дивись.info

«Без броні»: шлях повернення з війни до себе

«Без броні»: шлях повернення з війни до себе

Солдати з війни повертаються іншими людьми. Це вже не ті хлопці, з якими ми жили поруч, з якими спілкувалися чи дружили. Їхній світ перевернувся, вони по-іншому сприймають все, що оточує їх. Як допомогти тим, хто пройшов війну, як не пропустити тривожні дзвінки у їхній поведінці, розмова з Анастасією Мельниченко – головою ГО «STUDENA», координаторкою проекту «Без броні», громадською діячкою, журналісткою, ініціаторкою флешмобу #янебоюсясказати.

dsc_8930

– У чому суть проекту «Без броні», хто є його учасниками?

– Діяльність проекту «Без броні» зосереджена у трьох площинах. По-перше, ми зібрали на сайті bezbroni.net перевірені ініціативи з юридичної, психологічної, соціальної, медичної допомоги ветеранам АТО. Ініціативи є безкоштовними, стабільними та є ефективними. По-друге, за рахунок проекту «Без броні» відбувається популяризація психологічної допомоги, підвищення рівня психологічної культури в Україні для того, щоб бійці не соромились звертатися до психологів. По-третє, ми формуємо ідентичність ветерана АТО, демонструючи, що військовослужбовець, який повернувся із зони бойових дій, є успішним, він знайшов себе, є зрілою, відважною, відповідальною людиною.

– Хто насамперед потребує психологічної реабілітації – бійці чи члени їхніх родин?

– У цьому випадку краще підходить слово «психосоціальна підтримка», а не «реабілітація», як для неповносправних людей, адже бійці АТО цілком самі можуть дати собі раду, а працівники гуманітарних громадських організацій просто трошечки їх спрямовують. Звісно, підтримки потребують і бійці, і члени їхніх родин, бо якщо чоловіки переживали психотравмуючу подію і потребують підтримки, то родина була вимушена за дуже короткий період перелаштуватися, почати нести зовсім інші ролі на собі. До того ж, після повернення із зони АТО ветерани приходять іншими людьми, тому що отримали досвід, з яким ще не стикалися раніше. Відповідно, членам їх сімей потрібно заново познайомитися з цією новою людиною, зрозуміти, яка вона, і пристосуватися до неї. Це доволі непросто, тому психосоціальної підтримки потребують як бійці, так і члени родин, різниця тільки у вигляді підтримки та інтенсивності.

– У чому полягає різниця роботи з безпосередньо бійцями і їхніми родинами?

– В організації «STUDENA» є безліч проектів підтримки військовослужбовців після зони бойових дій, одним з яких є Центр адаптації ветеранів АТО та їхніх родин «Поруч». Робота Центру спрямована на залучення внутрішнього ресурсу бійців. У кожної людини є кілька каналів, з яких вона черпає свій психологічний ресурс. Це може бути заняття спортом, віра в Бога, читання, малювання, спілкування з друзями. Ми намагаємося знайти, що саме і який саме канал можна залучити, щоб людина в собі знайшла сили рухатися далі, розвиватися, долати власну кризу. В нашому Центрі адаптації бійців супроводжує психотерапевт, який слідкує, чи все гаразд. Всі учасники проходять «Анкети благополуччя». Якщо психолог бачить, що у бійця є певні тривожні дзвіночки по анкеті, то це сигнал для психотерапевта працювати з ним індивідуально.

Як для ветеранів, так і для їх родин працюють групи «рівний рівному», коли ветерани працюють з ветеранами. Викладачі – чоловіки, які пройшли АТО, низку спеціальних психологічних курсів і вміють вести групи за принципом «рівний рівному». Так само ведуться групи дружин бійців АТО.

Що стосується окремо дружин та дітей, ми стараємося заповнити їхнє дозвілля, дати їм побільше радості, щоб вони робили якійсь вироби руками, проводимо майстер-класи. Також спільно для ветеранів та їхніх сімей ми робимо поїздки вихідного дня, коли родини мають можливість поспілкуватися між собою, за необхідності, відновити зв’язки, які могли втратити.

bord-04-preview

– Розкажіть, будь ласка, про проект-конкурс «Шлях до себе»? В чому його ідея?

– Ми намагаємося сформувати позитивний образ бійця після зони бойових дій і показати, що після АТО чоловік є успішним, може рухатися далі. Для того, щоб сформувати цю матрицю, нам потрібно мати багато історій успіху ветеранів АТО. Це буде підтвердженням того, що, повернувшись із зони бойових дій, бійці не склали руки, можливо, відновити стосунки в родині, запустили свій бізнес, знайшли себе у творчості, щось переосмислили або їм прийшла якась ідея – це може бути що завгодно, що людина оцінює, як власний успіх.

Є вроджена ідентичність, що показує, якими ми є при народжені, і набута – що від нас прагне суспільство. Якщо країна очікує побачити після АТО військовослужбовця, який починає пити, проявляти домашнє насильство, то, прийшовши додому, ветерану не буде соромно за те, що він робить. Боєць буде робити те, що від нього очікує громадськість.

Наша задача, щоб після повернення із зони бойових дій чоловік знав, що від нього очікується одне – аби він став успішним, почав змінювати країну. Це набута ідентичність успішного, прогресуючого ветерана без краплі алкоголю, агресії, наркотиків. Тільки успіх. Це і є суть проекту «Шлях до себе».

З 14 листопада по 1 січня ми приймаємо історії успіху на сайті bezbroni.net в розділі «Шлях до себе». Там можна заповнити табличку, лишити заявку і ми додамо на сайт цю історію. З 1 січня по 1 лютого відбудеться голосування і переможці здобудуть призи, а організатори проекту – матеріал для тиражування з метою, щоб хлопці знали, чого прагнути.

– Під час війни у В’єтнамі загинуло 58220 американських військових, а близько 20 тисяч ветеранів в’єтнамської війни наклали на себе руки і це на фоні існування програм психологічної реабілітації у США. Чи не чекає нас сьогодні щось подібне?

– Попри всі програми психологічної реабілітації в Америці, відсоток посттравматичного стресового розладу серед ветеранів США досить високий, можливо, через те, що чоловіки боролися не за власну державу. В Україні такого не має бути, тому що наші хлопці захищають рідну землю, і навіть коли мине героїзація, все одно до них буде особливе ставлення, вони будуть відчувати себе потрібними у нашому суспільстві. Тому не вважаю, що нас чекає щось, подібне Америці.

– Вже нині час від часу з’являється інформацію про АТОвців, які наклали на себе руки. Чи ведеться статистика таких випадків? Як запобігати подібним випадкам?

– Ми ведемо «Анкети благополуччя». Якщо бачимо по титрах, що людина замислюється про суїцид, то одразу направляємо її до роботи з психологом. Останній вирішує необхідність перенаправлення до психіатра. Ці анкети проводяться кожні 2-3 місяці, щоб моніторити стан клієнтів і не впустити момент.

– Чи є мережа центрів психологічної реабілітації?

– Є окремо центри, є центри, що об’єднуються в міні-мережі. Наприклад, в нас на сході є чотири організації, які вважаються партнерськими і функціонують за міжнародним стандартом. Ми працюємо під егідою Міжнародного медичного корпусу і, можна сказати, що ми і є однією з таких мікромікромереж.

– Які результати роботи проекту «Без броні», скільком людям вже була надана допомога?

– Порахувати, скільком була надана допомога – нереально, тому що проект «Без броні» в його візуальному вираженні – це сайт. Саном на сьогодні сайт відвідало понад 50 тисяч людей.

– Як правильно спілкуватися з тими, хто пройшов крізь горнило війни?

– Є одна річ, що точно дратує всіх – це знецінення досвіду, коли люди не проявляють повагу, до того, хто оберігав державу і її мирний сон.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Хочеш повідомити новину? Дій!

Реклама

Loading...

Реклама