Революція на граніті: згадати все. Як починалася акція громадської непокори (Фото)

З такими словами 26 років тому, 2 жовтня 1990-го року, у Києві на площу Жовтневої Революції вийшли студенти багатьох українських вишів, аби увесь світ дізнався про їхнє бажання жити в незалежній країні. Для цього протестувальники розставили намети і оголосили голодування.  Тривали протести до 17-го жовтня.

Історія твердить, вже у другий день акції на Майдані стояли 49 наметів і голодували 173 людини.

Громадський  діяч Михайло Свистович пригадує, що ідею сплагіатили в болгар.

«Наші львів’яни поїхали по комсомольській путівці до Болгарії (у Львові тоді всі поголовно вже були антикомсомольцями, і вони успішно захопили у себе комсомольські організації, використовуючи їхні ресурси й можливості для боротьби проти справи комуністичного союзу молоді). А там саме було голодування проти болгарського президента.

Я був проти, бо у болгар тоді ситуація була іншою: 45 на 55 відсотків. А голодування – це така штука, яку можна використати лише один раз. Потім до нього звикають, і воно вже так ефективно не працює.

Поки у нас не знали, що таке голодування, всі розуміли, що це буде шок. Насправді це дуже потужний інструмент. І використовувати його тоді, як я думав, було зарано. Бо, фактично, ми мали тоді ситуацію 25% – за незалежність, а 75% – за Радянський Союз.

Тому мені здавалось, що голодування провалиться, тож вирішив участі у ньому не брати й поїхав знайомитися зі своєю майбутньою тещею. І навіть не знав, що відбувається там, у Києві, бо ж інтернету й мобільних телефонів тоді не було», - розповідає Михайло Свистович.

Як усе починалося

 Ідея проведення акції, основою якої мало стати студентське голодування, виникла влітку в київській УСС, яку підхопило «Студентське Братство Львівщини». Добрі стосунки між членами організацій та високий рівень організаційної підготовки стали запорукою успішного проведення акції. Тодіж і одноголосно прийняли рішення про вибір співголів, якими стали Олесь Доній (голова київської УСС), Маркіян Іващишин (голова СБ Львова) та Олег Барков (голова Дніпродзержинської УСС), хоч, як згадує Володимир Гінда, троє співголів було лиш де-юре, де-факто лідерами були Іващишин та Доній.

Оскільки планувалася акція ніби-то в Маріїнському парку, багато студентів були здивовані, дехто навіть ображений, коли 2 жовтня дізналися про зміну місця «дислокації». Але суперечок не було, всі рішення співголів виконувалися, пояснюючи на кшталт «Добре, ти сказав! Потім сам будеш розгрібати», бо було розуміння, що необхідно все виконувати скоординовано. Серед ображених були зокрема кияни. Але це рішення виявилося важливим, бо в Маріїнського парку були стягнені значні сили правоохоронних органів.

Основні вимоги

Серед основних вимог, які протестувальники висунули тогочасній владі - недопущення підписання нового союзного договору, перевибори Верховної Ради УРСР на багатопартійній основі не пізніше весни 1991 року та повернення на територію УРСР українських солдатів, а також забезпечення проходження військової служби юнаками-українцями винятково на території республіки.

 «Там було кілька вимог, спочатку дві, потім – три: перевибори Верховної Ради та націоналізації майна Компартії України і ВЛКСМ, потім додалося – непідписання Союзного договору.

Для того, щоб оголосити Незалежність – потрібно було взяти владу. Тому основна вимога – це перевибори Верховної Ради.

А націоналізації майна Компартії України і ВЛКСМ – це для того, щоб урівняти всі політичні сили на цих же перевиборах. Ми не довіряли цій Верховній Раді, тому й не сподівались, що вона буде проголошувати якісь там акти, - пригадує Олесь Доній.

Життя містечка

Попри обтяжливе голодування, життя в студентському наметовому містечку вирувало. Кожен житель містечка чітко виконував свої обов'язки. Тут студенти технічно все продумали до дрібниць. Вся територія була обгороджена стрічкою, за яку заходити могли тільки за перепустками. За цим стежила охорона містечка на чолі з львів’янином Ігорем Коцюрубою. Охоронців було більше сотні, вони змінювалися що кілька годин. Крім охорони, в їхні обов'язки входила: агітація киян, написання плакатів, перевірка теплих речей, принесених співчуваючими, на наявність там протизаконних предметів (боялися провокацій).

Всі учасники акції носили різнокольорові стрічки на головах: у білих ходили голодувальники, синіх – люди, які забезпечували медичну допомогу, в чорних – охорона.

До протестів також долучилося значно більше людей за межами Києва. У Львові страйкувати почали викладачі, викладачі Львівського медичного університету теж почали голодувати. В кількох містах з'явилися нові наметові містечка.

Студентська Революція перемогла

І, хоча влада не надто охоче хотіла чути протестувальників, 17-го жовтня після сьомої вечора депутати за пропозицією Кравчука починають голосувати. «Постанову» прийняли: «ЗА» 314, «ПРОТИ» 38. Це було перше успішне завершення протестів останніх років в УРСР. Вона була такою:

«Про розгляд вимог студентів, які проводять голодування в місті Києві з 2 жовтня 1990 року» № 402-XII, якою встановила:

Студенти ж зазначили, що боротьба тільки починається, однак обіцянку виконали і припинили голодування. Доній та Іващишин виступили по телебаченню, де зазначили, що «Голодування припиняється. Перемога». Було звільнено корпуси КДУ, політехнічного інституту, розібрано наметове містечко біля Верховної Ради.

Помста КГБ

Через кілька місяців після закінчення акції активізувалося КГБ. Після подій у Литві в січні 1991 року, коли під час захопленням радянськими десантниками Вільнюської телевежі загинуло 13 цивільних людей – її оборонців, революційна активність у СРСР дещо пригасла. У цей період багатьом учасникам «революції на граніті» згадали їхні «заслуги перед соціалістичною Батьківщиною». Проти студентів, які під час окупаційного страйку 15 жовтня захопили «червоний корпус» університету імені Шевченка, порушили кримінальну справу.

Діючи методами залякування та провокацій, гебісти своїх жертв забирали просто з пар. Вимагали зізнань про те, що вони в жовтні 1990-го не голодували в наметах, а вели там аморальний спосіб життя. При цьому погрожували ув’язненням.

Сучасні ж історики переконані, Революція на граніті - переломний момент в утвердженні незалежності України, а молоде покоління ще тоді,  на початку 90-х років, відстояло своє право жити у вільній демократичній державі. 

фото: Відкриті джерела