Порошенко завжди знаходить час, аби дати мені пораду чи відповісти на дзвінок, - Синютка (інтерв’ю)

Зазвичай, коли ініціатором інтерв’ю є не журналіст, то спікер має на меті проговорити певні меседжі. Саме для цього ЗМІ й кличуть. Тому було дуже цікаво послухати, що ж збирався сказати обласний очільник.  Але у цьому випадку бесіда пройшла під ключовим враженням «Синютка не хотів сказати нічого зайвого». І, здається, зайвого не сказав таки нічого. В умовах обмеженого часу хотілося охопити неохопне і поговорити з обласним очільником не про безпосередньо робочі теми. Не те, щоб конкретних запитань до Олега Синютки не було, але ж їх можна задавати під час будь-яких зустрічей чи робочих поїздок. Не те, щоб всі відповіді задовольнили повністю, але ж хотілося дотриматись формату інтерв’ю, а не дискусії. І от що з цього вийшло.

Синютка приймав нас (мене і фотографа, - авт.) у своєму кабінеті. Доволі простора але, чомусь, не надто світла кімната з великим столом для нарад та робочим столом обласного очільника. Як люб’язний господар очільник ОДА пропонує каву (пропонує вельми наполегливо, така собі примусова гостинність). Сідаємо один навпроти одного, обмінюємось парочкою привітальних фраз і без зайвих прелюдій починаємо. Олег Синютка виглядає зосередженим, починає свою розмову схрестивши пальці.

— У Вас було кілька ініціатив до міністерств, наприклад по монетизації пільг. Розкажіть, на якому вони етапі та взагалі чи активно міністерства відгукуються на такі ініціативи з областей?

— Думаю, що все як в житті: як які міністерства і як які ініціативи. А якщо говорити про монетизацію, то, на жаль, поки що це не зреалізовано, але я не покидаю надій.

Синютка відповідає на питання сухо і… дуже-дуже тихо. Дивно, чому? Аби додати своїм словам утаємниченості чи підкреслити інтимність розмови? Поки що ані першого, ані другого нема й близько. Обласний очільник помітно напружений (можливо, просто через те, що ця розмова «висмикнула» його з робочого ритму). Далі мій співрозмовник сама сухість: 

— А з Президентом України які у Вас стосунки? Ви часто спілкуєтесь, бачитесь?

— У мене стосунки голови обласної адміністрації з Президентом України.

— А які, власне, стосунки голів обласних адміністрацій з президентом?

— Я думаю, що ці стосунки визначає Президент України.

— Якщо я Вас попрошу оцінити його регіональну політику, Ви спробуєте це зробити?

— Насправді це дуже просто, тому що є чіткі стратегічні цілі, які поставлені ще в момент призначення, є повна свобода дій і жодних вказівок стосовно кадрових призначень чи стосовно лобіювання, чи ще якихось речей, які виходили би поза межі мого розуміння.

— Якось вплине на вашу комунікацію з Києвом те, що змінився керівник апарату?

— Насправді я вважаю, що мав добре розуміння зі сторони Бориса Євгеновича Ложкіна. І я сподіваюсь на таке саме добре розуміння зі сторони Ігоря Львовича Райніна. Тому думаю, що гірше точно не буде, це сто відсотків. А чи буде краще… то кожен керівник привносить якісь свої моменти і це є важливим.

— Побутує така думка, що очільник обласної адміністрації покликаний певним чином, як би сказати, вибілювати імідж президента на місцях (на цьому моменті Олег Синютка, властиво, всміхнувся). Чи ви погоджуєтесь із такою тезою щодо того, що Ви тут представляєте добру сторону Президента України?

(і знову серйозно і втаємничено тихо): Однозначно я тут представляю Президента України. Петро Олексійович є такою людиною, що мені видається, він не буде намагатися нікого змусити за себе робити свою роботу. Ви знаєте, що його робочий день починається з ранку і закінчується в першій, другій, третій ночі. І така фантастична працездатність уже ні для кого не є секретом. Думаю, що не всім комфортно з такою працездатністю, тому що він вимагає роботу не тільки від себе, а й від усіх інших. І це насправді добре. А стосовно ще раз відбілювання… Знаєте, президент приймає різні рішення: і популярні, і непопулярні. І від цього я особисто відношусь до нього ще з більшою повагою, тому що він заради якихось популістичних речей чи якихось тимчасових уподобань ніколи не піде на те, щоби зашкодити державі. І деколи, я знаю, що йому радять «Петро Олексійович, ви там зманіпулюйте», то він ніколи не розмінюється на дрібниці. Викликає повагу, що якщо рішення йде на користь держави (популярне воно чи непопулярне), сто відсотків він його буде приймати.

Як не дивно, але саме це стало першим запитанням, яке принаймні зацікавило обласного очільника. До слова, портрет Порошенка у кабінеті Синютки таки є, великий і в гарній масивній рамі, все як і належить держслужбовцю високої ланки.

— Ви щойно сказали про його стиль керування, видається на те, що у Вас є дуже схожий стиль. Ваші підлеглі розповідають, що Ви так само дуже рано приходите на роботу…

— А що говорять мої підлеглі?

— Що Ви працеголік. То чи Ви можете це про себе сказати і скільки триває Ваш робочий день?

— Все насправді по-різному, по-різному починається, по-різному закінчується. Питання ж не скільки ти працюєш, а питання отримати кінцевий результат.

— Є такі керівники, які люблять розподіляти обов’язки між помічниками, департаментами і так далі. І, слідкуючи за Вашою роботою, приходжу до висновку, що Ви скрізь контролюєте все особисто, принаймні, багато чого…

— Далеко ні. Але багато в чому стараюся розуміти, що відбувається.

— Чи можна це назвати дещо авторитарним стилем керівництва?

— Думаю, що так.

— Як вважаєте, з Вами легко працювати?

— Думаю, що ні.

І знову мушля закрилася. Дивно, адже, здавалось, кожен любить говорити про себе. А Синютка знову перейшов на формат «мінімум слів». Мої спроби витягнути обласного очільника на тему оцінки себе і своєї роботи провалювались ще не один раз під час цієї розмови. Ми зайшли в глухий кут, тому доводиться повертати розмову в ті теми, в яких Синютка впевнений і на які радо спілкується з журналістами – поточна робота. Тут він може розповісти все і всім, тому про поточні справи йому говорити приємно і цікаво (це помітно), бо ж можна не боятись сказати зайвого чи зважувати слова, аби ними не зманіпулювали. До слова, про це під час розмови він теж заговорює, мовляв, варто зважувати, бо ЗМІ можуть перекрутити, потрактувати і так далі.

І дійсно, якщо поглянути на публічні виступи Олега Синютки, на обіцянки чи якісь гучні заяви він крайньо скупий на відміну від, бодай, мера Львова. Але до цього ще повернемось.

— Давайте перейдемо до предметних тем. Мер Львова (ми не можемо без нього обійтися) досі, от вже котрий місяць, напосідає на область щодо того, що ніхто не хоче ані забирати львівське сміття з області, ані віддавати свою землю під майданчик для сміттєпереробного заводу. Сьогодні уже бачила інформацію про те, що все ж буде цей завод. То ви знайшли цей компроміс, чи у вас досі є непорозуміння з очільником Львова?

— Ми не маємо жодних непорозумінь з очільником Львова. Мені здається, що настільки добре знаючи господарку міста, дуже просто спілкуватись, бо немає жодних секретів у господарці міста Львова. Я все розумію, як відбувається, звідки відбувається. Якщо щось йде не так, я про це говорю, якщо все відбувається добре, то здебільшого мовчу, але і говорю, тому що приємно, коли є позитив.

— Якщо я скажу про те, що Грибовицька трагедія викрила певну напруженість у ваших стосунках. Я буду права?

— Думаю, що ні.

— Тоді ще трошки про екологію. Уже скоро буде рік, як горить терикон у Соснівці. Ви, звичайно, знаєте про цю ситуацію, чи…

— Уже скоро буде 50 років, як горить терикон у Соснівці.

— Активно горить.

— Ні. Я відслідковую ці процеси і я думаю, що ті тління, які відбуваються зараз, є співрозмірними з тими, які відбуваються постійно. Тому що на сьогоднішній момент ми насправді дуже багато вивозимо і ґрунту, і сьогодні провели додатковий водопровід, щоб заливати ці речі, але тління всередині продовжуються. Я думаю, що до того часу, поки будуть існувати терикони, ця порода буде мати такі негативні реакції.

— Зрештою, є різні ступені горіння терикону. Тут же мешканці дійсно потерпають.

— Ви коли в останній раз були у Соснівці?

— Я ще не була у Соснівці.

— То поїдьте, подивіться.

— Добре. Я зі слів своїх журналістів передаю, які регулярно там бувають.

— Я дотримують думки (може це одна із моїх вад), що так добре, як я побачу своїми очима, так добре мені ніхто не розкаже.

— Можливо тут Ви маєте рацію. То, Ви не вважаєте, що цю проблему варто виносити до державного рівня чи…

— Я вважаю, що це є проблема регіону і ми направду дуже ретельно відслідковуємо цю проблему. І коли, десь півтора місяці тому, був спалах горіння, ніхто ж не знає, скільки часу і зусиль ми приклали до того, аби це загасити і аби зараз все повернулося у такий перманентний тліючий процес.

— То розкажуть, скільки часу й зусиль?

— Багато часу і багато зусиль. А ще крім того грошей.

— Чому цим займається область, якщо терикон на балансі приватної компанії?

— За всі проблеми, які є на території області, відповідає обласна влада. І я так ставлю вимогу до керівників районів, до керівників будь-якого рівня і так ставлю вимогу до себе.

Цікаво, це вже схоже на програмний меседж. Але, водночас, є в області й підприємства, які безпосередньої підпорядкованості ОДА не мають, а йдуть напряму до міністерств. Цікаво, як із ними почуває себе Синютка, якому, здається, дуже до вподоби контролювати усе особисто.

— Тоді про Жовківський костомельний. Він же підпорядковується міністерству. Хіба Ви можете якось вплинути на те, що там відбувається?

— Судячи з того, що перед моєю поїздкою за два дні зробили те, що не робили протягом тривалого часу, то якось впливаю. А з іншого боку, я насправді вважаю, що є проблема такого жорсткого централізування і підпорядкування. Хоча ми запросили представників з Костополя, це єдине успішне таке підприємство. То я сподіваюся, що після цього уже будемо мати конкретні пропозиції по реорганізації роботи цього підприємства. Бо якщо воно успішне в Костополі, воно має бути успішним і у Львові.

— А Ви зможете якось вплинути на цю реорганізацію?

— Зможу.

— Своїм авторитетом?

— Якщо я не зможу, то що я тоді тут роблю?

— Це не є ваше безпосереднє підпорядкування.

— За все, що відбувається в області, відповідає голова обласної адміністрації.

— Добре, я засвою цю думку. Маю ще питання щодо Вашої безпосередньої команди. Буквально вчора було призначення нової директорки департаменту освіти та науки, але, Ви певно слідкуєте за ЗМІ і бачили, що журналістам цей конкурс здався дещо непрозорим. Як ви його оцінюєте?

— Якщо журналісти будуть вважати, що все в порядку, то це будуть не журналісти. Друга річ, я не втручався у процес відбору і бачив там кілька достойних кандидатур. Єдине, що я зробив, то в кінцевому підсумку мав розмову із двома претендентами, це пані Мандзій і пан Паска. Зробив для себе якісь висновки і чекав на результати конкурсу. Я готовий був працювати і з Мандзій, і з Паскою.

— Тобто, Ви задоволені таким результатом і Вам буде комфортно працювати разом?

— Я не є на такій посаді, щоб забезпечувати собі комфорт. Я є на посаді, яка повинна давати результат. Буде керівник департаменту давати результат, буде і мені комфортно, і їй. Не буде результату, то будемо докладати якісь зусилля, аби результат був. Ви ж бачите, що система управління освітою розбалансована, проблем є дуже багато, тому треба було швидше приймати радикальне рішення, це мене гризе.

— От власне, те, що буквально за два дні до старту навчального року департамент отримав голову, це ж стане проблемою.

— Це насправді не впливає на початок навчального року, тому що у нас сьогодні є дуже якісні управлінці на місцях, які, фактично, забезпечують процеси. Нема межі досконалості, завжди може бути краще. Якщо освіта Львівщини зараз конкурує тільки з освітою міста Києва, а ви розумієте, що там інший ресурс, інші можливості. То ви й розумієте, що це означає, що у нас справи непогані. Але чому ми повинні бути другими, а не першими.

— Але всі розуміють, що з цими оновленнями в програмі, оновленням підручників, до 1 вересня Львівщина не встигне підготуватись…

— Скажіть будь ласка, яка область України до навчального року здійснила ремонтні роботи на 438 об’єктах на суму 236 мільйонів? Якщо ви мені покажете таку область, то я погоджусь. Але мені здається, що таких інвестицій сьогодні ніхто не вкладає крім Львівщини.

— У мене ще таке запитання по кадровій тематиці…

— А чого Ви не питаєте про Московський патріархат, про це все… Правда, воно так не дуже? І коли я в інтернет-ресурсах читаю дискусії такого ґатунку, то, чесно кажучи, мені шкода таких людей, які хочуть дискусію перевести з професійної площини.

— Я не знаю, чи Ви бачили наш сайт..

— Якось навіть читав.

— Напевно, могли помітити, що ми намагаємося не…

— Тому ми сьогодні сидимо і розмовляємо.

— Це приємно. І все ж, зосередимось на професійній площині.

— Може все-таки каву?

Втретє відмовлятись від наполегливої гостинності вже незручно. Просимо помічниць зробити каву. З кадровою темою, здається, покінчено. Що ж, продовжуємо про інше.

— Ще коли Ви працювали у міській раді, Андрій Садовий дуже лобіював питання передачі функцій і повноважень Архбудконтролю на місця. Власне, це сталося.

— При чому, ми підштовхували місто до прийняття цих рішень.

— Ми зараз проводимо велике розслідування про те, що і як будується у Львові, що відбувається у цьому секторі. І ми бачимо, що тенденція говорить про погіршення, що контроль, який, як ми зараз уже бачимо, власне і не відбувається. Як Ви оцінюєте, це здобуток, що ці функції передали на місця?

— Є правильна система управління і є ефективність керівника, який керує системою. Я вважаю, що громада повинна мати можливість забезпечувати контроль на своїй території. І те, що передані ці повноваження, це абсолютно правильно. З іншого боку, ніхто тепер не зможе показувати пальцем на когось і казати «мені хтось заважає». Ну а лишився третій компонент – бути спроможним.

— Є ж ще таке питання як корупційна складова. Зрештою, на місцях, видається, що легше домовитись.

— Мені здається, що стільки, скільки ми за півтора року повиявляли і позакривали різних хабарників, що корупція на Львівщині не найвища в Україні, а кількість справ, кількість затриманих є на порядок вищою, ніж в інших областях.

— Ви думаєте, цей приклад якось спонукає нечистих на руку чиновників?

— Я вважаю, що корупція та інвестиції є оберененопропорційні речі, тобто, чим менша корупція, тим більші інвестиції. І якщо у нас інвестиції сьогодні ростуть краще, ніж в інших областях, це означає, що рівень корупції все-таки не найбільший в Україні. А те, що посол Сполучених Штатів (ви розумієте, що його важко попросити щось сказати таке, в чому він не переконаний) поставив Львівщину в приклад, як область, яка інтенсивно бореться з корупцією і де рівень корупції, як він сказав, близький до нуля, це, звичайно, приємно.

— Оцініть, будь ласка, свою працю. Що ключове, на Вашу думку, вдалося зробити?

— А що найважливішого люди побачили за рік і 8 місяців мого перебування на посаді? Я тут скоро рекордсменом стану на Львівщині.

— Але ж те, що побачили, і те, як Ви самі себе оцінюєте – різні речі.

— Ми ж усе насправді робимо не для того, щоб в якомусь статистичному звіті поставити галочку.

— Все одно це не відповідь.

— Я ж не хочу подобатись Вам, я хочу бути щирим.

— Але Ви це серйозно, тільки «люди побачили, або люди не побачили»?

— Коли ти виходиш до людей, ти керівник області, ти ж не вийдеш з папірчиком і не покажеш, що 2,2 відсотка чи 0,3 мільйона.

— Для себе ж Ви якісь оцінки робите, де досягнення, де провал…

— Для прийняття управлінських рішень я використовую і показники, і математику, і прогнозування, тому що інакше не можна бути ефективним керівником. А оцінка роботи – це на вулиці. Є сміття на вулиці – значить ти поганий керівник. Нема сміття – значить ти тут справився. Росте завод, люди отримують заробітну плату, значить ти добрий керівник, а збільшується кількість людей, які їдуть на заробітки чи стають на біржу, то ти поганий керівник. Їдуть люди по дорозі зі швидкістю 90, значить ти добрий, а 5 км/год і при цьому нецензурна лексика лунає з вікон – значить ти поганий. Так треба вимірювати роботу.

Сьогодні (30 серпня) частина маршруток по Львову стоїть. Що це може означати?

— Це означає, що є проблема в маршрутних перевезеннях у місті Львові.

— Тільки у Львові хіба?

— В області це одна із найсерйозніших проблем, з якою, я вважаю, ми на сьогодні не справились. Немає сьогодні гіршої ситуації, ніж півтора роки тому, але я вважаю, що це та річ, де ми, незважаючи на всі зусилля, серйозно не просунулись.

— А, власне, роботою свого транспортного департаменту Ви задоволені?

— Ні. Якщо є скарги від людей, якщо сьогодні, коли я йду на прямі ефіри, левова частка запитань до мене, як до керівника області, лунає стосовно транспортних перевезень, як я можу бути задоволений? Це не означає, що там працюють непрофесійні люди. Але це означає, що проблема є настільки глибока, що за цей проміжок часу ми не зуміли її вирішити.

— Ви маєте якусь стратегію щодо цієї сфери?

— Ще на початку цього року ми хотіли ввести повністю GPS-навігацію. Нам це не вдалося зробити, але ми все одно це питання доведемо до логічного кінця, але воно все одно іде важче, ніж хотілося б. Окреме питання – з автобусними станціями на території Львова і з доїздом. Звичайно, хотілося б, аби усе було ідеально, але воно так не є. Але найбільша біда – платіжна спроможність людей. Людина ж користується пільгами від біди, вона мусить показувати ці посвідченні і деколи принижуватись, от це є проблема.

— Це і є питання, щодо якого і страйкують власники автобусів та водії, відшкодування пільгового проїзду…

— Держава дала сьогодні обласним центрам колосальні ресурси. Ви згадували, коли я працював у місті, то ми дотягували бюджет розвитку до 200 мільйонів плюс-мінус. І це останні три роки були суцільні неплатежі. Тобто, коли ти мав кошти, але не міг ними скористатись, ці постійні домовленості з підрядниками, відтермінування... Сьогодні в міста на рахунку… вони розказують, що на депозити поставили декілька сотень мільйонів, уже 500, 700. Це означає, що їх не можна ефективно використовувати, який толк з грошей на депозиті? Толк є з дороги, толк є з транспортної інфраструктури, толк є зі школи, з садочка, а який толк з грошей, які лежать на депозиті?

— Ще на початку літа я бачила кілька звернень від громад по області до Вас щодо АС «Західної». І звертались з тим, щоб не переносити туди кінцеві маршрутів. Я Вашої публічної відповіді на це не бачила, то чому Ви не дослухались до громад районів?

— Мені здається, що у мене немає проблем з комунікацією. Як тільки у мене буде страх іти до людей, то треба буде міняти роботу. Я вважаю, що місто має визначити на своїй території автостанції, де були би кінцеві зупинки маршрутів з одного боку, з іншого боку, місто має забезпечити комфорт доїзду від цих автостанцій. Я з цього приводу скерував офіційний лист міському голові і, щоб випадково лист не загубився, ще проговорив із ним це, що чекаю його відповіді. Поки ще чекаю.

— А коли це було?

— Вже трошки пробігло часу, в червні було.

Помітно, що про робочі взаємини з Андрієм Садовим Олегу Синютці говорити не те, щоб некомфортно, але слова тут він виважує більше, аніж в інших темах. Втім, офіційна позиція непохитна: взаєморозуміння і гармонія.

— Звичайно, цікаво почути Вашу оцінку теми вирубок лісів, чи є у Вас стратегія, бо Ви бачились з активістами, що боряться з незаконними рубками.

— Так, ми зустрічались і домовились зустрітись через 100 днів, і 12 вересня буде наступна зустріч. Ми вже це обговорили з обласним прокурором, і я думаю, що чорна бухгалтерія, яку виявили під час обшуків, кримінальні справи, оголошені підозри, до 12 числа будуть вже передані матеріали в суд, це все є результатом публічної дискусії, яка відбулась по ситуації в лісах раніше недоторканій.

— То як Вам працюється з новим прокурором? Він, виглядає, активно взявся за деякі питання, які довгий час були недоторканими.

— Серед тих прокурорів, з якими мені доводилось працювати, Юрій Вікторович Квятковський – найсильніший.

— Як ви думаєте, вам вдасться разом побороти лісову мафію, вона, здається, тягнеться до Києва…

— Інакше я би не починав. Ніхто з Києва не змушує мене збирати тут гроші і комусь возити. Автоматично, у мене немає ніякої потреби збирати гроші з когось.

— Це питання, мені здається, Вам ще ніхто не озвучував. Чи є у вас міністерські або президентські амбіції?

— Поки що немає. Я ж не знаю, що буде завтра. Я працюю головою адміністрації і вважаю, що ми сьогодні маємо дуже ефективного президента. Я не знаю всіх деталей, звичайно. Але дуже багато рішень приймається і дуже багато питань вирішується силою волі президента. Я не був близько знайомий з іншими президентами, хоча й знаю багато що. Але сьогодні Порошенко є найбільш ефективним, це однозначно.

— Ви так і не сказали, як часто спілкуєтесь.

— Я думаю, що це перший Президент України, який на протязі дня знаходить час віддзвонити, якщо у мене є така потреба порадитись чи попросити допомоги. Ще не було такого, щоб на мій дзвінок президент не знайшов на протязі дня часу відповісти. І якщо я потребую зустрічі, ще не було такого моменту, щоб президент не прийняв мене чи не призначив зустріч. Врешті-решт, він зробив 10 поїздок за півтора року у Львівську область, це теж показник.

Судячи з того, як обласний очільник активно розповідає про чесноти Порошенка, це щира прихильність і певною мірою навіть відданість. Здається, українському президенту не варто переживати за рівень лояльності на Львівщині.

— Нещодавно презентували результати дослідження, за якими у Львові середня зарплата складає 3 тисячі гривень…

— Це неправда. Навіть статистика уже сьогодні дала офіційний результат середньої заробітної плати по Львівській області 4,900 грн. Ці нові підприємства, які інвестують, там заробітна плата на Nexus чи Fujikura 5-6 тисяч гривень. Є проблеми сьогодні у бюджетній сфері і ми мусимо це підягнути, і є проблема з тіньовими зарплатами. І хоч держава суттєво понизила податки, бізнес ще не відчув потреби іти на зустріч і платити.

— Інвестиційні проекти, індустріальні парки і заводи, спочатку представляються як дуже масштабні проекти, з тим же Fujikura говорилося про 4 тисячі робочих місць. Зараз, якщо я не помиляюсь, не працює там ще й тисячі.

— Уже працює півтори тисячі людей і в жовтні відкривається друга черга заводу.

— На хлопський розум здається, що з величезної заявки поки виходить пшик.

— Ні! Ну що ви! Ви хочете, щоб сьогодні перерізали стрічку, а завтра зайшло на завод 5 тисяч людей? Так не буває, це не робота кудись в нікуди. Це реальний конвеєр, куди постачається реальна продукція, це реальні люди, які повинні пройти підготовку, навчання. Fujikura, мені здається, навіть успішніша, ніж планувалось на початках. Бо ніхто не планував до кінця цього року відкрити другу чергу. А це відбудеться уже, і сьогодні стоїть мова про будівництво третього заводу і нам би хотілось, аби це відбулось у Львівській області.

В кабінет уже намагаються заходити наступні «відвідувачі», Олег Синютка кивком голови дає знак, аби почекали. Ми продовжуємо бесіду, але обласний очільник уже частіше кидає погляди на годинник. Стає зрозуміло, що часу вже обмаль.

—  Ви вірите, що Львівщина може стати осередком індустріальних парків?

—  Я не те, що вірю. Я все для цього роблю.

—  Але ж велика умовність «не вірити, а робити»…

—  Це є велика проблема управлінця, тому що дуже просто робити роботу, яку можеш піти і помацати руками: дорога, садочок – вони от є. Коли проводиш десятки зустрічей, коли тільки на десяту чи двадцяту людина каже «ОК», а вже до того проходить кільканадцять місяців, то складно вірити, що ти рухаєшся в правильному напрямку.  Дехто влаштовує зі своєї роботи шоу, я так не роблю. Пам’ятаєте, ми їздили на озеро «Байкал». Ми поїхали, домовились, що підприємці розберуть ці паркани. Тоді питали: а де ж шоу, де сокири? Я сказав, що я голова обласної державної адміністрації. Я не клоун, який буде бігати і ламати паркани. Я вважаю, що мусить бути приклад позитивний, я мушу себе поводити так, щоб людям, які живуть в області, не було соромно. Я ж не можу вийти клоуном, щоб всі сміялись. Такі речі є неприпустимі, тому я вважаю, що людина, яка потрапила на таку посаду, не повинна розкидатися різкими заявами тільки для того, щоб потрапити на першу шпальту. Якщо треба ефектність, то ми теж можемо. Але для чого?

—  Ви ж оцінюєте себе по результатах, які бачать люди.

—  А яка мені різниця, що люди кажуть, що це зробив Синютка чи не Синютка? Якщо воно зроблено, воно є. Люди насправді мудрі і я дивлюся на ці рейтинги, я прекрасно розумію, що коли дійде до справи і людина отримає бюлетень, вона все одно буде голосувати розумом, інакше Порошенко не був би президентом.

Телефонний дзвінок. До слова, дуже дивно, що за весь час нашої розмови це перший «пропущений», бо зі сторони виглядало так, шо Синютка кожну хвилину «на розрив».

—  Я все одно не можу повірити, що у Вас немає не те, що амбіцій…

—  Я дуже амбітна людина.

—  Хоч трохи честолюбності.

—  Я амбітна людина і всі, хто працює в адміністрації, можуть підтвердити.

—  Але Ви вкотре повторюєте це, намагаєтесь довести думку, що у Вас немає честолюбності, а так не буває.

—  Ні, я дуже амбітна людина, і честолюбива людина. Але це не означає, що моя амбіція в тому, щоб на кожній вулиці говорили «Синютка те зробив, те зробив».

—  Але ж Вам хочеться, аби Вас хвалили.

—  Всім хочеться, це нормально.

—  Чуєте протиріччя: з одного боку не хочете, щоб говорили, що Синютка, а з іншого всім хочеться, аби хвалили. То де Ви справжній?

—  Будь-кому подобається, коли його хвалять. Думаю, тут винятків немає. Але це не має бути ціллю.

Перетягувати час уже непристойно, обласного очільника зачекались чи-то на засіданні, чи-то на зборах. Домовляємось про ще одну розмову через деякий час, пару прощально-ввічливих слів. Олег Синютка швидким кроком вирушає наздоганяти свій звичайний робочий ритм.

 

Валерія ДУБОВА

Фото: Микита ПЕЧЕНИК