Андрію, Андрію на тебе коноплі сію, спідницею волочу, бо заміж хочу….

Найвеселішим та найочікуванішим  для молоді зимовим святом, було і залишається свято Андрія – вечір та ніч проти тринадцятого грудня. Саме тоді, за українським звичаєм, молодь збиралася в одній хаті на вечорниці, де влаштовувала ворожіння, забави, і співи.

Саме свято відзначаємо на честь апостола Андрія Первозванного, якого вважають не лише покровителем Української церкви, а й шанують як засновника Києва. І хоча святий Андрій – християнський святий, але народні звичаї та обряди мають древніше, дохристиянське походження. З часом воно набуло своєї обрядовості, що пов’язана із пошуком пари, зародженням нової сім’ї, вихованням молоді, приготуванням до сімейного життя.

Вечорниці були різні, іноді вони називалися досвідками, тоді відбувалися до ранку. Розпочиналися із пізньої осені до Великого посту. Поділялися на буденні та святкові. Під час буденних виконувалась якась робота, наприклад, вишивали. На святкові мали також різне призначення: недільні, весільні, прощальні, празникові.

Як правило, вечорниці на Андрія проводилися в оселі шанованої в жінки, яка повинна була наглядати за молодими людьми. Першими, ще до заходу сонця, збиралися дівчата, аби встигнути до приходу хлопців приготувати спільну вечерю і, найголовніше, спекти калиту – круглу пшеничну паляницю з отвором посередині чи збоку. Кожна з дівчат місила свою невеличку частинку, замовляючи її на коханого, а потім ці шматочки клали до спільної діжі, додавали родзинки, сушені вишні, горіхи і ліпили калиту.

Дуже цікавою була забави, пов’язані із кусанням калити. Обирали пана Калитинського – шанованого парубка, який тримав інший кінець стрічки, прив’язаної до калити і перекинутої через сволок. Періодично тягнув стрічку, щоб ніхто не зміг вкусити калиту! У деяких областях його ще називають «писарем» чи «дідом». Якщо хлопець, що кусає розсміється або не зможе вкусити, то його обличчя мастили сажею. Вважалося, що той, хто все-таки примудрився вкусити калиту, цього року обов’язково одружиться. Якщо ж траплявся вправний писар, то за вечір нікому не вдавалося скуштувати коржа.

Після гри в калиту дівчата запрошували парубків до вечері.

Парубки вночі здійснювали «ритуальне бешкетування», адже цієї ночі їм дозволялося робити що-завгодно! Проте збитки робили тільки там, де були дівчата на виданні, а хлопець, у такий спосіб, міг пожартувати над майбутнім тестем. Та хазяїни пробачали такі витівки, бо ж Андрія – це також і парубоцьке свято! А ближче до півночі розпочинався найтаємничіший звичай, якого так чекали дівчата – ворожіння.

З кожним роком все складніше молоді відчути атмосферу тієї чарівної та таємничої забави на Андрія. Проте нам вдалося побувати на Андріївських вечорницях, які організували ОУМ «Спадщина». Ми потрапили у момент, коли хлопці знімали двері, бо ніяк не могли попасти до дівчат у гості. А останні постійно придумували їм якісь випробування. Проте хлоп’яча громада не здавалася, і таки перемогла дівчат під час конкурсу співів.

Традиційно на таких вечорницях відбуваються випробування для хлопців та дівчат, а також постійно організатори намагаються скласти різні пари, з допомогою випадкових лотів чи із закритими очима. Згодом конкурси переходять у змагання для пар.

Нам вдалося поспілкуватися із «організаторами» дівочої та хлоп’ячої «громади» Олесею Сліпецькою та Андрієм Каспишишаком.

Розкажіть щось цікаве про вечорниці на Андрія?

Олеся: Ну це наша споконвічна традиція, до якої не так часто сьогодні звертаються. Організація «Спадщина» вже не перший рік організовує такі вечорниці на Андрія, щоб навчити молодь тих традиційних забавлянь наших предків.  Такі акції є цікавими, кожному вони сподобається. Тут можна дізнатися свою долю, знайти собі пару, нові знайомства чи просто поїсти вареників

Яку місію виконували вечорниці колись? І яку мету можуть мати тепер?

Олеся: Колись дівчата більше в це вірили, а зараз сприймається як розвага, але цілком можливо знайти собі половинку.

Що наворожили собі дівчата?

Олеся: Імена своїх майбутніх чоловіків, їхні професії, яка чекає їх доля солодка чи солона, загалом яке буде у них життя.

Розкажіть про якісь цікаві ворожіння.

Олеся: Наприклад таке: дівчата ворожили над долонею тримали голку на нитці, якщо вона рухалася вертикально, то буде дівчинка у них, а крутиться по колу – хлопчик.

А чоботи представляли?

Олеся: Так від стіни до порога, і мій чобіт прибув першим.

Це, напевно, тому, що вам як керівнику дівчачої громади, пасує першою одружуватися. А який вік учасників?

Олеся: Вік учасників від десяти до двадцяти двох років.

Як хлопці ставляться до бешкетувань?

Олеся: Ну, оскільки колись на вечорницях дозволяли збиткувати, то і зараз ми їм пробачимо. Думаю, хлопці назад поставлять наші двері.

Чи хлопці збираються ще щось сьогодні робити, якось бешкетувати?

Олеся: Вони чемні, такого не роблять.

Розкажіть про власні емоції на вечорницях, чи знаходять собі тут пару?

Олеся: Це залежить від конкретного випадку. Бувало і таке, що дійсно на вечорницях зароджувалися стосунки. Але, у більшості випадків, це скоріше навіть  нові знайомства та просто гарне проведення часу. Я дуже задоволена, адже тут панує чудова атмосфера.

 Подія відбувається в рамках однієї організації? Чи приводять своїх друзів учасники?

Олеся: Вечорниці організовували з Львівським обласним центром молоді.  Це цілком відкрита  акція, приходили люди які не належать до жодної з організації.

А хто у вас буде почесним Калитинським?

Олеся: Після кількох конкурсів ми будемо його спеціально обирати. Вирішальним буде випробування на смішніші анекдоти, тобто хлопці будуть змагатися у дотепності. Коцюбинським зможе бути кожен хлопець.

Які ще цікаві конкурси будуть?

Олеся: Будуть конкурс із ватою, де пара буде дути на неї, щоб не впала, хто потримається довше, той як приз отримає вареники.

Чи є у вас калита?

Олеся: Так, звичайно. Дівчата збиралися напередодні спеціально, щоб її  спекти. Ще ми приготували і інші частування: вареники, солодке, фрукти.

Як ваша «хлоп’яча» громада ставиться до вечорниць, і загалом до цього свята?

Андрій: Це цікаво  для всіх, багато приходять щоб гарно провести час. Тут є дівчата, колись, звичайно, це було як сучасна дискотека. Хлопці більше до того ставляться з гумором, тут завжди цікаві конкурси.

Що, крім дверей, ви сьогодні дівчатам натворили?

Андрій: Зняли двері і хотіли їх кинути в озеро, але його не знайшли (сміється). Ми вже пообіцяли поставити на місце. Хлопці завжди якось капостять, але звісно так легенько. Спеціально на Андрія не збираємося хуліганити, тільки тут дівчатам.

Ви дуже гарно підготувалися до конкурсу співів.

Андрій: Спеціально не готувалися, це експромт, адже ми завжди співаємо на таборах біля ватри, просто на наших зборах.

Як пояснюєте найменшим хлопцям про традиції вечорниць?

Андрій: Менші приходять, щоб щось почерпнути, дізнатися про традиції, переважно, звичайно розважаються, але попри те завжди намагаємося їм розказати  про традиції.

Якою  може бути роль вечорниць сьогодні?

Насправді, можливо знайти собі пару, але здебільшого це підтримка традиції, виховання молодшого покоління. Ми намагаємося донести до них ці ідеї.

Дякуємо ОУМ «Спадщина» за можливість побувати на справжніх Андріївських вечорницях.

Підготувала Мар’яна МАКСИМІВ

Фото організаторів