Українські дитбудинки: як ваша допомога потрапляє до потребуючих?

wpid-20141203094836581

Коли бачиш цю сім`ю, то виникає бажання дізнатися секрет їхнього щастя. Андрій і Олена Баховські йдуть мені на зустріч усміхнені. Сьогодні у багатьох дитбудинках на Львівщині цю пару діти чекають з нетерпінням. Вони знають: їм привезуть подарунки і з цікавістю вислухають про буденні справи. Про те, як подолати обставини і приносити користь світу, читайте у репортажі від Дивись.info.

Андрій і Олена Баховські разом вже більше 18 років. У них троє дітей. Олена будувала своє сімейне життя, не маючи за спиною прикладу. Вона з сестрою виросла у дитячому будинку. Коли познайомилася з Андрієм, то боялася моменту, коли він дізнається про її сирітство. А чоловік викрив цю таємницю і запропонував Олені руку і серце. Тепер на цю пару з нетерпінням чекають в багатьох дитбудинках Львівщини.

Спершу Андрій і Олена їздили сюди як волонтери. Але згодом зрозуміли: якщо відкриють благодійний фонд, то допомогти зможуть суттєвіше. У грудні 2015 року задум став реальністю. Скоро благодійний фонд «Опіка майбутнього» святкуватиме свій перший рік. Поки ми з Андрієм спілкувалися, то Олена з увагою слухала й інколи доповнювала відповіді чоловіка про виклики благодійності в сучасних реаліях.

- Ви пам`ятаєте день, коли остаточно вирішили, що будете створювати благодійний фонд?

14459717_1193772300681354_837915688_nАндрій: Так. Це був вересень 2015 року. Тоді Олена запропонувала створити благодійний фонд. Мені сподобалася ця думка. Ми відчували потребу працювати офіційно, бо волонтерських засад вже було замало.  Скоріше Олена працювала у соціальних мережах: поширювала інформацію про потребуючих. Ми і так мали можливість відвідати сиротинець чи дітей в лікарні як волонтери. Але хотіли працювати у цьому питанні глибше і залучати інших волонтерів чи людей з таким же баченням. Тому що потребуючих є багато і є також ті, хто хоче допомогти.

Але вони, як одиниця, не можуть зробити справу на багатьох.  Наприклад, одна людина не може забезпечити 25 дітей у дитбудинку. Але, якщо зібрати 25 людей, які хочуть допомогти дітям, то буде набагато легше. Думаю, що таку роботу мають провадити волонтери завдяки благодійному фонду. Є ще один плюс фонду – офіційні звернення. Якщо у тебе є статут, печатка, то можеш написати звернення, прохання, яке буде мати юридичну силу і в певній мірі скорочує дорогу меценатів до потребуючих.

Доброю і правильною традицією стало те, що ми кожну поїздку і всю допомогу фотографуємо. Якщо нам надсилають гроші, то фотографуємо чек і робимо звіт. Коли люди бачать, що робимо все правдиво, то будуть звертатися. На початку  ми багато обговорювали «довіру» і «недовіру» до благодійних фондів. Спершу їздили по сиротинцях збирати інформацію, бо часи змінилися від того моменту, коли Олена навчалася там. Потім інформували через соціальні мережі про потреби дітей, збирали людей, які давали одяг, продукти  чи інші речі.

- Чим Вам допомогла історія дружини, щоб правильно організувати роботу фонду?

Андрій: Олена могла швидше вивчити проблему. Їй достатньо була два речення і вона вже знала про що йде мова. Ми як робили акцію «Одягни випускника», то насамперед вважали, що це має бути костюм, сорочка, плаття. А дружина підказала, що потрібно ще й нижню білизну, колготи, засоби гігієни. Держава забезпечує досить нормально.  Але державний апарат працює за певним принципом – підписали угоду і отримали.

Одного разу до нас подзвонили з сиротинця і кажуть: «Нас будуть розформовувати». Дали дітям можливість добути до кінця навчального семестру близько місяця. Але угоду вже не підписували і фактично на цей час вони залишилися без продуктів.  То ми сказали про це знайомим, які були з тих країв, і зібрали необхідну кількість їжі. А ми долучилися проектом «Спорт доступний кожному» і забезпечили всіх костюмами, кросівками.

Дитбудинк №1,вул.Таджицька

Дитбудинк №1,вул.Таджицька

- Ми багато говоримо про матеріальну допомогу. А психологічна - наскільки потрібна?

Андрій: Дуже важлива. В Європі, Америці такі речі стоять на першому місці. Підхід до кожної дитини має бути індивідуальний. Вчителі це знають, але групи великі і кожному приділити час не завжди вдається. Ми добре розуміємо, що свідомість дитини формується, коли вона є наодинці. У лікарнях, реабілітаційних центрах, сиротинцях працюють психологи, які можуть переорієнтувати думку з негативу на позитив. На початку незалежності Україні ми вважали, що ці права більше закріплені за церквою.

Олена: в сиротинці може бути максимум два психолога. Це є дуже мало. Були випадки, коли справді було важко,  ми стукали в двері, а там нікого нема, бо робочий день закінчився. Інколи, психологи були зайняті або самі в поганому настрої. Було б добре, якби хоча б раз на місяць психологи говорили сам на сам з кожною дитиною. Цікавилися, що їх турбує, ким бачать себе в майбутньому і так далі. Коли ти всередині (ред. У дитячому будинку), то знаходишся під контролем і не можеш так легко піти покурити, випити чи спробувати наркотики. А після дитбудинку дитина йде в світ. Вона незахищена і розуміє, що за нею нема контролю. Тоді хоче все попробувати, але наслідків не розуміє. Двоє моїх однокласників померли від алкоголізму в молодому віці. Один з них мав сім`ю. З нами мало говорили. Не питали, ким ми хотіли стати. Після школи психологічно дуже важко. Хтось вміє стриматися, а хтось ні.

Андрій: взагалі інформаційна діяльність дуже важлива.  Я знаю, що інші фонди їздили в дитбудинки і вчили дітей як правильно писати заяву, як робити розрахунки за квартиру і так далі. Людина підсвідомо має симпатію й антипатію. Розумію, що  та людина є добра, позитивна, але я не маю до неї симпатії. Вчителі те саме мають з дітьми. Є клас – 25 людей. Семеро може бути любимчиками, а до інших просто повага. І тій більшості вже не будуть так лізти в душу, щоб зрозуміти їхні думки й емоції, а просто дадуть пораду. І все. Є діти, які отримують певну підтримку від хресних.

Олена: мене хрестили в 6 класі. А хресних вибирали просто. В університетах викладачі або декан пропонували студентам на добровільній основі стати хресними дитини з сиротинця. Декому хресні дуже допомагали. Особливо ті, хто вже міцно стояв на ногах. Моєї подруги хресні були викладачами в медичному університеті. Коли мене хрестили, то хресна тоді закінчувала 11 клас. Вона мене тільки раз забрала. Я навіть не пригадую, як її звати. Хресний лише два рази приходив.

Школа-інтернат, смт. Брюховичі

Школа-інтернат, смт. Брюховичі

- А як Ви обираєте  дитячі будинки, яким будете допомагати?

Андрій: Видрукували перелік дитбудинків в області. Подивилися, які найближче до Львова. Подзвонили до директора  попитатися  чи можна поспілкуватися. Спершу недовіра. Але, коли приїжджаєш туди, то розмова набагато продуктивніша. Ми одразу кажемо, що не збираємо гроші, а вивчаємо ситуацію, спілкуємося з дітьми, робимо для них майстер-класи по рукоділлю. Тоді вони себе найбільше проявляють. Аналізуємо, як вихователі поводяться з дітьми.

Деяким можна ставити пам`ятник  за життя, бо вони всю душу вкладають у цю роботу. Коли бачимо, що потрібно дітям, то висвітлюємо це, шукаємо  людей, які готові допомогти і відвозимо все. Тоді зростає довіра і розуміння. Добре, що ми не наголошуємо на коштах. Якщо, наприклад, дітям потрібні тапочки, то  пишемо розміри і люди самі купляють. Не треба робити акцент на проблемі коштів. Ми, по суті, виступаємо менеджером, який допомагає звести меценати з потребуючим.

- Розкажіть про механізм залучення коштів і людей.

Андрій:  Насамперед – це соцмережі. Ми беремо на себе зобов`язання розказати, що потрібно, скільком дітям, а потім робимо ще фотозвіт. Думаю, що спрацювало те, що ми намагаємося говорити про потреби та проблеми без акцентів на якихось матеріальних чи фінансових моментах, а також пропонуємо меценатам безпосередньо долучитися до доброї справи, скажімо,  - придбати потрібні речі. Багато часу присвячуємо тому, щоб спілкуватися з людьми.

Якщо говорити про за кордон, то це наші знайомі або люди, яких вони знають. Спілкуємося з ними через соціальні мережі. Розуміння того, що вся інформація про нашу діяльність має бути в інтернеті і постійно оновлюватися, прийшло до нас не одразу.  Зараз великі статті ми публікуємо на сайті, а короткі повідомлення в соцмережах.

Дитбудинк №1,вул.Таджицька

Дитбудинк №1,вул.Таджицька

- А є постійні спонсори чи помічники?

Андрій: Люди, які постійно нам допомагають є в Греції, Іспанії. Це наші заробітчани. Вони допомагають, коли мають змогу.  Є багато тих, хто зі мною навчався в семінарії, а потім виїхали за кордон.

- Як проявляється конкуренція між благодійними фондами?

Андрій: Такого явища не мало би бути, бо всі працюють в одному напрямку.  Благодійність – це добра справа з любов`ю до людей. По мірі того, на скільки люди можуть долучитися своїми фінансами, часом, від того і залежить існування і розвиток фонду. Фонди ж різні бувають: хтось дітям допомагає, хтось бездомним.  На сьогоднішній день фондів і волонтерів є багато. І це дуже добре. Волонтер - це людина, яка може виділити на певну справу годину на день. Більше не виходить, бо завалюються інші процеси.

Волонтерам потрібно бути вдячними і намагатися розуміти їх. Якщо хтось приходить до нас і каже, що хоче поїхати в дитбудинок, то це супер. Бо під час спілкування з дітьми, роздачі їм речей чи їжі у нього виникає ще більше бажання допомагати. Потім ці волонтери вже більше часу виділять і ще когось залучать.

- Які слова дітей з дитбудинку Вас найбільше вразили?

«Коли Ви ще приїдете?» (ред. відповідають одночасно з Оленою).

Андрій: Коли тебе обнімають діти, туляться, то мурашки по спині йдуть. І сльози навертаються на очі, бо знаєш, що завтра ти не зможеш приїхати. У мене є троє дітей, то, коли вони обнімають, то це дуже приємне відчуття. У дитбудинки періодично приїжджають семінаристи і монахи. Всі благодійні фонди працюють у тому напрямку, щоб сиротинців не було. Краще, коли всі виростають і сім`ї.  А поки що я прихильник того, щоб фонди об`єднувалися  для спільних проектів. Добро робити легко.

Спілкувалась Юлія ВАСИЛИНА

Фото надані Андрієм і Оленою Баховськими

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама
Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: