дивись.info

Наркотики, тюрма та СНІД. Як жити із хворобою, яка лякає весь світ (інтерв’ю)

738
Наркотики, тюрма та СНІД. Як жити із хворобою, яка лякає весь світ (інтерв’ю)
Жанна Матвейко

Історія жінки, яка у стані наркотичного сп’яніння провела 15 років, а жити почала лише у 42. Після того, як дізналася, що хвора на СНІД.

У 15 років Жанна Матвейко народила доньку. За два роки стала наркоманкою. Пізніше була тюрма. І ще наркотики. І знову тюрма. А потім — знову наркотики. Лише у свої 42 вона дізналася, що хвора на СНІД. Сьогодні жінка абсолютно не вживає наркотичних речовин та алкоголю. Вона — соціальний працівник, який допомагає залежним повернутися до нормального життя.

15 років стажу

Перше, що робить Жанна при зустрічі зі мною, — тисне руку. Можливо перевіряє, чи не злякаюся привітатися за руку з людиною, хворою на СНІД. Хто знає…

— Я народилася у родині з мами і бабусі. Тата я ніколи поряд не бачила. Коли мама вийшла вдруге заміж, ми з бабусею почали жити окремо. Некомфортно удома стало вже у 14 років, бо не було розуміння матері і доньки, бабуся була мені і за маму, і за тата, і за себе саму.

У 14 років Жанна вирішила «показати характер», аби звернути на себе увагу: тікала з дому, гуляла зі старшими за неї хлопцями… і не тільки гуляла. Вже у 15 років вона народила доньку. Батьком став — чоловік, який був кримінальником. Невдовзі його знову посадили. І Жанна спробувала жити по-іншому.

— Я спробувала наркотик. Бо це модним вважалося. Мені було 17. Почалося все з макової соломки, далі були промедол, таблетки інші тощо. Далі почалася проституція. Так я гроші заробляла.

Про цей період життя Жанна розповідає абсолютно спокійно, нічого не соромлячись. Складається враження, що вона оповідала цю історію вже кілька тисяч разів: не запинається, не ховає очі, навпаки — говорить голосно і впевнено. Каже, що навіть вдячна долі за все, що було. Чому? Бо інакше б не було того, що вона має зараз.

Жанна Матвейко дізналася про свій статус у 42 роки
Жанна Матвейко дізналася про свій статус у 42 роки

Тоді ж, років 20 тому, після проституції був і кримінал. Навіть судимість та тюрма за крадіжку. Потім — ситуація повторилася. Загалом Жанна відсиділа 10 років. Між цим — продовжувала вживати наркотики. Після другої «відсидки» дівчина дізналася, що її мати стала наркоманкою. І вони почали вживати разом.

— Пізніше я познайомилася з новим чоловіком. Теж наркоманом. Від нього завагітніла вдруге. Народився хлопчик недоношений. Лікарі йому знімали ломку. Але я продовжила вживати.

Зупинилася Жанна лише у 42. Тоді її стаж, як наркоманки, сягнув вже 15 років. Одного дня жінка сама вирішила, що їй треба лягти на лікування. Запевняє: просто настав момент повного розчарування у собі. Далі ж були місяці реабілітації. Кома…

Дізнатися діагноз і…?

— Відкрила я очі 19 грудня у реанімації. Лікарі казали, що я вже встигла покритися трупними плямами. Доньці навіть радили викликати священика.

Але Жанна вижила. Більше того – після лікарні поїхала на реабілітацію до християнського центру у Полтаві. Як потім з’ясувалося, жінка була у ребцентрі для ВІЛ-інфікованих. Тоді ж вона себе не відносила до них.

Мені поставили діагноз — СНІД 4 стадії, туберкульоз, гепатити В і С. Що я пережила тоді? Страх, шок. На цьому життя зупинилося

— Вже у Львові до мене прийшла подруга і запропонувала здати аналізи у СНІД-центрі. Я йшла підтримати її і була певна, що зі мною все гаразд.

Подиву Жанни, каже вона, не було меж, коли подрузі сказали, що все нормально, а її саму попросили залишитися.

— Мені поставили діагноз — СНІД 4 стадії, туберкульоз, гепатити В і С. Що я пережила тоді? Страх, шок. На цьому життя зупинилося. І я не могла зрозуміти, нащо я через все пройшла, перестала колотися…

Перебороти сумніви Жанні допоміг Бог, її духовна родина та церква. Одного ранку, стоячи у лікарні, жінка «пообіцяла Всевишньому, що якщо Той дасть їй шанс пожити ще, вона буде допомагати людям, доля яких подібна до її». І вона впоралася.

— Якби я не почала лікуватися, не знаю, де б сьогодні була. Навіть не хочу про це думати. Зрозуміло, що для будь-якої людини це шок. Прийняти себе як хворого не кожен схоче. І це правильно. Наше тіло не створено для того.

Вісім років тому Жанна почала проходити антиретровірусну терапію (обов’язкова складова комплексної медичної допомоги ВІЛ-інфікованим; дає змогу відновити функцію імунної системи, знизити частоту захворюваності та смертності, пов’язаних з ВІЛ-інфекцією, подовжити життя ВІЛ-інфікованих, підвищити його якість, — авт. ред.). І переконана, що продовжить це робити до кінця життя.

— Мені допомогли люди пережити це, сама б я не впоралася. Якби я тоді не поспілкувалася з тими, хто проходить АТР-терапію, живе, народжує дітей, я б ніколи на це не пішла і поставила б на собі хрест. Жила б з позиції жертви: жалійте мене, мені і так вже небагато лишилося. Я до цього не готова. Рано чи пізно ми всі помремо.

Жанна Матвейко виступає на проекті «Respect: Зменшення стигми та дискримінації, пов'язаної з ВІЛ, до представників груп найвищого ризикув медичних закладах України» від USAID
Жанна Матвейко виступає на проекті «Respect: Зменшення стигми та дискримінації, пов’язаної з ВІЛ, до представників груп найвищого ризикув медичних закладах України» від USAID

Жанна каже: ВІЛ/СНІД — це не вирок. Можна сміливо обійматися, цілуватися. Нічого не буде. Головне — якнайшвидше дізнатися про свій статус.

— Сьогодні можна жити з ВІЛ, народжувати здорових дітей. Якщо, наприклад, чоловік позитивний, а дружина ні, друга половинка не заражається. Зрештою, якщо у людини цукровий діабет, вона ж не буде думати, колоти інсулін чи ні. Так і тут.

Всюди, де я буваю, намагаюся розповідати свою історію, аби показати іншим, що можна жити далі, навіть коли ви ВІЛ-позитивні, коли у вас ідентифікували СНІД. Соціум має знати, що ми звичайні люди, ми не прокляті, ми не заражаємо

Свої слова і думки жінка підтверджує практикою. П’ять років тому вона вийшла заміж. Чоловік не був ВІЛ-позитивним. Утім, цього року він помер. Жанна ж подовжує жити далі з думкою, що смерть близької людини — не привід ламатися.

1 грудня — день, за який вдячна Богові

Сьогодні Жанна — соціальний працівник. Вона допомагає повернутися до нормального життя нарко- та алкозалежним, повіям. Також жінка бореться з дискримінацією жінок і насиллям у сім’ї.

— Всюди, де я буваю, намагаюся розповідати свою історію, аби показати іншим, що можна жити далі, навіть коли ви ВІЛ-позитивні, коли у вас ідентифікували СНІД. Соціум має знати, що ми звичайні люди, ми не прокляті, ми не заражаємо. Нас просто треба поважати і розуміти. Так само як ми поважаємо інших.

1 грудня, у Міжнародний день боротьби зі СНІДом, Жанна згадує тих, хто помер від цієї хвороби. Але для неї самої – це черговий день життя, день, за який вона вдячна Богові.

Зараз Жанні Матвейко 50. Вона – мати двох дітей, а додатково ще і студентка. Вивчає психологію у Національному педагогічному університеті ім. Драгоманова. Про її статус знають усі знайомі.

Жанна Матвейко зі своїми дітьми
Жанна Матвейко зі своїми дітьми

— Чи завжди мене сприймають як звичайну людину? Ні. Чи відчуваю я певний тягар хвороби? Так. Але треба рухатися і не здаватися. Здавшись один раз, ти буде здаватися постійно.

Спілкувалася Ганна БЕЛОВОЛЬЧЕНКО

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Хочеш повідомити новину? Дій!

Реклама

Loading...

Реклама