Львів, який не повернути. Чи не щодня в культурній столиці України нищать історичну спадщину (Фото)

Не так давно львів'ян обурив той факт, що у місті зникли старі трансформаторні підстанції. А замість них встановили сучасні бетонні конструкції. Чому так сталося та чи належать ці об'єкти до історичної спадщини ми вирішили розпитати у начальника управління охорони історичного середовища ЛМР Лілії Онищенко.

Однак, готуючи матеріал, з'ясували дедалі більше, ніж очікували. Схоже,  у Львові чи не щодня руйнуються предмети з минулого. І вслідкувати за цим процесом чиновникам не вдається. Або ж вони просто не завжди хочуть помічати такі речі.

Трансформаторні підстанції

Як нам повідомила Лілія Онищенко, ці підстанції з 1908-го року. Тоді Львів інтенсивно електрифікували. Відповідно, такі підстанції були не тільки у нас, але і в інших містах Австро-Угорської імперії. Однак зберігати їх закон не зобов'язує.

«Що таке історична спадщина? Історична спадщина. Як те, що вписане пам'ятками архітектури, то вони не є в цьому переліку. Але, якщо ми будемо говорити про те, що вони є 1908-го року і були свідченням тієї епохи, то, напевне, що вони є спадщиною. Аналогічна ситуація і з електроопорами. Вони не є пам'ятками архітектури і, навряд чи, їх би внесли у цей перелік. Але тим не менше ці опри є цінні. Ми повинні зберігати не тільки пам'ятки архітектури, бо до них вписують якісь унікальні речі більше. А це є технічні речі. Але і їх варто було зберігати», - каже чиновниця.

Хоча, Онищенко запевняє, її відомство докладало усіх зусиль, щоб зберегти ці підстанції у первинному стані.

«Знаючи, що обленерго має намір колись поміняти їх у зв'язку з технічними параметрами, ми до них скерували лист з переліком усіх тумб заінвентаризованих нами у місті Львів з тим, щоби при заміні трансформатора, котрий є всередині, зберегли зовнішній вигляд цих тумб. Такий лист їм був скерований. Але вони керуються трошки іншими принципами, ніж збереження культурної спадщини. А саме – принципами безпеки. Вони сказали нам, що це є дуже небезпечні тумби, всередині висока напруга. І, якщо б щось сталося, вони не хочуть брати на себе відповідальність. Тому їх придумали замінити на бетонні. Що вони і зробили з трьома тумбами. Решта тумб є збережені. Зараз ми проводимо з ними діалог, як нам бути далі, аби і тумби зберегти і дотримуватись безпеки», - додала Онищенко.

Аптеки

У списку тих історичних пам'яток, що потребують нагального захисту з боку держави і активістів опинилися й старовинні аптеки. А таких у Львові донедавна було чимало.

Проблема намалювалася через те, що українське законодавство недосконале. І ті приміщення, в яких розташовувалися аптека, однак вони не є пам'ятками архітектури, ніхто не паспортизує. А місце, де колись була аптека, зазвичай перетворюється на кафе чи інший заклад.

Активно ведуться сьогодні ремонтні роботи, зокрема, у приміщенні на розі Словацького-Дорошенка. І в ЛМР переконують, що слідкують за тим, аби аптечні меблі були збережені. Зобов'язати ж власників не змінювати функцію приміщення чиновники не можуть, посилаючись на непродумане законодавство. Тож все тепер залежить від волі власника.

«На Словацького ремонт ще триває, але вони показали нам, де зберігають меблі. Вони їх вивезли на склад і, якби, хочуть реставрувати», - каже Лілія Онищенко.

Печі

Аптеки та трансформаторні підстанції – це лише голка в копиці сіна. Майже все у Львові – спадщина минулого, яку варто було б зберегти для наших нащадків. Але з кожним роком у нас це виходить все гірше, і гірше. Адже проти байдужості та великих грошей сама лише історія безсила

«Ми не знаємо наших інтер'єрів. Ми не знаємо, що є всередині у будинках. Ми не знаємо, що є всередині у квартирах. Ми про це довідуємося, коли люди, для прикладу, дуже хочуть поміняти свої печі, адже хочуть ставити опалення. Адже тепер є програма енергоощадності, яка закликає людей економити. Крім того, газ дорогий. І люди печі викидають. Вони ставлять собі центральне опалення і тому ці печі найчастіше зникають. Намагаємося також якось із людьми говорити і закликати їх зберегти ці печі, як декоративний елемент. Коли ж не вдається, то ми просто ці печі забираємо, вони у нас зберігають і, очевидно, що колись настане такий момент, що їх можна буде заекспонувати», - розповіла Лілія Онищенко.

Активісти ж мають власну думку з приводу того, хто повинен відповідати за нищення культурних шедеврів. І, якщо за деякими об'єктами, котрі знаходяться в середині будинків чи не мають законного статусу пам'ятки, вслідкувати важко, то незаконні будови в історичні частині міста і всіляке сприяння осучасненню Львова в плані архітектури – часто ініціатива самих чиновників.

«Львів ніяк не може визначитися - чи йому потрібна ця пам'ять, чи ні. Зазвичай це залежить від інтересів, пролобійованих тим чи іншим чиновником. Мені дуже подобається старий австрійський Львів і, коли я уявляю відреставрований Замарстинів чи Кастелівку, то аж дух захоплює. Однак, з впровадженням інституту приватної власності, після розпаду СРСР, охороняти пам'ятки стало важче чи майже неможливо. Згідно з законами, відповідальність за це несуть чиновники з міського управління охорони історичного середовища і обласного відділу охорони культурної спадщини, якого тепер майже не існує. Але в мене складається враження, що чиновники з міської ради - особливо головний архітектор Юліан Чаплінський - ведуть серйозний наступ на поняття Львова, як міста з історичною забудовою, виставляючи дихотомію - стародавнє і новаторське. Так, ніби одне виключає інше. Хоча, при великому бажанні і любові до атмосфери міста, ці напрямки можна поєднати. Однак, схоже атмосферу Львова чиновники хочуть зберегти тільки для туристів, а на львів'ян нехай балкони падають», - прокоментувала ситуацію ІА Дивись.info громадська активістка Ярина Волошин.

Олег ГАЛІВ