Майстри мрії: як у Львові піклуватимуться про особливих людей (Інтерв'ю)

img_1572

Ані Іванічевій — 27. За освітою вона — програміст, за покликом серця — волонтерка. Дівчина відмовилася від перспективи високооплачуваної роботи і сьогодні вона з командою однодумців працює над проектом «Майстерня мрії», який має за мету допомагати людям з розумовою неповносправністю: соціалізувати їх, розвивати таланти, привчати до праці.

Піти поволорентувати і лишитися

Думка про те, що IT — це не її, Ані прийшла в голову після університету. Тоді випускниця вишу роздумувала, чим їй займатися далі по життю, та, як каже сама, її переклинило, і вона пішла у волонтерство. Щоб визначитися. Пішла — і залишилася там на довгі чотири роки.

— Взяла собі тайм-аут, аби займатися у громадській організації «Лярш Ковчег», яка у Львові вже кілька років. Тут я зрозуміла, чим насправді є громадські організації, як вони працюють, де беруть гроші на оренду, зарплати…

Дізнавалася усі ці нюанси Аня поступово. Так, спочатку вона волонтерувала, потім стала асистенткою у «Лярш».

— В обов’язки асистента входить все: від приготування їжі до різних видів праці: миловаріння, валяння з вовни, виготовлення якихось листівок… Це людина, яка і організатор, і працівник.

Зупинятися на цьому Аня не збиралася. Так, паралельно з роботою дівчина вчилася у Католицькому університеті на програмі «Медико-психологічний та соціальний супровід осіб з особливими потребами» і так само закінчила програму «Психологія для життя» там.

— Знання та навички, що я отримали, тільки вкорінили бажання і надалі займатися волнтерством, допомагати людям з особливими потребами пристосовуватися до життя.

Опісля була поїздка до США по програмі «Відкритий світ». Тут на Аню чекали здивування і розчарування. Здивування — від того, як працює волонтерство та соціальне підприємництво у Штатах, розчарування — від того, що Україна нині — як Америка 30 років тому.

— Темою поїздки була робота з дітьми з аутизмом. Також ми відвідували різнопланові організації. Нам показали, як працюють з дітьми з розумовою неповносправністю, батьками, які тільки но дізналися, про особливість дитини. Таких людей тут супроводжують протягом життя: змалечку — і до самої старості. У нас, звісно, такого нема.

img_1597

Утім те, що Аня побачила закордоном тільки ще більше переконало її, що той тайм-аут, який вона взяла, аби «поволенторувати певний час» може перетворитися на справу життя. Настав час іти з «Лярш Ковчег» та будувати свій власний корабель.

Майстри особливої справи

Ідея відкрити «Майстерню мрії» та запровадити соціальне підприємництво — продаж фіточаю — прийшла до Ані та її однодумців не одразу. Передували цьому довгі роздуми, спроби і помилки у реалізації інших проектів.

— Спочатку була інакша задумка. Ми хотіли відкрити Ресурсний центр, який би допомагав різним організаціям схожого типу знаходити фінансування, надавав би поради, як себе реалізувати, якусь юридичну допомогу тощо. Ми навіть зробили велику конференцію, запросили людей з усієї країни, до нас приїхали дуже великі організації. І ніби щось вже мали почати робити…

Але не так сталося, як бажалося. Коли до Ані та її команди люди почали звертатися з питаннями про власні проекти, ще не досвідчені активісти не знали, що їм казати. Бажання допомогти і зайнятися улюбленою справою зіткнулося з банальною відсутністю практичних навичок. І, зрештою, ідею довелося відкласти у шухляду.

— Ми не відмовляємося від неї, але поки що не можемо повноцінно працювати у цій царині. Ще замолоді для цього. І поки чекаємо, вирішили присвятити себе іншій, не менш захоплюючій справі.

І ця справа — «Майстерня мрії». Проект, який передбачає піклування про людей з розумовою неповносправністю. Вже невдовзі Рясне та Левандівка у Львові матимуть власний центр денного перебування для таких категорій осіб.

Логотип «Майстерні мрії»

Логотип «Майстерні мрії»

— Тут вони зможуть п’ять днів на тиждень приходити з 10:00 до 16:00 та отримувати різні послуги з терапії, малювати та банально спілкуватися.

Загалом, Аня вже тримає у голові детальну концепцію того, як усе відбуватиметься. Принаймні, промовляє її вона впевнено, ніби учень, який вивчив усе до найдрібніших деталей по темі та звітує про вивчене викладачеві. Так, асистенти будуть приходити на дев’яту, аби підготувати приміщення, розпланувати весь день. На десяту будуть приходити люди з особливими потребами.

— І спочатку ми б сідали і обговорювали, як у кого пройшов вечір. Потім ми б ділилися на працю, а далі — займалися б розвитком тих навичок, до яких у кожного з відвідувачів є схильність.

Праця — це і є те саме соціальне підприємництво. Воно потрібне для того, аби не просити постійно грошей у меценатів чи писати проекти на гранти.

— Чай — це те, що потрібно кожному. Переважно, більшість людей п’є або каву, або чай. Ми довго думали, насправді, чому чаї. Можна виготовляти сірники або туалетний папір. Це теж всім потрібно. Але чаї — це те, що легше донести до людей. І якщо мені подарують чай, я буду тішитися. Тим більш, якщо він буде у гарній упаковці і якісний.

Отож, щодо чаїв. Аня, її команда разом з вихованцями планують продавати вітамінні фіточаї, споживання яких не потрібно буде узгоджувати з лікарями (продукт не впливатиме ані на серце, ані на печінку, ані на будь-які інші органи). Пакувати їх будуть у мішечки з мішковини. Також у «Майстерні» готуватимуть пакетовані чаї.

— Я брала участь у проекті «ІІ Школа молодіжного соціального підприємництва» від «Youth Entrepreneurship Incubator», який проходив у Львові. Проект, який я презентувала — «Майстерню мрії» — визнали гідним, і я отримала гроші на апарат з пакетування чаю. Запаковувати його будуть асистенти. А наші вихованці готуватимуть сировину.

Вручення сертифікатів від «Youth Entrepreneurship Incubator». Фото: «Youth Entrepreneurship Incubator»

Вручення сертифікатів від «Youth Entrepreneurship Incubator». Фото: «Youth Entrepreneurship Incubator»

Також люди з неповносправністю у «Майстерні» робитимуть суміші для узварів: будуть сушити яблука, груші та сливи. Але основний упор — все ж на чай. Ціна на нього майже не відрізнятиметься від ринкової: за пачку з 20 пакетиків — 20 гривень, мішечок зі ста грамами розсипного продукту — 30.

— Ми не хочемо завищувати ціни і розуміємо, що люди, якщо хочуть зробити добру справу, зроблять її: або пожертву перекажуть, або замовлять того чаю більше.

Та приваблювати самим лише чаєм покупців у «Майстерні» не збираються. Розуміють — треба пропонувати якусь цікавинку, аби не бути сірими на фоні яскравих пропозицій фіточайових магнатів. І ставку робитимуть на людську складову.

— Мішечки для розсипного чаю будемо шити самі, разом з людьми з неповносправністю. У залежності від сорту, кожен мішечок буде прошитий різними нитками. Чай ми запакуємо у паперовий пакетик, його покладемо у мішечок, а між ними ще хочемо класти іграшки. Невеличкі, але зроблені руками наших вихованців.

Ба більше: окрім того, що доставку чаїв можна буде замовити по всій Україні, львів’яни матимуть приємну привілею. Особливу доставку.

— У цьому випадку, якщо, звісно, замовник захоче, кур’єром буде людина з особливими потребами. Разом з нею на вказану адресу буде виїздити наш асистент. Так ті, хто захоче, матимуть особливу доставку з емоціями, побачать, хто зробив цей чай.

img_1607

Замовити такий чай собі можна буде індивідуально. Але основний акцент «Майстерня мрії» збирається робити на IT-компанії. Зрештою, як каже Аня, всміхаючись, вони і так замовляють собі чаї. Чому б їм не робити замовлення у «Майстерні мрії»? Тож вже нині менеджери таких фірм читають листи з пропозицією від Ані та команди. Деякі, за словами волонтерки, навіть встигли надати попередню згоду на таку поставку.

Без перешкод не буває

І хоча зараз майстри мрії вже займаються облаштуванням приміщення та розмірковують, як краще пакувати чай, ще кілька днів тому вони взагалі не були певні, що зможуть відкрити цю справу. Аня на той час ходила у розпачі та вже навіть встигла сказати собі: «Якщо ми зараз не отримаємо приміщення — все. Я йду в IT». Причина цього — річні намагання знайти у Львові будівлю, у якій зможе базуватися «Майстерня».

— Спочатку ми хотіли відкривати центр перебування при церкві. Тому що тоді ти не платиш за оренду, за комунальні. Є багато плюшечок. Але потім виявилося, що чимало приміщень, які вже є біля церкви, та які плануються, зайняті. Тоді ми пішли до знайомих бізнесменів. Вони сказали: можемо вам дати, але за містом. А це нам не підійшло, бо тоді треба було б шукати якийсь транспорт, перевізника… І ми пішли в управління комунальної власності. Та і тут не пощастило. І тоді таку хтось думку підкинув: «А давайте в управління соцзахисту звернемося». І ми прийшли.

Причому прийшла їх команда дуже вчасно. І приміщення ще не встигли нікому віддати, і Аня ще не встигла долучитися до рядів айтішників.

Та пошуки приміщення — не єдина проблема, яка постає перед тими, хто хоче відкрити якусь громадську організацію. Одна з перепон — відсутність підтримки при старті.

— У роботі з міською владою є багато нюансів. Громадські організації, які хочуть отримати додаткове фінансування від влади, мають бути зареєстровані мінімум два роки та хоча б рік вести якусь діяльність.

Інша ж проблема — у самих ГО. Аня з сумом зауважує, що далеко не всі можуть подати себе потенційному інвестору.

— Потрібно не прийти і сказати: «Ми бідні, нещасні, дайте нам грошей», а прийти і сказати: «Давайте ми змінемо щось разом», запропонувати партнерство. Не просто сказати: ми використаємо ваші гроші, а запропонувати людям долучитися до справи, аби вони відчували, що зробили свій внесок у проект, перейнялися ним. Треба мати ціль.

До речі, серед проблем, які заважають розвиватися українському волонтерству та громадській діяльності в Україні перелічені — на першому плані. Не дивлячись на те, що ми і відстаємо від Європи і США у цій сфері, необхідна ресурсна база є.

— Головне — хотіти допомогти, хотіти розвиватися. Коли я була у США, мене питали, чи не хочу я залишитися, адже у них все так добре, все є. Я сказала — ні, бо хочу розвивати це у нас, мені цікаво починати все спочатку, а не прийти на все готове. Тим більше, ми маємо чимало планів на майбутнє!

img_1611

І серед цих планів чи не найглобальніший — позбутися інтернатів в Україні та відкрити замість них будинки підтриманого проживання, де люди з неповносправністю могли б жити спільно з асистентами. Але це — плани. Спочатку — «Майстерня мрії».

P.S.: «Майстерня мрії» знаходиться за адресою: вул. Кирилівська, 3А (кінцева зупинка трамваю №7). Додаткову інформацію про «Майстерню» можна знайти на її сторінці у Фейсбуці.

Текст: Ганна БЕЛОВОЛЬЧЕНКО

Фото: Микита Печеник

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама
Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: