Щастя вистачить на всіх: рецензія на виставу «Украдене щастя»
Київський театр «Золоті ворота» привіз до Львова виставу за твором Івана Франка «Украдене щастя». Виставу показали у театрі Лесі Українки. Режисер постановки – талановитий Іван Уривський, який любить працювати із класичними творами та якому завжди вдається зробити виставу оригінальною, не втративши концепції.
Щастя вистачить на всіх. Кожен хоче урвати собі шматочок.
Сюжетна лінія є досить банальною – любовний трикутник: Ганна, її колишній коханий Михайло (вважався померлим, але несподівано повернувся із служби цілим та здоровим), та законний чоловік Ганни – Микола. Ідея вистави – щастя, навколо якого і розгортається сюжетна лінія. Концепт полягає у тому, що щастя можливо повернути, але нереально затримати, адже це, за словами Михайла, - лише мить. Момент, який не триває довго, і його тривалість від нас не залежить, а всі спроби вплинути на долю перетворять його у химеру. Спочатку щастя втратила Ганна, коли відправила коханого на службу, потім воно пішло від Михайла, а коли дівчина побралася з іншим чоловіком, у нього воно тривало також недовго.
Читайте також: Мені руйнувати тут нічого – тут все зруйновано, – новий керівник драматичного театру
Хто сказав, що всі троє - центральні персонажі, хто сказав, що вони троє любили. Аналізуючи психологію героїв, можна впевнено сказати, що любила по-справжньому лише Ганна, і лише вона по-справжньому страждала, бо пережила біль утрати двічі. Її почуття не егоїстичне, не сповнене помсти чи відчаю. ЇЇ любов «не величається, не надимається, не рветься до гніву, не думає лихого, усе терпить та все зносить і не поводиться нечемно».
Приблизно такою ми бачимо Ганну на початку розгортання подій. Вона змирилася, схилила голову і чудово розуміє, що назад дороги вже немає. Утім, людина є слабкою. І зрештою, жінка спокушається, її охоплює пристрасть. Аби хоч на хвилину повернути утрачене щастя, вона переступає через усі принципи і падає у солодкі, грішні обійми того, кого любить по-справжньому. Сцена пристрасті є кульмінаційним моментом, після якого персонажі летять у прірву: Микола спивається, спостерігаючи за тим, як йому зраджує дружина, Ганна повністю втрачає розум від свого примарного щастя та плює навіть на те, «що скажуть люди».
Кохання ж Михайла є егоїстичним, нищівним. Він свідомо губить Ганну та її законного чоловіка. Йому просто нічого втрачати. Можливо, колись це був парубок з щирою душею та запальним характером, який полюбив та повірив у власне щастя, але зі служби повернувся не Михайло, а перевертень. Недаремно у виставі так багато містики, що моментами мурашки біжать по шкірі.
Не таким однозначним є і Микола. Так, він слабкий, так, його шкода. У відчаї він навіть пропонує закрити на все очі, аби лише Ганна була з ним і від людей трохи ховалась. Але чи не плутаємо ми слабкість з черствістю душі? Ножем у спину він позбавляє життя Михайла, а на останок кидає Ганні: «А тобі що, немає для кого жити?». Це цинізм чи наївність?
Читайте також: Ще один театр у Львові стане Академічним
Трагедія головної героїні підсилювалася містичністю. До підсвідомого апелювали жести та музика.
Варто відзначити, що за сміливими рішеннями режисеру вдалося не втратити ідентичності, усталених норм поведінки і традицій, що лише підсилюють українськість. Архетип жіночності, що спокон віків притаманний українській ідентичності, передається моментом, коли Ганна купає свого законного чоловіка Миколу, немов дитя. Це образ матері. Лише одними словами тут не обійтися. Аби передати душевний стан героїв, Уривський вдається до танцю, ритму, динаміки. Актори говорять тілами.
Режисеру Івану Уривському вдалося обіграти класику так, аби дивитись її було надзвичайно цікаво. На відмінно від оригінального сюжету, Уривський дає право героям напитися примарного щастя «сповна». Проте їм довелося заплатити велику ціну за цей момент. І воно того було варте?
До слова, виставою «Украдене щастя» було відкрито Міжнародний фестиваль театрів у театрі Лесі Українки.
Олександра БАГАЧ
Коментарі