Куди зникла н(Н)адія, або Політичне розчарування року

vru1

Останні парламентські вибори нехай не оновили Верховну Раду, але все ж дали можливість потрапити до вищої політичної ліги цілком новим особистостям, на яких покладалися чималі надії. Втім, як згодом з’ясувалося, частина з них не те, що не виправдали сподівань, а стала суцільним розчаруванням.

ІА Дивись.info склала власний рейтинг політичних розчарувань року.

Комбати і військові

Командири добровольчих батальйонів, добровольці і військові з довгими списками заслуг, можна сказати, в’їхали у стіни парламенту на білому коні, розпорошившись різними фракціями. Їхні прізвища були у перших п’ятірках, що мало забезпечити підвищення партійних рейтингів, не кажучи вже балотування на мажоритарних округах. Тим, чиї імена із завидною постійністю з’являлися у новинних сюжетах із зони АТО, могли обійтися без передвиборчої реклами.

Виборці ж очікували від тих, хто взяв у руки зброю, щоб боронити кордони від агресора, таких же радикальних дій і в стінах парламенту. Тобто, звісно, ніхто не очікував на «бойові зіткнення», але чекали на активну роботу, радикальні і безкомпромісні рішення, витіснення представників старого режиму. Та, як каже українська приказка, дурень думкою багатіє.

Один із яскравих представників братства комбатів Сергій Мельничук – засновник і перший командир «Айдару», кістяком якого були майданівці. Він став №3 у списках Радикальної партії Олега Ляшка. Після подій 30 січня і 2 лютого під стінами Міністерства оборони, коли люди, які називали себе айдарівцями і якими керував Сергій Мельничук, нардепа виключили з фракції Радикальної партії з формулюванням «за дії, які дискредитують звання народного депутата України та порушення присяги народного депутата».

Паралельно була ще низка скандалів зі звинуваченнями на адресу Мельничука в мародерстві, катуваннях у зоні АТО тощо.

Апогеєм падіння славного комбата стало його інтерв’ю, в якому він, зокрема, сказав таке: «По обидві сторони конфлікту воюють брати-слов'яни, а польові командири ополченців — це місцеві мешканці».

Так би мовити «безгосподарним» Сергій Мельничук залишався недовго і вже 3 березня 2015 року опинився у лавах депутатської групи «Воля народу», сформованої з колишніх регіоналів. А 1 жовтня того ж 2015 року ГПУ передала до суду звинувачення депутата Мельничука, незважаючи на відмову підозрюваного отримати його.

Щодо діяльності у стінах парламенту, то пленарні засідання нардеп Мельничук відвідував абияк. Згідно з його електронною карткою, Мельничук був на 137 засіданнях і 115 – проігнорував. Виступав півсотні разів і тільки 5 з них – з трибуни. Дав 15 депутатських запитів, з яких розглянуто 12. Має стосунок приблизно до трьох десятків законодавчих ініціатив.

На особливу увагу заслуговує електронна декларація народного депутата, у якій він задекларував аж трильйон гривень готівкою. Як згодом з’ясувалося, це Сергій Мельничук так пожартував, тобто виставив на посміховисько державні ініціативи із запровадження прозорості влади.

Окрему нішу в парламентській діяльності чи швидше бездіяльності посідають Андрій Білецький – командир полку «Азов» та Дмитро Ярош – в минулому провідник «Правого сектору», яким досі лякають усіх росіян. Їхні бойові заслуги ні у кого, звісно, не викликають сумнівів. А ось з парламентською діяльністю якось не склалося. І Білецький, і Ярош – мажоритарники, обоє перемогли з великим відривом. Отже, виборці виявили неабияку довіру бойовим командирам. Утім, здається, ні одному, ні іншому перемога не принесла втіхи і бажання працювати на благо суспільства, створюючи законодавство.

Ярош був аж на 9 засіданнях і проігнорував 243. Зафіксований лише один виступ депутата з місця 11 грудня 2014 року. Жодного депутатського запиту і 9 законодавчих ініціатив.

ick0qelt

Треба віддати належне Дмитру Ярошу, що, незважаючи на його відсутність у стінах парламенту, місце його перебування було відоме – зона АТО.

Однак безперечним лідером в ігноруванні парламентської діяльності все ж залишається Андрій Білецький. Нардеп відвідав 3 пленарних засідання, зробив шість запитів, жодного разу не виступав, однак має стосунок до 22 законодавчих ініціатив. Однак він став лідером нової політичної сили «Національний корпус», яка, найочевидніше, буде учасником наступних парламентських перегонів.

1421931353_020

Майже непомітно протікає політична діяльність ще одного українського героя Юлія Мамчура. Людина, яка не побоялася голіруч, лишень із прапором України піти на до зубів озброєного ворога, у стінах парламенту, так виглядає, почувається доволі не впевнено. Утім, ретельно відвідує пленарні засідання, пропустивши тільки 31. Юлій Мамчур зробив 3 депутатські запити, 17 разів виступив і має стосунок десь до майже трьох десятків законодавчих ініціатив.

Ще один цікавий персонаж з «плеяди військових» Семен Семенченко чи точніше Костянтин Грішин, який будував свою політичну кар’єру завдяки загадковому образу людини в балаклаві, комбата батальйону «Донбас». Він, цілком справедливо, заслуговує на звання одного із найскандальніших персонажів. Представник «Самопомочі» – особистість медійна і частіше з’являється на екрані телевізора, аніж у парламенті. Семен Семенченко був на 123 пленарних засіданнях, проігнорувавши 129. 22 рази виступав, зробив два депутатських запити і має стосунок до 25 законодавчих ініціатив.

92458

Розбіжності у біографії Семенченка опинялися не раз у центрі скандалів і журналістських розслідувань про те, як шахрай Костян Грішин став живою легендою Семеном Семенченком. А далі як в байці: якщо двічі задля жарту кричати «тону!», на третій раз ніхто не прийде.

Журналісти, антикорупціонери, єврооптимісти

Не менше надій покладалося й на тих, хто був у перших лавах боротьби з корупцією. І особливе місце варто відвести Сергію Лещенкові. Запеклий антикрупціонер дуже швидко опинився сам у центрі корупційного скандалу через купівлю елітного життя.

46c76d1a-acfc-42e2-85b9-63b593d7f814_tv

Персона з майже бездоганною репутацією змушена була пояснювати походження мільйонів, за які придбана кварти і яких жодним чином не видно у його декларації. Безглузді пояснення призвели до посилення уваги до особи Сергія Лещенка і порпання у його брудній білизні, вишукування його зв’язків з російськими олігархами, пошуку рахунків у російських банках.

Як людина, що добре знається на інформаційних технологіях і пропаганді, Сергій Лещенко вдався до прийомів відволікання уваги, тобто корупційний скандал із себе вирішив перевести на першу особу держави і людей, наближених до неї. Частково це, звісно, спрацювало, але НАБУ теж продовжувало працювати і, зрештою, знайшло зловживання у транзакції з купівлі нерухомості.

Безумовно, аналізуючи е-декларації, українських депутатів, декларація Лещенка майже жебрацька. Але подібна поведінка нагадує шкідливу звичку, коли сам длубаюсь у носі, а киваю на інших.

До діяльності у парламенті Сергія Лещенка особливих претензій нема – на засідання ходить, запити робить, виступає і є активним законодавцем. Однак великий резонанс викликало його небажання підтримати законопроект, який би остаточно заборонив російським артистам, котрі підтримують Путіна і його політику, гастролювати в Україні. У цьому підтримали Лещенка його колеги Мустафа Найєм та Світлана Заліщук. Вони, до речі, теж потрапили до рейтингу політичних розчарувань. Скандали, не вміння розділити депутатську і журналістську діяльність, змішування інтересів не зіграло на користь іміджу.

З Майдану через АТО до парламенту

Володимир Парасюк – один із найяскравіших представників, так званого, майданівського крила парламенту. Засвітившись у потрібний час і в потрібному місці, нікому невідомий весільний фотограф зі Львова миттєво перетворився ледь не на символ Революції. Плюс служба у батальйоні «Дніпро-1» і промені слави стали такими потужними, що Володимиру практично не знадобилася жодна передвиборча компанія, аби перемогти у мажоритарному окрузі Львівщини з результатом 56,56%, випередивши найближчого переслідувача на 46%.

maxresdefault

Але стрімкий злет часто супроводжується ще стрімкішим падінням. Від моменту обрання Парасюка супроводжували різного штибу скандали, що, варто зазначити, не давало йому потрапляти в політичний затінок, хоча аж ніяк не йдеться про законодавчі ініціативи.

Після виходу з Іловайського котла, історії про контузію і неймовірний порятунком з полону бойовиків, чеченців, ФСБ тощо, група українських військових скликала прес-конференцію, де зовсім в іншому світлі були показані подвиги Парасюка.

Згодом його прізвище спливло під час розгляду кримінальної справи Геннадія Корбана. Під час обшуку в Корбана знайшли «чорну бухгалтерію», в якій зазначалося, що Володимир Парасюк отримав 100 тисяч доларів. Від грошей нардеп віджартувався, а осад все ж залишився. Парасюк був членом УКРОПу, але згодом з нього вийшов, заявивши, що це його протест.

Політична діяльність Володимира Парасюка нагадує Леніна на броньовику – голосно всіх затаврувати ганьбою. Чим голосніше, тим краще. Ще одна улюблена сфера діяльності нардепа – бійки. Щоправда, він не завжди виходить з них з перемогою. Одне діло зацідити ззаду ногою у голову тому, хто того не очікує (йдеться про Василя Пісного), зовсім інша – зійтися у двобої з кандидатом у майстри спорту із самбо Олександром Вілкулом. Потерпівши невдачу, Володимир все ж знайшов спосіб помститися кривднику і попсував йому трохи автомобіль.

Якби всю енергію Володимира Парасюка спрямувати у правильне русло, він мав би шанси стати одним з найрезультативніших депутатів парламенту. А за фактом маємо наступне: нардеп пропустив 163 пленарні засідання, а відвідав – 89 (за електронною реєстрацією), натомість за письмовою співвідношення інше: був присутній на 212 засіданнях і пропустив 41. Виступав 45 разів, зробив 86 запитів і має стосунок до 88 законодавчих ініціатив.

Московська полонянка чи агент Кремля

Абсолютним рекордсменом за швидкістю перетворення з національної героїні на повне розчарування стала Надія Савченко. Згідно із соцопитуваннями, у червні 2016 року їй довіряли 35% населення, у президентських рейтингах вона набирала 10%. Льотчиця (насправді, штурман-оператор), полонена з ореолом мучениці, №1 у списках ВО «Батьківщина» вона своєю популярністю та харизмою затьмарила полонянку режиму Януковича Юлію Тимошенко. Цілком очевидно, що саме фактор Савченко дозволив «Батьківщині» потрапити до парламенту.

759585

За звільнення Тимошенко боролася вся країна, Порошенко залучив до цього процесу і світових лідерів, заочно нагородив званням «Герой України». 25 травня 2016 року відбувся обмін полоненими з Росією – ГРУшників Єрофеєва і Александрова обміняли на Надію Савченко. Кремлівська полонянка прибула до Борисполя бортом №1. Її зустрічали сотні журналістів, десятки камер, прийом у Маріїнському палаці, вручення Золотої Зірки Героя. Вже того ж дня поведінка Савченко почала викликати підозру. І з кожним днем Надія ставала дедалі менше схожою на ту героїню, чий образ створили чи то піарники, чи то хвороблива уява електорату.

Її риторика один в один нагадувала риторику лідера «Українського вибору», а за сумісництвом кума російського президента Путіна Віктора Медведчука і осіб наближених до нього. У парламенті Наді явно нудно, що вона час від часу демонструє доволі активно. Значно цікавіше Савченко спілкуватися з бойовиками, контрольованими Російською Федерацією. Все це подається під соусом визволення українських полонених. Цілком очевидно, що після усіх Надиних подвигів, найімовірніше, вона давно б опинилася на політичному звалищі, якби не українські ЗМІ, куди Савченко ходить частіше, ніж на роботу до парламенту.

Треба віддати належне Надії, що будь-яка її поява чи вчинок викликають такий ажіотаж, якому можуть позаздрити наймаститіші королі піару. До прикладу її останні висловлення в ефірі Еспресо.ТБ: «для мене Захарченко та Плотницкий не є терористами. Треба відкрити військовий статут, правила ведення війни, і почитати, що таке тероризм. Ні, терористами вони не є. Є чітко визначений набір понять, які входять до тероризму. Там є частина сепаратистів і частина колабораціоністів. Є частина окупованого населення» або «вони воюють так, як ми колись воювали на Майдані. Просто ми воювали проти влади Януковича, а вони воюють проти влади Порошенка». (Варто нагадати, що військові дії на Донбасі розпочалися у квітні 2014-го, а Порошенко був приведений до присяги як президент 7 червня 2014-го.)

До речі, напередодні Юлії Володимирівні все ж довелося виключити Савченко з фракції через цькування колег, які вимагають не тільки розібратися з поведінкою і повноваженнями народного депутата, а й завести на неї кримінальну справу.

Щодо парламентської діяльності, то на ній, зрозуміло, позначилися й об’єктивні причини – неможливість відвідувати засідання через перебування в іншому місці – російській в’язниці. Загалом Надія Савченко зробила 13 депутатських запитів і має стосунок до восьми законодавчих ініціатив, одна з яких сьогодні вимагає радикального перегляду. Йдеться, звісно, про так званий закон Савченко, який дозволяє, зокрема, скорочувати термін перебування в ув’язненні за рахунок зарахування перебування одного дня в СІЗО за два дні. На сьогодні це дозволило вийти з в’язниць раніше терміну понад восьми тисячам ув’язненим, з яких близько восьмиста скоїли повторні злочини. Якщо закон не скасують (а для скасування потрібна конституційна більшість), то наступного, 2017 року на свободу вийдуть 34 тисячі ув’язнених…

Оксана ДУДАР

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама
Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: