Більшість глядачів вийде із кінозалів із враженнями від фінальних сцен різанини поляків, – рецензія на «Волинь»

47

Після прем’єри фільму про Волинську трагедію, польські журналісти почали писати рецензії на фільм і, зокрема, на сучасні українсько-польські стосунки.

«Волинь» Шмаржовського – поганий фільм, поки при владі «Право і Справедливість», – пише Павел Пурський в одному із видань.

«Волинь» Войцеха Смаржовського має шанс стати початком українсько-польського єднання. Але цей фільм треба захистити від тих, хто на емоціях довкола сусідських суперечок хоче збудувати собі політичний капітал.

«Кресов’ян вбили двічі. Одного разу – ударами сокири, другого – мовчанням», – ці слова одіозного духовного отця Тадеуша Ісаковського-Залеського починають фільм Смаржовського. Правдиве на перший погляд речення фактично виявляється відвертою маніпуляцією.

Ті, хто слідкує за історичними дебатами в Польщі, знають, що темою Волинської трагедії займаються вже від початку нових українсько-польських стосунків. «Аксіомою польської закордонної політики стосовно України стало відокремлення поточної політики від історичних контекстів», – пише професор Гжегож Мотика у недавно виданій книжці «Волинь ‘43». Отже, не було замовчування. Була раціональна політика, яка, спираючись на інші подібні випадки, робила ставку на довготривалий, відповідальний процес, опертий на правду, а не на емоції досі живих кресов’ян. Бо ж на тлі цього всього – інтереси та безпека Польщі.

Праворуч від нас лише стіна

Після подвійної перемоги Права і Справедливості, процес українсько-польського єднання було однобічно прискорено, що не знаходить розуміння з боку українців. Таким чином польські політики відповіли на націоналістичний запит частини суспільства. Партії Kukiz ’15 i Ruch Narodowy віддавна ловили виборців на гачок емоцій та гасла гордості, помсти і ресентименту.

Натуральною реакцією одноосібно правлячої партії ПіС став розворот вправо. Обличчям нового підходу, вже тільки декларативно окресленого як «продовження справи Леха Качинського» став депутат від ПіС Міхал Дворчик.

Ознайомлення із проектом закону про вшанування Національного Дня Пам’яті Мучеництва Кресов’ян за авторством Дворчика дає ту візію міфу Польських Кресів, який старанно підтримує правляча партія. Мовляв, Креси – це країна щастя, де всі народи жили між собою у ідилічній згоді. Така візія є фальшивою, що одразу видно із фільму Смаржовського, якому катастрофа на тлі етнічних стосунків висить над мешканцями Волині вже від перших хвилин.

Ще однією ластівкою не такої вже й «доброї зміни» стала ухвала Сейму у справі вшанування жертв геноциду, влаштованого українськими націоналістами у 1943-1945 роках. Так, як зі змістом документу можна в цілому погодитися, так само і будить побоювання момент прийняття ухвали, однобічність її декларації і те, що на олтар внутрішньою політики кидають довгі роки українсько-польських спроб порозумітися.

Вищезгаданий депутат Дворчик у одному із інтерв1ю застерігав, що може з’явитися «мур нерозуміння між нашими народами». І попри це «Право і Справедливість» підклало дров до вогню польсько-українських стосунків, бо перелякалося популістів і крайніх правих. На стосунки із Україною це вплинуло цілком передбачувано.

Запам’ятатють різанину

Тим часом – продовжують нагнітатися емоції. Ми дійшли до того, що члени партії Kukiz ’15 вимагають прийняття так званої «волинської брехні”» тобто відповідальності за заперечення геноциду поляків на Волині. Це жахлива ініціатива, оскільки вона заблокує будь-яку можливість історичного чи політичного діалогу.

Це також прояв безпорадності Польщі, бо показує, що ми не в стані надати аргументи і під час дискусії вдаємося до примусу. На думку приходить Росія Путіна, де репресії почалися проти каналу «Дождь» лише за те, що канал опублікував опитування на тему доцільності оборони Ленінграду.

Дедалі ближче до впливу на політику знаходяться радикальні праві. У фільмі Смаржовського виборці Народного Руху не побачать перестороги перед будь-яким, універсальним націоналізмом. Їх уявою заволодіє освячення греко-католицькими священниками сокир а також сугестивні сцени убивства поляків.

Ці образи підуть гуляти всією Польщею, користаючись тим, що у фільмі вбивство наших співвітчизників висувається на перший план, затьмарюючи нюанси. А цих деталей – дуже багато, особливо в перших дев’яноста хвилинах стрічки, коли режисер намагається показати, що в тому волинському мікровсесвіті не можна все пояснювати так просто. Як і в кожному образі Смаржовського – ніхто не є морально чистим. У кожного є свій похмурий секрет, кожен брав участь у злочині, колаборації чи зраді.

Більшість глядачів вийде із кінозалів із враженнями від фінальних сцен різанини поляків. Як у «Катині» Вайди – пам’ятаємо лише останні 10 хвилин глухих пострілів та тіла польських офіцерів, що скидають до безіменних могил.

Поганий момент

Смаржовський зняв «Волинь» у поганий момент польської політики. Розбудовуваний правлячою партією з допомогою популістів та правих радикалів міф «Великої Католицької Польщі» – це історія, в якій є місце лише для несправедливості у стосунку до поляків.

Не звертається увага на поєднальні жести з боку України: вибачення з вуст Порошенка в польському Сеймі, покладення ним вінка до пам’ятника жертвам Волинської трагедії чи лист українських еліт. Ми забули про те, що в польській формулі поєднання, в тих самих словах «вибачаємо та просимо вибачення», ці слова належать жертвам. Можливо, ми також не готові на єднання, бо ще пропрацювали того, за що українці мали би нас вибачити?

Кожен побачить у «Волині» щось зручне для нього. Тому фільм Смаржовського на сьогодні є дуже небезпечним. Він вимагає від нас багато зусиль, аби він став справжнім фундаментом українсько-польського порозуміння. І, як у всьому, що стосується польської східної політики, на кону стоїть безпека Польщі.

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі

Хочеш повідомити новину? Дій!

Реклама

Loading...

Реклама