Львівські волонтери про те, чому допомагати іншим — не важко

team-386673_1280

ІА Дивись.info поговорила з кількома волонтерками та дізналася, чому вони вирішили присвятити чималу частину свого життя допомозі іншим, що їх тримає у цій роботі, які випадки зі свого волонтерського досвіду вони вважають найяскравішими та як людині, котра сумнівається у своїх силах, долучитися до волонтерсьої спільноти.

У всьому світі 5 грудня відзначають Міжнародний день волонтерів. Не дивлячись на те, що в Україні довгий час волонтерський рух не був аж надто розповсюдженим, в останні роки, з початком бойових дій на сході, він значно активізувався. І стосується це не тільки поїздок із гуманітарним вантажем у зону АТО.

ІА Дивись.info поговорила з кількома волонтерками та дізналася, чому вони вирішили присвятити чималу частину свого життя допомозі іншим, що їх тримає у цій роботі, які випадки зі свого волонтерського досвіду вони вважають найяскравішими та як людині, котра сумнівається у своїх силах, долучитися до волонтерсьої спільноти.

 «Мій найяскравіший спогад сьогодні — це те, як я плакала»

Анна Іванічева за фахом програмістка. Утім, вже кілька років дівчина не бачить себе ніде, окрім волонтерства. Нещодавно вона разом з командою однодумців започаткувала проект «Майстерня мрії», який має за мету допомагати людям з розумовою неповносправністю: соціалізувати їх, розвивати таланти, привчати до праці.

Анна Іванічева

Анна Іванічева

«Я не знала, що я хочу робити, і так сталося, що потрапила у таку сферу», — каже Анна Іванічева. Волонтерка зауважує, що їй все одно, у якій сфері допомагати і кому. Мовляв, зараз працює з людьми з неповносправністю, але якби тоді потрапила до песиків, працювала б і з ними.

«Я вирішила залишитися у волонтерстві, бо відчула, що це моє. Я відчула, що можна робити якусь важливу справу. Раніше я думала, що допомагати іншим можна лише в Африці або ще в якихось бідних країнах.  А виявилося, що у нас в Україні теж є люди, які потребують допомоги. І не обов’язково потрібна якась матеріальна допомога, можна просто потиснути руку, привітатися, побажати гарного дня і для когось це буде потрібно і важливо», — наголошує Анна.

Найважчим у своєму занятті волонтерка вбачає постійне відновлення емоційних ресурсів.

«Дуже швидко вигораєш у цій справі. Коли ти тільки приходиш і починаєш щось робити, у тебе є якийсь запал, а потім найважче втримати іскорку таку, щоби хотіти робити щось далі. Волонтерство не приносить тобі жодних фінансів. Це суто моральне задоволення, самореалізація», — зауважує Аня Іванічева.

А от найважливішим активістка вважає необхідність знайти ту сферу волонтерства, яка подобається. І каже, що тут нема чого боятися. Просто потрібно мати трошки вільного часу. Потім залишиться лише насолоджуватися результатом своєї допомоги.

«Мій найяскравіший спогад сьогодні — це те, як я плакала. Одного разу, ще на початку своєї діяльності, я прийшла у «Лярш Ковчег» (громадська організація, — авт.ред.), де було святкування чогось. Тоді в одному приміщенні зібралися майже 70 людей з розумовою неповносправністю і десь 20-30 асистентів… І я просто не змогла добути до кінця. Поїхала швидше дододму, а всю дорогу в маршрутці плакала. Я не могла зрозуміти, як люди, які мають якісь вади, не є повносправними в звичайному розумінні, як вони можуть віддавати стільки тепла, любові? Як вони можуть бути такі щасливі? Я, наприклад, як людина, в якої великий потенціал, як людина, яка може робити щось, я не відчуваю себе настільки щасливою, бо знаю, що щось не вдалося, хочу зробити краще, шукаю помилки… А тут людина рада від того, що вона когось побачила, заспівала пісню, з’їла шматочок торта… І найкраще те, що я можу принести їй таке щастя».

«Волонтерство — це стиль життя»

Христина Дольна у волонтерстві вже 12 років. Найбільше свого часу приділяє роботі в акції «Миколай про тебе не забуде» (щорічна благочинна акція, завданням якої є зібрати та роздати подарунки (солодощі, іграшки, книжки, фарби, олівці, зошити, засоби гігієни) для тих діток, які могли би залишитися без уваги, а також створити особливу чарівну атмосферу свята, — авт.ред.), де є координатором. Крім того, Христина їздить на міжнародні обміни волонтерів, допомагає на міських святах тощо.

Христина Дольна

Христина Дольна

Читайте також: Що ти знаєш про волонтерський рух? (Тест)

«Волонтерством я зайнялася ще в школі. Дізналася про акцію «Миколай про тебе не забуде» і дуже захотілося спробувати. Побачила, перейнялася цим, зрозуміла, що набагато приємніше віддавати, ніж отримувати», — каже Христина. – Найкраще у цій роботі — бачити дітей, яким ти приносиш подарунки. Малеча радіє тобі, напевно, навіть більше, ніж подарунку, тому що ти прийшов, ти —  помічник Миколая, який передав подарунок, не забув про них. Важких моментів є багато, але вони, як правило, організаційні, і результат все згладжує».

Зараз Христина у декретній відпустці, але Акцію все одно не покинула. Каже – це вже сімейна справа.

«Волонтерство — це стиль життя. Це не основна моя діяльність, паралельно я також працюю. І, думаю, краще, щоби так і було. Бо коли ти десь працюєш, ти можеш своїм прикладом показати людям, що можна поєднувати і роботу, і добрі справи, можеш показати їм, що допомога — це не тільки гроші. Зрештою, у кожного є вдома речі у гарному стані, але ними ніхто не користується. Так збільшується масштаб залучення інших людей до справи», — зауважує Христина.

Найяскравішим моментом свого волонтерського досвіду Христина вважає той, коли її команда прийшла з подарунками до потребуючої родини. Там була маленька дівчинка. А десь за три-чотири роки активістка побачила ту дівчинку серед волонтерів Миколая.

Тим, хто хоче стати волонтером, але не знає, з чого почати чи боїться, Христина Дольна радить пробувати.

«Те, що ви погодилися бути волонтером, не означає, що це займатиме весь ваш час чи що від вас будуть вимагати якоїсь нереальної роботи, яку ви не зможете виконати. Треба пробувати себе в якихось одноразових акціях, на годинку-дві і після того вирішити, чи вам це підходить, чи приємні ті почуття, які ви отримали, чи, можливо, ще не настав час».

 «Я не можу про це не думати. Я завжди у цьому»

Ірина Вовк — львів’янка, волонтерка, що допомагає бійцям АТО, журналіст. Бажання допомагати воїнам уперше виникло у червні 2014 року. Тоді вона вперше потрапила у зону АТО у якості журналіста. Їхала знімати матеріал про людей, які покидають окуповані території.

Ірина Вовк

Ірина Вовк

«Я побачила хлопців на блокпостах у потріпаних тільняшках, шльопанцях, зі старим обладнанням тощо. І тоді зрозуміла, що так просто цього залишати не треба. Спочатку я їм привозила якусь каву, незначний одяг та інше. Але тоді ще у якості журналіста. Це не було якимось масовим волонтерством з купою техніки».

Згодом же все змінилося: у Львові, каже активістка, з’явився потужний рух, який допомагав армії, на Схід почали їздити її знайомі. Згодом і вона сама. Коли ж з’явився Благодійний фонд «24», Ірина повністю перейшла працювати туди.

«Найважливіше, напевно, у цій діяльності відчувати якусь користь від того, що ти робиш. Коли мені хлопці телефонували і казали: «Дякую за «тепляк» (тепловізор, — авт.ред.), бо він врятував нас», ти сидиш і думаєш: ти зібрала ці грошенята, привезла пристрій, який врятував життя. І тобі хочеться про це всім розказати: дивіться, люди, ви не просто так дали ті сто гривень…», — каже активістка.

Сьогодні кожна поїздка в зону АТО залишається у пам’яті волонтерки. Дівчина каже, що особливо важко, коли ти зустрічаєшся з хлопцями, передаєш їм речі, а за кілька тижнів чи місяців дізнаєшся, що їх більше немає. Але вона продовжує займатися цією справою.

«У волонтерстві усі «вигорають». Відновлюватися, мабуть, треба через спілкування з такими ж людьми, як і ти. Ти робиш паузу на два-три тижні, а потім знову повертаєшся. Ти не можеш собі дозволити просто сидіти і нічого не читати, не робити, доки там все це відбувається. Звісно, є у нас прошарок людей, які цим не цікавилися ніколи, але я журналіст, тому постійно слідкую за подіями. Крім того, мій чоловік військовий, який був в АТО. Я не можу про це не думати. Я завжди у цьому», — підсумовує Ірина Вовк.

ІА Дивись.info вітає усіх волонтерів з професійним святом!

Підготувала Ганна БЕЛОВОЛЬЧЕНКО

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама
Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: