дивись.info

Ми віримо у щасливе завтра й дякуємо захисникам за спокій, – волонтер (інтерв’ю)

Ми віримо у щасливе завтра й дякуємо захисникам за спокій, – волонтер (інтерв’ю)
фото: Патріоти України

Фахівці переконують, українські захисники після повернення додому потребують ґрунтовної психологічної реабілітації. Однак сьогодні у нашій країні адаптуватися АТОвцям до мирного життя допомагають зазвичай волонтери, а не відповідні служби. Чому так сталося та як людяність простих українців змінює державу ІА Дивись.info розповіла волонтер та викладач НУ «ЛП» Лариса Малинович.

— Розкажіть про те, як розпочався ваш волонтерський шлях і якій діяльності нині приділяєте особливу увагу.

img_1192-2— Усі мої попередні кваліфікації – професія вихователя, вчителя, психолога та дефектолога складалися із доброчинності, філантропічного підходу, волонтерства. Це і не дивно, особливо, коли твоїми вихованцями є діти з особливостями в розвитку, їхні батьки.

Сьогодні, коли  ставлення  до осіб з інвалідністю в державі змінилося у кращу сторону на усіх рівнях, мої вихованці виросли і їхні потреби змінилися – зазнала змін і моя діяльність – з відтворюючої вона стала більш зрілою, творчою. Змінилися і акценти виникнення проблем  у державі, зокрема, стан війни. З’явилися нові категорії осіб з інвалідністю – ті, які втратили здоров’я, захищаючи Вітчизну.

— Як проходила робота з дітками з обмеженими можливостями і чи легко вдалося переформатуватися на АТОвців?

— Якщо з першою категорією осіб з особливостями в розвитку – дітьми, школярами, молоддю, навіть, дорослими у мене був накопичений тривалий досвід роботи в закладах різного типу, спрямування, підпорядкування, підкріплений теорією, яку постійно оновлювала, то співпраця із нашими захисниками була зумовлена мотивацією, що вимагало пошуку, вивчення цінного досвіду. Сприяла у цій справі також  моя практична орієнтація стосовно повноважень психолога суміжних структур – системи охорони здоров’я, соціального захисту, внутрішніх справ. А ще – володіння певними  методиками, техніками та методами після проведення відновної терапії, психотерапії зокрема із забезпечення комплексним супроводом  у корекційно-реабілітаційному процесі

Сьогодні силами науковців і випускників ми напрацьовуємо Базу для відкриття Центру психологічної допомоги учасникам бойових дій при Інституті права і психології НУ «Львівська політехніка». Наша волонтерська діяльність сприяла роботі Благодійного фонду Всеукраїнської громадської організації братів Кузьміних, її територіального відділення, зокрема, на 26 Форумі видавців. Здійснювався моніторинг настроїв громадськості стосовно «гібридної війни на Сході країни», проводилися консультації  радянам та членами громадської організації «Твереза Україна», члени якої сприяють запобіганню та подоланню такого явища, як алкоголізм на передовій,  в мирному житті. Силами випускників, які володіють тренінговими технологіями,  було проведено ряд тренінгів і адаптації до мирного життя  серед прикордонників строкової служби  міста Рава-Руська, учасниками бойових дій Золочівського району, міста Старий Самбір, Самбора, Турки, Жовкви. Працюємо і на «Телефоні довіри».

malynovych-3

— Як проходить Ваша робота з АТОвцями, що саме ви їм пояснюєте?

— Розуміючи, що основне – це бажання учасника бойових дій щось змінювати, наша мета – сформувати нову мотивацію жити не лише сьогодні, а мати плани і на завтра. Ми працюємо не лише з  бійцями, а  з батьками, дружинами, дітьми.

Завдання мінімум для психологічної допомоги – здійснивши діагностику, надати інформаційно-просвітницьку допомогу у формі індивідуальних консультацій чи групової роботи із застосуванням тренінгових технологій для адаптації до життя в мирних умовах.

Завдання максимум – здійснити корекцію поведінки, психічного стану, зокрема, агресії, конфліктності, профілактику зловживанням алкоголем та психотропними, співпрацюючи із профільними структурами.

— Чи є сьогодні в Україні комплексна програма з психологічної (чи то психічної) реабілітації наших захисників. Якщо ні, то чи не маєте намір розвинути її хоча б на регіональному рівні?

— Ми відновили свою армію, вишколюємо своїх воїнів за стандартами НАТО, розбудовуємо  оборонний комплекс країни. За підтримки  інших держав ефективно лікуємо і протезуємо поранених.

Водночас, як не була готова до війни наша армія, так і тил не був готовий прийняти  травмованих не лише фізично, а й психічно, психологічно. Комплексна програма з психологічної чи то психічної реабілітації  учасників бойових дій, мабуть, існує лише на папері , а, може, і ще не прийнята як  державна програма. Практика свідчить, що на сьогодні наші бійці  її не отримують. Хоча, за стандартами НАТО, психологічну допомогу повинні отримати не пізніше, як через пів-року, хто повернувся із зони бойових дій і має певні проблеми. Ізраїльська армiя має досвід надання ефективної психологічної допомоги, за умови виникнення  посттравматичного стресового розладу (ПТСР, – авт.), до 72 годин після їхніх проявів, практично, на передовій. Маючи сумний досвід війни у В’єтнамі, де кожен третій учасник  на все життя залишився із наслідками ПТСР, але під контролем держави, відпрацьовано новітні технології  надання психологічної допомоги в американській армії: діагностичний інструментарій, терапевтичні впливи, психотерапевтичні методики.

Сумна статистика в Україні щодо зростання кількості суїцидів, поширення алкоголізму, як втечі від реальності, стійких розладів психіки у  наших захисників свідчить про відсутність застосування на практиці системної психологічної допомоги. Поки що акцент робиться на медико-терапевтичному втручанні. А як бути із тими, у кого стрес проявляється деструктивно пізніше?  Хто це відслідковує? У нас незабаром появиться нова категорія осіб з інвалідністю.

Але порушення психіки вимагають високого професіоналізму, досвіду, тривалого комплексного впливу, іноді протягом цілого життя. Тут одними волонтерами зарадити неможливо.

Водночас в державі функціонують три регіональні Центри допомоги учасникам бойових дій. Це – Київ, Дніпро, Львів.  Лише у Львові є  11 громадських організацій з надання різноманітних видів допомог: юридична, духовна, соціальна, медична, інформаційна, психологічна. Остання сьогодні перебуває на стадії становлення. І наше завдання цей процес якомога прискорити.

Впровадження комплексної програми з психологічної чи то психічної реабілітації наших захисників є на часі, залишається актуальною проблемою. Можливо із реформуванням системи медичної допомоги, яка незабаром розпочнеться, наші воїни отримають якісну, своєчасну комплексну допомогу. Слід лобіювати вирішення цього питання на усіх рівнях. А поки що активно діють громадські організації, благодійні фонди, активно працює церква.

malynovych-4

— Ситуація на Сході нестабільна, зокрема, до Львівського госпіталю продовжують звозити поранених. Як мотивувати військовослужбовців не падати духом і продовжувати відстоювати цілісність нашої держави?

— Аналіз ситуації стосовно питання відстоювання цілісності нашої держави свідчить про те, що ми маємо як досягнення, так і втрати. Нас підтримують сусідні держави. Ми чинимо і можемо чинити пір.

Проте є втрати, а найважчі втрати – це людські втрати молодих і зрілих, військових і цивільних, жінок і мужчин, цвіту української нації.

Наші герої повинні знати і відчувати кожної хвилини, що ми про них пам’ятаємо. Що Батьківщина вдячна своїм захисникам. Що любов до неї та своїх рідних – головний мотиватор. Їхні втрати, їхні рани та страждання не даремні. Імена героїв  записано золотими літерами у книзі народної пам’яті – їхніми іменами названо школи та вулиці, створено фільми, написано книги, намальовано картини. ЗМІ активно висвітлюють тему війни на Сході, з’явилася нова генерація військових журналістів. Українська нація пробудилась і відновився дух переможця. Хто засумнівався, нехай перечитає інтерв’ю нашого бойового генерала Сергія Кульчицького, який незадовго до своєї трагічної загибелі дав справжній майстер-клас  як слід українським військовослужбовцям  поводитися і комунікувати із противником, розуміючи злочинний вплив інформаційної війни також.

— Одна з ключових проблем в АТО сьогодні – це алкоголізм. Люди психологічно не витримують і здаються. Як реагувати на такі випадки та як психологічно готувати людей до реалій військових дій?

 —Психіка військовослужбовця, який брав участь у бойових діях,  зазнає  певних змін, вона травмується, втрачаються  системи самозахисту, знижується опірність організму зовнішнім впливам. Наші дослідження, які ми проводили разом із магістрантами спеціальності «Психологія», засвідчують факт травматичної дії стресу на бійців, у яких не була сформована готовність до участі в бойових діях, особистісна незрілість, інфантилізм, несформованість вольової сфери. Професійне вигорання спостерігалися і у військових психологів, які вимушені були на передовій нехтувати правилами свого психічного самозахисту, що в подальшому провокувало появу деструктивних змін  особистості, розлади поведінки, узалежнення.

Серед методик, які застосовуються при узалежненнях, ми пропонуємо програму «12 кроків», яку застосовують в роботі в умовах Центру «За здорове майбутнє». Разом із духовно-моральною, сімейною, інформаційною, освітою, індивідуальною та груповою психотерапією ними забезпечується соціальна адаптація узалежнених. Цікавий досвід   профілактики алкоголізму був запропонований студентами під час участі в роботі науково-практичної конференції на базі Національного університету імені Данила Галицького «Формування тверезого способу життя». Слухачі почули приклади ведення тверезницького способу життя не лише духовних отців, а цілих батальйонів на чолі з командирами у так званій «зоні АТО», маючи мінімальні бойові втрати. Студентка НУ «ЛП», будучи учасницею бойових дій у Пісках в складі добровольчого батальну «Айдар» разом із бойовими побратимами наводила приклади жахливих історій  із передової, де солдати гинули не від кулі ворога чи осколка міни, а підривалися на власній розтяжці, травмували себе і інших, кидаючи у вогонь гранату  чи рвали її чеку, сплутавши ремінь на штанах, внаслідок алкогольного сп’яніння.

— Що потрібно розуміти близьким АТОвців, які повернулися зі Сходу. Як рідним себе поводити, чи варто розпитувати про передову?

— Терпіння і любов – це слід вміти не лише розуміти, а день за днем, місяць за місяцем. рік за роком проявляти усім близьким. Важливо дружині, батькам і дітям, набравшись надлюдського терпіння, щохвилини підтверджувати свою любов, тепло, відданість. А коли не стане сил, звертатись за допомогою до медиків і психологів, священників і соціальних працівників, до бойових командирів і друзів.

Рідним не слід самим починати розмову про війну, але треба стати уважним слухачем. Родичі повинні знати, що поки те, що турбує, не буде розказано тому, кому довіряють, то руйнівні наслідки травми скоро зроблять свою рідну людину чужою. І відбуватиметься це із проявами фізичної та вербальної агресії, безпричинної дратівливості, зміною життєвих цінностей, апатією, із втратою мотивації до планів на майбутнє, зловживанням алкоголем та іншими деструктивними проявами у поведінці.

malynovych-2

Розуміючи причини такої поведінки, варто вчитися вислуховувати без зайвих запитань важкі розповіді про війну, спогади про втрати, горювання, але робити це із розумінням, щирими емоціями. Слід навчитись попереджувати виникнення конфліктних ситуацій, оскільки відчуття несправедливості гостро ранитиме ще довго.

Також треба ніколи не залишати на самоті бійця, який повернувся з передової. Забезпечити спокійний сон, помірні фізичні навантаження. Домашній затишок, любов рідних – є найкращими ліками із народної медицини. Важлива тут і спільна діяльність – відпочинок на природі, праця на присадибній ділянці, ремонт будинку, святкування певних дат.

Саме такі рекомендації були дано під час проведення мотиваційного тренінгу на кафедрі морально-психологічного забезпечення діяльності військ зі слухачами курсів підвищення кваліфікації сержантів із вищою освітою фахівців МПЗ, які перебували на підготовчих курсах в Академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного.

Цікавою була робота із дружинами військовозобов’язаних, у поведінці чоловіків котрих спостерігалися деструктивні прояви. Спільна дискусія за чашкою чаю дозволила упорядкувати ряд практичних порад із діагностики стану бійця, корекції агресії, запобіганню конфліктів, шляхів налагодження взаємин через спільну діяльність та нову мотивацію до життя в мирних умовах. Приємною несподіванкою стали «Листи до дружин Героїв», упорядковані також студентами.

Ви знаєте, хочеться звернутися до наших Героїв і нагадати, що ми чекаємо їх. Що тут, на мирних територіях, ми хочемо у будь-який спосіб полегшити їхні страждання. Ми віримо у наше спільне щасливе завтра й дякуємо захисникам за наш спокій.

Спілкувався Олег ГАЛІВ,

фото надані Ларисою Малинович

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Info.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама

Реклама