Ми хочемо, щоб воїни почували себе потрібними і після війни, – працівники центру надання послуг учасникам АТО (фото)

178
Ми хочемо, щоб воїни почували себе потрібними і після війни, – працівники центру надання послуг учасникам АТО (фото)
Фото: Фейсбук-сторінка Львівського центру надання послуг учасникам бойових дій
Любов Возняк, заступник директора Львівського центру надання послуг учасникам бойових дій, розповіла Дивись.info, як у Львові допомагають ветеранам АТО і те, що найбільше потрібно військовим.
Дорогою до Львівського центру надання послуг учасникам бойових дій в голові крутилася думка: «Я йду говорити про допомогу, війну, а вже не відчуваю, що у нас війна. Чому?». На вході нас з фотографом зустрічає усміхнена жінка – Любов Возняк, заступник директора центру. Проходимо коридором, далі в кімнату і сідаємо за стіл. Часу на розмову маємо небагато. Любові потрібно у справах бігти в міську раду. А питань доводиться вирішувати достатньо: за три місяці роботи в центр за консультацією звернулося більше двох тисяч бійців.

IMG_2465

— У нас є юрист, два психологи, працівники, які консультують по соціальних питаннях, ті, хто працює над проектами, грантами, а також бійці, їхні дружини чи вдови, – уточнює Любов.

В кімнату до нас заходить темноволоса дівчина. Це Заріна, вона журналіст. До війни на сході України працювала в Маріуполі. За нею до нас приєднується Софія, керівник проектів. Взагалі команда центру, кажуть вони, хоче створити такі умови, аби воїни могли почувати себе потрібними. Зараз у Львові офіційно зареєстровано більше 4000 тисяч учасників АТО. З них майже 3500 мають статус учасника бойових дій, 65 інваліди війни, 45 – сім`ї загиблих. А ще є добровольці, які неоформлені, тому підрахувати їх можна лише приблизно.
Любов Возняк поділилася з «Дивись.info» всіма деталями роботи центру і висновками щодо сьогоднішнього сприйняття війни суспільством.

— Це є інформаційно-консультаційний центр. Ми консультуємо по пільгах, виплатах. Зараз є критичні питання, коли банк нараховує пеню, а не має цього робити. Ще є порушено декілька кримінальних справ про дезертирство. Наш юрист зібрав весь пакет документів і дві справи закінчилися успішно. Допомогли хлопцям, щоб міська рада виділила землю під гаражні кооперативи. В дуже різних справах звертаються.

До речі, більше тисячі бійців зі Львова виявили бажання створити гаражні кооперативи. Таким чином збільшиться кількість місць у місті для зберігання в належних умовах «залізного коня».

14203124_1393360534014694_1520466772515306085_n

— У кого виникла ідея центру?

— Всі говорять по-різному. Кожен каже, що в нього. Тому насправді не знаю в кого. Скажемо, що в Львівської міської ради. Я долучилася на етапі розробки ідеї. В УКУ є бізнес-школа, а міська рада має програму «Перший кар`єрний крок». Спільно ми працювали над проектом центру. Я була в робочій групі фактично була від лютого, а на роботу мене прийняли в травні. Думаю, дуже важливо, щоб цей центр був живим. Це місце, куди можуть прийти волонтери, громадські організації, солдати, родичі. Одне із завдань центру показати бійцям, що ми їх чекаємо і будемо тут про них піклуватися. Наступного року організуємо Школу правової грамотності для учасників бойових дій. Їхні проблемні питання сформулюємо, виведемо в 5 модулів і наберемо групу. Роз`яснимо їм це все, навчимо, а потім вони зможуть допомагати своїм побратимам.

 

— Як часто звертаються з бажанням поспілкуватися з психологом?
— Вдови приходять. Проводимо багато групових тренінгів для хлопців, окремо для дружин і окремо для вдів. Був тренінг для родичів. Є арт-терапія для діток, які мають підвищену тривожність.
Як розповідають працівники центру, у той час, доки мами чекають на своїх малюків, з ними сидить психолог і веде невимушену бесіду. Саме так вдається розговорити представниць прекрасної половини людства і зрозуміти їхні переживання.

В нас зараз є історія одного бійця. Він приїхав у відпустку і побачив, що жінка почала зловживати спиртним. У них троє дітей: двоє старших дівчаток дають собі раду, а ще є дитина дошкільного віку, але занедбана. Вони знаходяться у важких умовах проживання, здоров`я дитини також у не найкращому стані. Коли він приїхав, то у нього стався психічний зрив. Лежав у закритому відділенні. Ми  повідомили про це соціальні служби. Наш юрист веде його справу, бо йому потрібно різні питання вирішити. Зараз наймолодша дитина на обстеженні в лікарні. Багато історій випливає.

Люди не хочуть, щоб їм говорили, що в них є проблеми. Коли ми  зібрали дружин бійців, щоб зробити зачіску, влаштувати фотосесію, то вони були в захваті від самих себе. Це така реабілітація. З ними був психолог, але він не був домінуючим. І вони самі захотіли говорити. Намагаємося такими методами працювати. На заходи в місяць від 20 до 40 жінок залучаємо.

IMG_2464

Якраз у момент нашого приходу на консультації у психолога перебувала вдова бійця.
Працівники центру також розповідають, що коли боєць повертається з фронту, то не завжди відчуває, що він вдома. Пережити посттравматичний період йому допоможе спілкування з іншими вояками, які розуміють його неконтрольовані напади відчаю чи люті, знають як повернути відчуття «сім `ї» в родині.
— А самі родичі або воїни виявляють бажання спробувати себе у ролі психолога?

— У нас є проект «Серце воїна». Він діє за принципом рівний рівному. І розрахований на те, що вкінці курсу АТОвці будуть мати достатньо знань і навиків, щоб впроваджувати це на практиці й допомагати побратимам долати травму або спілкуватися зі сім`ями загиблих. Це одна програма стартувала. Зараз триває набір на другу програму.

— Яким був Ваш шлях від волонтерства до початку роботи в центрі?

— Я досі займаюся волонтерством. Коли з`являлися перші демобілізовані, потім друга хвиля, зрозуміла, що крім спорядження виникають інші питання – як отримати статус учасника бойових дій, нагороди, пільги. Воїни як звикли до нас звертатися за якимось речами, так і дальше зверталися. А є справи, які ми як волонтери не можемо врегулювати, бо вони виходять за межі нашої компетентності. Коли виникла ідея Львівського центру надання послуг учасникам бойових дій, то я увійшла в робочу групу. Ми всі говоримо, що треба змінювати, що треба адекватних людей у владі, треба, щоб хтось це вирішував. Для мене було питання власної відповідальності. Я якраз виходила з декретної відпустки. Мені пропонували місце керівника. Але я відмовилася і стала заступником.

IMG_2463

— Чому відмовилися?

— Бо я не годжуся. Можливо за деякий час зміню це рішення. Треба брати собі певну ділянку відповідальності і її тягнути.

— А що найбільше зараз потрібно солдатам з матеріальних речей?

— Волонтерством я займаюся у вільний від центру час. Ремонтуємо машини, які купляли. Зараз дуже мало просять. Більше їм потрібно щось одне, але воно може бути коштовне. Останній раз ми на 30 тисяч гривень купили кабель 1,5 кілометра для «Айдару», щоб вони могли з позиції до позиції світло прокинути. Ми реагуємо на дзвінок. Якщо є можливість, то допомагаємо.

 — З Ваших рідних хтось був в АТО?

—  Я. Їздила як волонтер. Зараз на роботі, то не їжджу. Була на першій, другій лінії по Луганській і Донецькій областях.

  —  Ви вірите, щоб найближчим часом війна закінчиться?

—  Ні. Думаю, що буде загострення. Була би політична воля, то вона закінчилася би ще в 2014 році. Хлопці говорили, що можна було закрити кордон. В 2014 році батальйони просувалися швидко і могли за один день звільнити місто. Один батальйон пішов до Луганська. А їм дали відбій і сказали далі не просуватися. Хлопці тоді були на ейфорії. Зараз вони самі говорять: «В перший рік у нас було гірше з забезпеченням, але дуже високий бойовий дух. А зараз навпаки».

Попри це, 63% жителів нашої держави довіряють українській армії. Про це свідчать результати досліджень соціологічної компанії SOCIS.
—  Як думаєте, а у суспільства знизився рівень бойового духу?

—  Можливо вони звикли вже. Перший рік люди були в гострому стресі. Вони не знали що відбувається, хотіли щось змінювати і допомагати. Думаю, що у Львові трохи забули про те, що в країні війна. У нас все райдужно: багато туристів, фестивалів. Це не є погано, але не можна взагалі втрачати пам` ять про те, що відбувається. Хоча, коли приїжджають люди зі сходу, то вони говорили: «Як добре, що у вас нічого про війну не нагадує». Люди, які у Львові живуть, почувають себе безпечно.

IMG_2462

 

До слова, у Ватикані по-своєму вирішили нагадати про конфлікт на сході України – започаткували акцію «Папа для України», яка розпочалась зі збору пожертв в усіх католицьких храмах.. На зібрані кошти куплять їжу, одяг, ліки, вирішать питання з житлом для переселенців, що покинули свої будинки, жителів так званої «сірої зони» біля лінії зіткнень, пораненим і тих, хто піддавався тортурам.
— А як можемо нагадати про війну в Україні?

— Ми намагаємося проводити багато заходів, щоб піднімати патріотичний дух. Зараз працюємо на соціальною рекламою з іншими організаціями. Щоб у кожного львів`янина було більше банерів перед очима Людина повинна почуватися відповідальною за те, що вона живе у мирному Львові, бо на сході стоять наші хлопці. А нам нічого про це не нагадує. Відповідно люди розслаблені.

— Яка реакція бійців на нашу періодичну «амнезію» щодо війни?

— Їх це розстроює. В центр на фокус-групу ми запросили одного бійця і запитали його, що б він хотів отримати: відношення, послугу? Поміж іншого він сказав: «Ми змінилися, а ви ні». Бійці повертаються, а тут те ж саме: лікарям потрібно платити, за довідками відправляють з кабінету в кабінет. Центр хоче змінити відношення до АТОвців у всіх структурах. Наш юрисконсульт Ярослав, теж боєць АТО. Коли повернули справи із соцзахисту, то він дивився на ту справу і говорив як солдат: «Для них це не людина, а папірчик». Воїни гостро це переживають. І кожен працівник центру так само. Навіть, якщо не можемо вплинути на певні речі, то завжди можна нормально поговорити. Бійці потребують визнання. В центрі, коли зустрічаються бійці, то таке враження, що вони сто років знайомі. 80 % з них хочуть говорити.

— Який основний посил людям від вашого центру?

— Кожна людина повинна бути відповідальна за те, що відбувається в країні. Не можна говорити, що від вас нічого не залежить. Якщо прийшов дільничний лікар і ви йому дали гроші, то це можна ж було змінити. Навіть у своєму маленькому мікрокосмосі можна щось міняти. Від кожного щось залежить.

У центрі допомоги є проекти, до яких можуть долучитися захисники України. Про них «Дивись.info» розповіла Софія Дубик, інспектор по роботі над проектами:

  1. «Школа юного десантника» розрахована на рік. Передбачає вишкіл, стрибки з парашуту, виживання в горах, стрільба з лука, рукопашний бій.
  2. Проект в розробці «Школа юридичної грамотності для учасників бойових дій» . Софія додає: «В кінцевому результаті ми хочемо видати книжку з фотографіями різноманітних довідок, щоб було легко зрозуміти, як їх правильно написати».
  3. «Стройбат» . Для бійців, які до війни мали будівельні спеціальності. «У нас є демобілізований боєць, який 17 років займається будівництвом. Він готовий брати хлопців до себе в бригаду», – розповідає інспектор.
  4. Школа лідерства – зацікавить АТОвців, які мають власні бізнес-ідеї . «Наприклад, один боєць має проект біогазової установки для свиноферми. Із відходів свиней будуть виробляти біогаз, а установки обігріватимуть і освітлюватимуть  господарство. Зараз він шукає спонсора. Для старту йому потрібно 200 тисяч доларів», – розповіла Софія.

Якщо Ви учасник АТО чи його родич і  потрібуєте консультації, то звертайтеся за адресою Костя Левицького, 67, каб.206 (приміщення Личаківської районної адміністрації).

Спілкувалась Юлія ВАСИЛИНА

Фото Микита ПЕЧНИК

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі

Хочеш повідомити новину? Дій!
ПОДІЛИТИСЬ

Реклама

Loading...

Реклама