У Росії українцям можна лише танцювати гопака і співати «Несе Галя воду», – Віктор Гіржов

96_main_ukr

Майже рік тому, 14 жовтня 2015 року, Віктора Гіржова – голову організації «Українці Москви» російські прикордонники зняли з потягу і депортували з Росії, заборонивши в’їзд на територію РФ протягом п’яти років. Сьогодні він продовжує очолювати об’єднання, щоправда, в екзилі, тому як ніхто розуміє нинішні реалії путінської Росії і переслідування українців.

– Нещодавно у Москві затримали українського журналіста Романа Сущенка. Його звинувачують у шпигунстві. На перший погляд, подібні звинувачення виглядають, щонайменше, абсурдно…

– Справді, у медіапросторі – це топ-новина. 30 вересня затриманий у Москві власний кореспондент «Укрінформу», при чому кореспондент в одній з країн Євросоюзу, до того ж ця країні є членом Нормандського переговорного формату, Франції. Але затримали його у Москві тоді, коли він приїхав у власних родинних справах. І лише через два дні стало випадково відомо, тому що так звані російські правоохоронні органи нікому ні про що не повідомили, навіть дружині. Світ, усі нормальні люди розцінюють це як чергову провокацію, свавілля російської влади. І власне з цього приводу заяву зробив і «Укрінформ», МЗС України. Я теж потрапляв у подібну ситуацію, при чому двічі. Буквально учора я прочитав, що власний кореспондент УНІАН у Москві Роман Цимбалюк, мій хороший знайомий, отримав чергову акредитацію від МЗС РФ, але коли я був акредитований від українських ЗМІ у Росії, одного разу мені таки не видали акредитацію. При чому зробили це без будь-яких пояснень: мовляв, начальство вирішує. Я раз звернувся у МЗС, в департамент інформації та преси, другий, третій… Сказали, що розглядається, хоча терміни всі вже вийшли. Тоді я зрозумів, що акредитацію мені не дадуть через мою проукраїнську позицію та відверті публікації. Можливо, це був перший дзвіночок, тому що потім після моїх виступів на центральних телеканалах і радіо 14 жовтня, на Покрову буде рік, коли мені заборонили в’їзд на територію Росії терміном на 5 років. Зараз у Росії закрита українська бібліотека – єдина книгозбірня у Росії такого профілю. Її фонди, які збиралися громадою, було багато подарунків від українських президентів, письменників, все це передається в інші бібліотеки і розформовується. Тобто все, що є українського в Росії, воно зачищається.

– Які мотиви затримання українського журналіста?

– Звичайно, виникає запитання, для чого його затримали. Тут можна думати по-різному. Можливо, для того, щоб потім його обміняти на якусь іншу особу, або, наприклад, це може бути новою справою Надії Савченко, Сенцова тощо. Можливо, це буде новий політичний проект, створений з метою відволікання уваги він іншої події – оприлюднення інформації щодо розслідування справи про збиття малайзійського боїнга МН-17 тощо.  Але Роман Сущенко не перший затриманий журналіст. Наприклад, є такий відомий журналіст, як Микола Семена з Криму. Його було затримано за публікацію під назвою «Блокада – необхідний перший крок для звільнення Криму». А потім Семену відпустили, але зараз він перебуває, по суті, під домашнім арештом. Йому заборонено виїжджати за межі Криму, він не веде журналістської діяльності, не виступає у соцмережах. Тобто триває абсолютний тиск на свободу слова, на свободу особистості, утискаються права людини, що дуже-дуже поширено у Росії, особливо сьогодні під час так званої гібридної війни проти України.

– Буквально днями Путін зробив чергову заяву, у якій вимагає зняття всіх санкцій і обмежень з Росії і на цьому фоні триває переслідування українців…

– Кремль дуже часто блефує. Як я вже сказав, це такі медійні вкидання, щоб відволікти увагу. Є така операція «прикриття», адже Путін – ФСБшник чи то пак КДБешник, можливо, власне цю операцію і застосовують. До таких форм вдаються, коли треба відволікти увагу медіаспільноти від інших важливих подій – зараз це збитий боїнг. Звинувачення на адресу Росії звучать з вуст дуже серйозних людей, які не звикли безпідставно розкидатися звинуваченнями. Ці особи стверджують, що боїнг був збитий російським «Буком», привезеним з території РФ і потім він туди повернувся. Звісно, такі спроби з боку Росії викрутитися виглядають смішно. Крім того, вже доведено, що авіаударом було розбомблено гуманітарний конвой. Йдеться або російський військовий літак, або про сирійський, а це по суті одне й теж. Загинуло багато людей. І так виглядає, що однією рукою Росія робить заяви, ображеної сторони на всіх через санкції, ізоляцію, а з іншого – РФ вдається ще до гірших кроків. З одного боку, це буцімто непередбачувана політика Росії, натомість з іншого, все цілком вкладається у логіку гібридної війни, яка сьогодні ведеться. Ось наприклад, коли я був головою інформаційної секції на нещодавно проведеному у Києві 6-му Всесвітньому форумі українців, ми в резолюції відобразили, що якраз інформаційна складова – це основна суттєва частина гібридної війни, психологічно-інформаційний тиск на партнерів, на супротивників і загалом на своє суспільство усередині і різні викиди на інші країни. Багато провокацій, порушень міжнародного права, починаючи з Будапештського меморандуму. Кожного дня порушуються права, у тому числі й української діаспори. Люди бояться, дезорієнтовані. І шукати захисту там, по суті, нема у кого.

– Які шанси має затриманий журналіст?

– Сподіваюся, що Марк Фейгін, з яким я особисто знайомий, адвокат Надії Савченко, береться за цю справу, тобто захищати Романа Сущенка, який зараз перебуває у спецізоляторі у Лефортово, а це слідчий спеціальний ізолятор ФСБ. Тобто справа серйозна і, звичайно, треба, щоб увесь світ став на захист чергової жертви путінського режиму.

– Чи спілкуєтеся Ви сьогодні із своїми колегами і Росії, які працюють в українських організаціях, і чи вдається їм бодай у якийсь спосіб підтримувати український дух серед представників діаспори?  

– Звичайно, я щодня спілкуюся з членами правління своєї організації – регіонального громадського об’єднання «Українці Москви», яким, по суті, керую в екзилі. Я відповідальний секретар Українського конгресу Росії – це єдина загальноросійська громадська організація, яка стоїть на патріотичних позиціях і об’єднує понад 120 регіональних громадських організацій, зареєстрованих російським Мін’юстом. Хоча самому конгресові двічі Мін’юст відмовив у юридичній реєстрації і внесенні в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, тобто свавілля продовжується. Наприклад, дві діаспорні організації Українська координаційна рада і Світовий конгрес українців (СКУ) внесені до так званого топ-листа заборонених у Росії організацій. Звичайно, важко працювати. Ось, до прикладу, стався такий епізод. На Всесвітній форум, який проводився в Українському домі 21-22 серпня, приїхала дуже невелика делегація з Росії. Завжди ми привозили більше людей, приблизно півсотні. А тепер приїхали десь 15-16 осіб і дехто навіть боявся реєструватися, фотографуватися, тому що спецслужби одразу після повернення цієї людини в Росії звернуться до неї і буде дуже багато неприємних запитань. Ось вам і моральний дух. Звичайно, за таких умов працювати, зберігати національну ідентичність складно, не потрапити під асиміляцію. Але є люди, які працюють. Звичайно, зараз виникла ще одна проблема навколо Національно-культурного центру України в Москві. Були напади на нього, зривали прапори, зривали заходи. А зараз за підтримки Державного управління справами там відбулося фактично рейдерське захоплення, за сприяння одного, так би мовити, сепаратиста саботується робота новопризначеного директора, чиняться злочинні дії – відключається Інтернет, світло, міняються замки тощо. Тобто таке відбувається в українській установі. Все це, звичайно, хтось курує там, на місці, хтось сприяє цьому, хтось підказує, що і як робити, щоби повністю зачистити український простір. Російська влада хоче і завжди хотіла, щоб українська діаспора, українські громадські організації займалися так званою шароварщиною, щоб тільки танцювали гопак і співали «Несе Галя воду». Ніякої політики, ніякої підтримки України. І тому коли ми, федеральні організації, які теж були закриті, – Об’єднання українців Росії (я був першим заступником голови) і Федеральна національна культурна автономія, – саме за те, що ми робили багато заяв на підтримку України у таких складних конфліктних питаннях, як газові війни, Голодомор, а Кремль нічого не хотів про це чути. Все це їх дратувало і влада через Верховний Суд закрили обидві наші федеральні організації. Ми ж відновили і створили нову – Український конгрес Росії, але її реєструвати не хочуть. Вона діє, але в абсолютно обмежених умовах, тому що немає рахунку, немає печатки тощо. Це стосується й інших організацій. Наприклад, наша ключова організація «Українці Москви» переживає теж не кращі часи, тому що люди бояться переслідувань. Не просто бояться, а з багатьма вже відбулися розмови. А це відлякує людей від цієї роботи, хоча вони готові займатися і просвітницькою, і культурницькою діяльністю, працюють у недільних школах. Але досі немає жодної української школи, дитсадка, жодного ЗМІ, навіть електронного, портал «Українці Росії» закрився. Все це, звичайно, пригнічує і свідчить про те, що з Росією не варто мати жодних справ. Бо тут не розуміють ні права, ні моралі, ні навіть своїх же громадян, тому що йдеться про двомільйонну діаспору. Хоча люди себе позиціонуються як етнічні українці, вони громадяни Росії і, згідно із Конституцією, їм повинні бути надані і підтримуватися права нацменшин на мову, освіту, культуру…

Оксана ДУДАР

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама
Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: