Свобода – це не гроші і не демократія. Це верховенство права, - Генрі Марш

 

Про досвід батьків

«Мій батько Норман Марш був юристом і активним учасником неурядової організації «Аmnesty International». Разом з колегою Петером Бененсоном вони займалися визволенням з-за ґрат «в’язнів свідомості», тобто людей, яких позбавили волі через політичні переконання. Робота «Аmnesty International» дала результат – спочатку політв’язням покращили умови утримання, а потім організація домоглася амністії тисяч із них. У результаті «Аmnesty International» отримала Нобелівську премію миру. Моя мати була політичною біженкою, що втекла з Нацистської Німеччини. Тобто у моїй сім’ї політична активність була нормою. Логічно, що навчаючись в Оксфордському університеті, я також вивчав юриспруденцію, економіку.  Я мав честь відвідувати лекції видатного політолога та історика Арчі Брауна, що спеціалізувався на дослідженні комунізму. Він написав резонансну книгу «Злет і падіння комунізму», тож не маю ілюзій стосовно цього періоду історії.  Врешті-решт, я не пішов слідом за батьками і обрав медичний фах. Чому я присвятив своє життя нейрохірургії? Про це розповім у другій книзі».

Про свободу

«Істинна свобода – це не гроші і не демократія. Це верховенство права. Адже якщо нема верховенства права – усяка демократія перетворюється на фарс. Власне, це ми зараз спостерігаємо на прикладі вашого східного сусіда. Досвід моїх батьків та «Аmnesty International» показав, що дуже важливу роль у верховенстві права виконують політичні активісти».

Про роботу в Україні

«З 1992 року я відвідую Україну з медичною метою. Так, я провів чимало операцій і прочитав не оду лекцію у Судані, Непалі… Але Україна цікавить мене не лише з погляду роботи. Я бачу потенціал у цій країні. Це молода держава, з багатьма проблемами, але й з багатьма перспективами. До початку Революції Гідності, мої колеги не розуміли мого зачарування Україною. І лише коли по світових телеканалах показали, з яким героїзмом українці відстоюють справедливість і право на гідне життя, вони оцінили мої слова. Що мені найбільше імпонує в українцях? Ваша впертість. І ця ж риса часом найбільше дратує (сміється)».

Про хірургію

«За 40 років у хірургії я переконався, що більшість думає, наче найскладніше у роботі хірурга – аби рука не схибила. Але сам процес операції не є найскладнішим. Найскладніше – це прийняти рішення, наважитись на операцію і сказати пацієнту правду про його стан».

Про чесність

«Лікарям складно бути чесними насамперед тому, що пацієнтам дуже тяжко чути правду. Нещодавно у мене була молода пацієнтка, що перенесла складну операцію на головному мозку. Внаслідок цього вона осліпла. Усі лікарі, крім мене, давали їй надію на повернення зору. Я вже давно прийняв рішення казати пацієнтам правду, якою б гіркою вона не була. Я сказав: «Ви втратили зір назавжди. Мені дуже шкода» І вона плакала, плакав її чоловік, я був на межі… Але ми не втратили довіри одне до одного і це дуже важливо».

Про ризики

«Давайте будемо відвертими – хірурги люблять оперувати. А ще хірурги, як  кожен із нас, позитивно ставляться до грошей. Тобто уявімо, що у вас в руках молоток, який ви обожнюєте, і за кожен удар цим молотком по цвяху вам платять гроші. Прекрасно, еге ж? Але майстерність хірурга полягає не лише в оперуванні, а й у зважуванні ризиків. Якщо ризики від операції перевищують ризики від неоперування – хороший хірург відмовиться від операції».

Про державну медицину

«Медична галузь – бездонна яма з поглинання бюджетних коштів. Ми навчилися боротися з легкими недугами, а зараз розробляємо все складніші механізми боротьби з досі невиліковними хворобами. Щороку нові дослідження препаратів і технічні винаходи стають все дорожчими. І дуже важливо правильно розподіляти кошти. До прикладу, у  США витрачається найбільше коштів на медицину, і все одно дитяча смертність тут найбільша. Питання в тому, як і куди йдуть кошти з бюджету».

Про ненадійність авторитету

«Доказова політика і доказова медицина – те, до чого варто прагнути. Я не прихильник ситуацій, коли рішення спирається на авторитет політика чи професора медицини. Мені потрібні докази того, що його діяльність буде правильною. По собі знаю, скільки б досвіду ти не мав за плечима – від помилки не застрахований ніхто. І ніхто не допоможе тобі уникнути помилки краще, аніж поради колег, їхня критика».

За інформацією «Видавництва Старого Лева»