Вуковар. Невдале слов'янське братерство (фото)

Вуковар – особливе місто і для хорватів, і для сербів. У 91-му він став місцем запеклого майже тримісячного протистояння, одного з найважливіших в ході тієї війни. І навіть зараз, більш ніж 20 років потому, відносини між представниками двох народів досить далекі від принципів «братерства і єдності», що були офіційною міжетнічною політикою Югославії.

Місцеві туристичні організації пропонують гостям міста ознайомитись, серед іншого, із архітектурою бароко XVIII-XIX століть і знахідками вучедольскої культури, носії якої оселилися тут 5 тисяч років тому. Але окремо у переліку пам'яток стоять місця, присвячені війні, яка проходила тут у 90-х. Вітчизняній, як її називають хорвати.

Діти граються на пам'ятнику біля Меморіального будинку хорватських ветеранів війни на західній околиці міста. Двадцять п'ять років тому саме тут проходила лінія фронту.

На протилежному боці Вуковара знаходиться Меморіальне кладовище жертв Вітчизняної війни.

На іменних могилах багато квітів.

Нещодавно в центрі міста з'явився мурал із жінкою, що стоїть навколішки на цьому самому цвинтарі. Напис внизу: «Не плач, стара мати. Синки твої є героями, не помирали в сльозах».

Під час облоги Вуковара через постійні обстріли всіх пацієнтів місцевого шпиталю – як цивільних, так і комбатантів з обох сторін – було розміщено в підвалі будівлі. Зараз у кількох приміщеннях працює експозиція, в якій відтворена атмосфера того жахливого періоду.

Слід від потрапляння снаряду у стелі ремонтувати не стали.

Всередині імпровізованої палати розташовані ліжка та фігури лікарів і пацієнтів. З динаміків безперервно лунають радіоповідомлення.

З усіх музеїв війн, геноцидів, окупацій та тоталітаризмів, які мені довелося відвідати у різних країнах, це місце – наймоторошніше.

За стіною розміщена кімната, в якій горить один єдиний вогник, що сімволізує свічку, а голос диктора з динаміків зачитує імена пацієнтів цього шпиталю, яких було вбито сербами.

Після падіння Вуковара близько 250 хорватів, переважно цивільних і військовополонених, було вивезено на свиноферму в селище Овчари, що в кількох кілометрах від міста. Там всіх їх було страчено та поховано у братській могилі. Ця подія отримала назву Вуковарська різанина. 

Щороку 18 листопада, в день взяття Вуковара сербами, всі ці місця повні людей, які вшановують пам'ять загиблих.

Місто потроху відбудовують, але масштаби руйнувань настільки величезні, що роботи тут вистачить ще років на десять. Зараз відновлені будівлі сусідують з напівзруйнованими.

Старий склеп і посічені снарядами надгробки на цвинтарі прямо в центрі міста, напевно, ще довго чекатимуть своєї черги.

Дуже багато оголошень про продаж приміщень та землі.

Центр міста.

Водонапірна вежа, яка стала одним із символів Вуковара. Протягом майже усього терміну облоги на ній майорив хорватський прапор. 

Після війни вежу не стали ремонтувати, а залили в такому вигляді як згадку про цей період в історії міста.

Її зображення можна зустріти всюди: на малюнках різного ступеню професіоналізму,

на автобусах,

на емблемі міськводоканалу, звісно ж,

і навіть квіткові горщики на набережній за формою трохи нагадують цю саму вежу.

А це стара водонапірна вежа та зачинений з часів війни готель «Дунай» на березі однойменної річки.

На тому березі – Сербія.

«Збережемо наш Вуковар» – пропонує соціальна реклама від місцевої влади.

Проте у населення немає спільного бачення того, яким "наш Вуковар" має бути.

Не зважаючи на те, що міжетнічна напруга з кожним роком меншає, деякий рівень національної сегрегації досі зберігається. Більшість дорослих людей обох національностей разом працюють, живуть, відпочивають та вільно спілкуються одне з одним. Складнішою є ситуація з дітьми: дитячі садки та школи поділяються на сербські і хорватські, а отже молоді вуковарці із самого дитинства знаходяться лише в "своєму" моноетнічному середовищі.

«За Вуковар без ненависті сербів»

«Я не ненавиджу»

За результатами перепису населення 2011 року виявилося, що сербів у Вуковарі більше третини, і навіть трошки більше, ніж було до війни у 1991 р. Тому у вересні 2013-го в Хорватії, виконуючи відповідні директиви ЄС, вирішили захистити права національних меншин і продублювати таблички на державних установах на мові цих самих меншин. Оскільки сербська та хорватська мови відрізняються лише обмеженим набором слів та алфавітом, то "перекласти" в даному випадку означало просто переписати кирилічними літерами.

Проте не всім представникам хорватського населення ця ініціатива стала до вподоби. Таке нововведення спричинило заворушення і знищення цих самих табличок. Ті декілька, що вціліли, виглядали ось так:

Два місяці по тому хорват Дарко Пайічіч намагався зняти табличку з кириличним написом з поліцейської дільниці, за що був побитий поліцейськими та потрапив в лікарню, де йому вирізали шматок черепа. Поліціянти, звісно ж, заявили, що він був п'яним і сам падав. Щоб привернути увагу до інциденту і добитися покарання поліцейських, активісти встановили білборди з фотографією Дарко в лікарні із гаслом «Ніхто не може вас бити, крім хорватської міліції». Особливий етнічний присмак цій ситуації додало те, що Дарко в юності воював за Хорватію і був в'язнем сербського концтабору, а один з поліцейських виявився сербом і, за чутками, сином сербського добровольця.

В листопаді 2015-го Дарко помер в лікарні. На згадку про нього люди приходили ставити свічки на ґанок поліцейської дільниці, а ту саму злощасну табличку з кирилицею закрили чорною тканиною.

Щоправда деякі ревнителі хорватської писемності недалеко пішли від захисників російської мови на Донбасі.

– Уяви, – розповідає мені сербський знайомий. – Вони пишуть латиницею гасла «Ні кирилиці!», Але при тому роблять помилку в слові "кирилиця".

Бюст першого президента незалежної Хорватії Франьо Туджмана. Він відстоював права хорватів ще за часів СФРЮ, за що двічі сидів у в'язниці. У деяких прес-релізах Міжнародного трибуналу по Югославії Туджман фігурує як співучасник злочинів проти нехорватського населення.

Вуковар так і не було відвойовано у сербів. Він повернувся у склад хорватської держави шляхом мирної реінтеграції за участі посередників з ООН. Тому сербам це місто цінне тим, що вони здобули його в бою, а хорватам – тому що героїчно його обороняли і врешті–решт повернули.

Події тих років і досі залишаються сильним подразником для обох сторін. Навесні 2013-го року в Загребі на відбірковому матчі чемпіонату світу з футболу між Хорватією і Сербією хорвати розтягнули банер із зображенням тієї самої водонапірної вежі. А на матчі-відповіді в Белграді, який проходив практично в річницю взяття міста, серби вивісили полотно з написом "Вуковар" кирилицею, натякаючи, що Вуковар таки є їхнім.

Натхненні сінематографісти з обох сторін ще до кінця війни зняли кілька тематичних фільмів. Дешевих і похмурих, як і майже будь-яке постсоціалістичне кіно 90-х, але цим і привабливих. Найвідомішим з них став сербський – чи–то пак югославський – фільм "Вуковар. Одна історія".

І наостанок – клів місцевих музикантів, в якому Вуковар виглядає далеко не так депресивно, як може здатися з тексту вище.

Текст і фото Павло МОРКОВКІН