У Польщі не можна бути відверто проросійським, або Хто стоїть за розганянням антиукраїнської істерії

248
У Польщі не можна бути відверто проросійським, або Хто стоїть за розганянням антиукраїнської істерії

Загострення у стосунках поляків і українців почалися з початком російсько-української війни і за нагнітанням ситуації стоїть Кремль, ось тільки на відміну від попередніх часів, тепер він ставку зробив не на маргінальне прокомуністичне середовище, а на консервативне, зачіпаючи дражливі історичні питання. Про це ІА Дивись.info розповів Ігор Ісаєв, головний редактор Мультимедійного порталу українців Польщі PROstir.pl.

– Пане Ігоре, дедалі частіше з Польщі надходять новини про чергові нищення українських могил, антиукраїнські акції. Чому, на Вашу думку, останнім часом в Польщі загострилися антиукраїнські настрої?

– Мабуть, це сталося не тепер, просто останнім часом про це стали більше говорити в Україні. Об’єднання українців в Польщі – найбільша неурядова організація – весь час проводить моніторинг стану, зокрема, й пам’ятників. Загалом загострення у стосунках між польською більшістю на українською національною меншиною почалося 2014 року. Йдеться про те, що певних людей в сусідніх із Західною Україною Підкарпатскому і Люблінському воєводствах почали активно використовувати особи, явно пов’язані із Росією. Цьому є чимало доказів. Не тільки наша організація Об’єднання українців у Польщі, але й дуже багато представників польського суспільства, до речі, як ліберальної, так і консервативної сторони, тобто ті, хто пов’язаний із правлячою партією «Право і справедливість», почали на це звертати увагу. Вони писали про контакти і зв’язки з Росією тих людей, хто особливо активно розганяв цю антиукраїнську істерію, особливо на Підкарпатті, там де знаходяться міста Ряшів та Перемишель. І йдеться не про окремих осіб, а згуртовані кола. Серед них люди, пов’язані із журналістикою, а також із націоналістичними польськими середовищами, бізнесмени – регіональні та локальні. Можна навіть сказати, що

в Польщі якимсь чином сформувалася певна група, яку підтримує Росія, граючи на певних історичних питаннях, щоби вдарити по українцях як тих, що живуть в Україні, по відносинах з Україною, так і тих українцях, що живуть у Польщі.

Треба розуміти, що в Польщі не можна бути відверто проросійським. Росію добре не сприймають широкі кола суспільства. Це, до речі, посилилося після початку війни в Україні. Адже до 2014 року Росія в Польщі робила ставку на посткомуністичне середовище лівих, тих, хто досі тужили за Польською Народною Республікою, за комуністичною Польщею. Натомість після 2014 року Росія змінила тактику і зробила ставку на польські націоналістів, тобто праві середовища. Вони не говорять, що підтримують Москву, натомість ставлять питання, навіщо Польщі підтримувати Україну. А в радикальніших формах це проявляються в знищенні пам’ятників, антиукраїнських акціях. Наприклад, днями Український дім у Варшаві – це організація, заснована українськими мігрантами десь півтора року тому – обклеїли листівками дуже націоналістичного спрямування.

– Українські могили і пам’ятники зазнають руйнувань вже тривалий час. А нещодавно це набуло особливо цинічної і відвертої форми. Чому нема реакції держави на нищення українських пам’ятників?

– Об’єднання українців в Польщі і неурядові польські організації в таких випадках реагують дуже активно, засуджують акти вандалізму. Але в країні склалася дуже цікава ситуація. З одного боку, це проросійські середовища, які насправді є досить маргінальними. Я знаю, що в партії «Право і справедливість» є люди, які прекрасно розуміють, хто за цим стоїть, що йдеться про прихильників «новоросії» в Польщі, яких ні чинна влада, ні опозиція не підтримують, і загравання з «новоросами» дуже небезпечне. Водночас, маю враження, що в партії «Право і справедливість» бракує такої розумної людини, яка надішле чіткий сигнал, що так не можна робити. Зрештою, виходить якийсь парадокс, що «Право і справедливість» в своїх гаслах дуже активно підтримує Україну, офіційний Київ, який бореться з Росією на сході України, а з іншого боку, партія боїться засудити відверто ось ці акти вандалізму і антиукраїнські. Боїться через свій консервативний електорат. Бо одна справа – це Україна, яка бореться з Росією, ця Україна добра. Натомість тут, на території Польщі є свої українці – вони погані.

Свої українці ще з часів комуністичної Польщі ходять з тавром бандерівця.

До прикладу, стався досить таки парадоксальний і навіть смішний епізод, коли до Польщі не пустили гурт «Ot-Vinta». Це наслідок браку довгоперспективного мислення в ПіС. Тобто в ПіС розуміють існуючу небезпеку, але бояться засудити антиукраїнські дії, бо їхній електорат почне їм докоряти за якісь історичні події 1943 року.

– Чи повинна Україна здійснити дзеркальні дії і відповідь на антиукраїнські акції і політичні заяви?

– Проросійське середовище користується цією непевністю у владній партії. З одного боку, Україна – наш партнер, з іншого – ми маємо якісь історичні застереження до неї. Цей тупик на польській політичній сцені триває ще з 90-их років, коли в Перемишлі вперше починалися не дуже добрі події, пов’язані з українцями.

Якщо Україна буде реагувати на оці тупики польської влади радикальними діями, то проросійські середовища це знову ж таки використають і проти Польщі, і проти України.

Бо тоді якщо Україна прийме якісь ідентичні постанови, як прийняв польський сейм щодо Волині, наприклад, щодо акції «Вісла», то наступного дня «Партія і справедливість» опиниться у ще більшому тупику, а іншим розв’яже руки, щоб активніше діяти на польсько-українське непорозуміння. Тут є дуже тонка межа у польсько-українському примиренні, яке тривало останні 20 років. Процес був важким і він значно уповільнився через цей тупик польської влади. Але якщо Україна вчинить не мудро, то порозуміння буде відкинуте на 20 років назад і це буде марна праця багатьох людей, зокрема тих, хто живе у Львові. Тоді польські туристи не будуть так масово їздити. А це дуже важливо, оскільки їздять різні люди, серед яких багато молоді, яка цікавиться Україною і не має великих стереотипів щодо сусідніх народів.

– Які враження у Вас від скандального фільму «Волинь» і як стрічку сприйняло польське суспільство?

– Перед фільмом я спеціально не читав рецензій, щоб спробувати сприйняти його як твір мистецтва. Войцех Смажовський, режисер і автор сценарію – це відомий польський режисер. Я бачив дещо інші його картини, які пронизують, створюють неймовірний катарсис і вражають. З приходом до влади «Права і справедливості» польське суспільство дуже поділилося. Ці поділили існували завжди, але саме зараз вони стали більш опуклими.

І фільм «Волинь» став таким собі індикатором цього поділу – між Польщею ліберальною, проєвропейською, яка дружить з усіма сусідами, і Польщею консервативною, яка бореться за традиційні цінності.

Хто був більш емпатичний до українців, розумів, що цей фільм вдарить все-таки по ставленню поляків до українців і вдарить дуже боляче. Натомість ті, хто шукав нагоди завдати цього удару, її отримали. У фільмі є дуже брутальні епізоди. Коли я пішов у кінотеатр, намагався відчути образи фільму і був дуже прикро розчарований. Войцех Смажовський перед прем’єрою підкреслював, що це фільм не про українців і поляків, а про те, до чого може призвести крайній націоналізм. Наскільки мені відомо, в режисера була ідея вклеїти у фільм кадри з відзначення 11 листопада Дня незалежності, коли польські націоналісти масово збираються – палять петарди тощо. Смажовський нібито хотів показати, що націоналізм призводить до страшних речей і ми відчуваємо його на собі, на своїх польських вулицях. Натомість цього у фільмі так і не показали, і принаймні для мене фільм вийшов досить схематичним. Починаючи з епіграфу, що кресов’ян вбили двічі – один раз сокирою, а вдруге тим, що про них забули, і закінчуючи появою кожного нового образу, коли вже відомо, хто і як помре. Тобто образи дуже схематичні, не випуклі. Наскільки мені здається, Смажовський головними адресатами фільму зробив саме кресов’ян, тобто польське середовище, яке походить із Західної України і має сильні сентименти і щодо регіону, і щодо тих українців. Це десь як «Хайтарма» Сеїтаблаєва. Всі говорили, що фільм дуже пафосний для кримських татар, натомість режисер зазначав, що він це зробив для тих кримських татар, які доживають своїх останніх днів. Я мав таке саме враження від фільму Войцеха Смажовського. Важливішим був не сам фільм, а те, що відбувалося навколо нього. Протягом двох років, поки фільм знімався, він супроводжувався шалено дорогою PR-компанією, це були збори коштів, яких бракувало. Тобто він свого глядача протягом двох років тримав у напрузі. Цей фільм адресований до дуже малої групи польського суспільства. Він зараз вийшов у широкий прокат і це є небезпечно, бо буде впливати на відносини між поляками та українцями.

Оксана ДУДАР

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі

Хочеш повідомити новину? Дій!
ПОДІЛИТИСЬ

Реклама

Loading...

Реклама