точилася дискусія – каменяр Франко, чи не Каменяр. Є у нього рядки: «Діалект, чи самостійна мова? Найпустіше в світі се питання». От мені здається «каменяр він, чи не каменяр», – найпустіше в світі це питання. Тому що Франко як раз той випадок, коли і каменяр, і не каменяр. І поет молота, і поет тисячострунної арфи і ліри. І прозаїк, і драматург, і науковець, і політик, і громадський діяч. Наталія Кобринська казала, що інструмент Франка – це не торбан з кількома струмами, а тисячострунна арфа. Пригадуєте, як порівнюють бандуру з балалайкою, визначаючи таким чином рівень цивілізації. Так от, Франко – це не арфа, це орган.

Політичні симпатії Франка

Франко – це людина епохи Франца Йосифа. Цього року відзначають сто років пам'яті «татунцеві», володареві численних народів. Я дивився на те, скільки книжок видано до цього ювілею, я мені ставало сумно. Ну, звісно, весело за Франца Йосифа, за епохою якого сумують. Адже це є прикладом того, як треба шанувати тих, кому ми чимось завдячуємо. Франко не зустрічався з цісарем, хоча у нього був такий шанс, коли він перебував у Відні. Він не належав ні до надто ревних симпатиків «татунця», ані до вже занадто радикальних його критиків.

Він чудово розумів, що Австро-Угорщина не була ласкавою мамою для всіх народів, але якщо порівнювати ситуацію з ситуацією у Російській імперії, то очевидно, що в останній шанси Франка на реалізацію були б значно меншими. Франко, як таки селянський син, мав би значно нижчі стартові можливості в Російській імперії. Здобути освіту, реалізуватися як політичний діяч. Уявляєте ви, що у 1890 році Франко прийшов би у якесь відомство імператора і сказав: «Ви знаєте, ми тут радикальну партію заснували...» А в Австро-Угорщині це було можливим. Тут була преса, видавництво, можливість реалізуватися. Утім, ми повинні розуміти, що Франко став тим, ким він став не завдяки якимось зовнішнім обставинам, а передусім завдяки самому собі.

619550_5_w_590_lq

Діти Івана Франка. 1902 рік.

Франко в цифрах

Як казав Маленький Принц Екзюпері: «Дорослі дуже люблять цифри: без цифр вони не вірять». Аби переконати всіх, що Франко крутий, я намагався представити Франка в цифрах. Франко володів 20 мовами, наприклад, а не 14, як це писали. Звісно, він не володів ними ідеально. Цифри нам говорять не про все, адже окрім питання кількісного є ще й питання якості.

Як хлопчик з очима філософа виріс на філософа з очима пророка

Другим ім'ям Франка було Мирон, так називала його мама, аби вберегти дитину від нечистої сили, як стверджують народні вірування. Як маленький хлопчик з очима філософа виріс на філософа з очима пророка. Отже, в чому ж секрети успіху Франка?

[dyvys_blockqoute text="Чому Франко виріс не на сільського мольфара, а на європейського інтелектуала та генія. Франко – це стовідсоткова відповідність формули генія, яку дав Георг Вільгельм Фрідріх Гегель. Який казав, що талант – здатність спеціальна, а геній – універсальна." author="Богдан Тихолоз"]

Протягом свого життя він прийшов до висновку, що немає альтернативи ні європейському вибору, ні східному. З іншого боку, він ніколи не ставив під сумнів свою українську ідентичність, хоча вона виросла з руської ідентичності.

Олександра БАГАЧ

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама
Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: