дивись.info

Політичні підсумки року: Україна

Політичні підсумки року: Україна

Продовжуємо підсумовувати 2016 рік. Цього тижня ми пригадаємо топ-5 подій загальноукраїнського масштабу, які матимуть вплив на подальший розвиток нашої держави. За традицією, підготував матеріал політичний оглядач ІА Дивись.info Дмитро Посипанко.

14787459_1683829228599019_135504436_o-1-2-300x200-1-1Дмитро Посипанко, політичний оглядач, спеціаліст, який займається комунікаціями, доступом до публічної інформації та демократією участі. Ведучий суспільно-політичної програми «Фракція» та перших телевізійних громадських обговорень «Право на вибір» на телеканалі «Перший Західний». Освіта: вища, магістр державного управління, випускник Національної школи публічної адміністрації у Варшаві. Хобі: політика, журналістика, піар і кінематографія про ці речі.

Усі матеріали автора

Новий Уряд і Генпрокурор-політик

або майстер-клас з управління державою

Ñëåâà íàïðàâî: ïåðâûé çàìåñòèòåëü ïðåäñåäàòåëÿ ÂÐÓ Àíäðåé Ïàðóáèé, ïðåìüåð-ìèíèñòð Óêðàèíû Âëàäèìèð Ãðîéñìàí, ïðåçèäåíò Óêðàèíû Ïåòð Ïîðîøåíêî, çàìåñòèòåëü ïðåäñåäàòåëÿ ÂÐÓ Îêñàíà Ñûðîåä âî âðåìÿ çàñåäàíèÿ Âåðõîâíîé Ðàäû Óêðàèíû, â Êèåâå, 14 àïðåëÿ 2016 ã. Âåðõîâíàÿ Ðàäà ïðèíÿëà ïðåçèäåíòñêîå ïîñòàíîâëåíèå î íàçíà÷åíèè ïðåäñåäàòåëÿ ïàðëàìåíòà Âëàäèìèðà Ãðîéñìàíà ïðåìüåð-ìèíèñòðîì Óêðàèíû. Ôîòî Ìóñèåíêî Âëàäèñëàâ / ÓÍÈÀÍ
Фото: УНІАН

14 квітня 2016 року Верховна Рада України одним рішенням відправила у відставку Уряд Яценюка і призначила новий Кабмін на чолі з Володимиром Гройсманом. Це було політичне рішення продиктоване політичною доцільністю. Таким чином Президент Порошенко уникнув колапсу, який склався у Верховній Раді, і відтермінував проведення позачергових парламентських виборів. Саме відтермінував, а не уникнув.

Оскільки коаліція у Верховній Раді, після переформатування Уряду, так і не склалася. Вона існує лише на папері, а усі голосування «витягуються» депутатськими групами, які не можуть входити до її складу. Але про це трохи нижче. Україна отримала новий уряд, очільник якого в перший же день пообіцяв всім показати, як треба управляти державою. Маємо уже завершення року, а ми і далі чекаємо, коли ж нам покажуть цей майстер-клас.

Володимир Гройсман вважається креатурою Президента Порошенка, однак багатьма своїми кроками і діями доводить, що бути в тіні свого патрона він не збирається. Першим таким кроком стало введення в новий Кабмін міністрів, які безпосередньо віддані йому. А от другий крок ввів в шок всю Україну. Це була заява Гройсмана про збільшення з нового року мінімальної зарплати вдвічі – до 3 200 гривень.

Такої ініціативи не очікував ніхто, навіть Президент Порошенко, який ще днем перед цією заявою Прем’єра публічно звертався до підприємців розглянути можливість підняти мінімалку на 20-30%. Згодом виявилось, що ця ініціатива Гройсмана стала маніпуляцією року, оскільки стосуватиметься лише приватного бізнесу, а от бюджетну тарифну сітку Уряд «забув» переглянути. Тому більшості бюджетників це «покращення» не торкнеться. Якщо це і є нова модель управління державою у розумінні нашого Першого міністра, то можемо лише собі поспівчувати.

142904

Майже через місяць після затвердження нового Уряду, Верховна Рада прийняла ще одне політичне рішення. 13 травня Україна вперше отримала Генерального прокурора без юридичної освіти. Ним став ще один соратник Порошенка, який до того очолював фракцію його імені у парламенті, Юрій Луценко. Для цього Порошенку довелось не лише переламати через коліно Верховну Раду України, але й змінити чинне законодавство, зокрема тільки прийнятий Закон «Про прокуратуру».

Детальніше про це читайте в огляді про 2016 рік Генпрокуратури України.

Цим рішенням Порошенко фактично вивів Генеральну прокуратуру із системи органів забезпечення правопорядку і перетворив у політичний орган. До чого може призвести керівництво правоохоронними органами політиками, ми побачили на прикладі трагедії в Княжичах, коли нова українська поліція, яку теж очолює «професійний» політик Аваков.

Підготовка до позачергових парламентських виборів

або диму без вогню не буває

142069

Про позачергові парламентські вибори почали говорити ще на початку 2016-го, але завдяки переформатуванню Уряду їх вдалось відтермінувати. Повторюсь: питання проведення позачергових виборів не зняте з порядку денного, оскільки коаліція існує лише на папері. Її творять фракції БПП і Народного фронту, які сумарно мають лише 224 голоси, а це, як ви розумієте, не більшість.

Найважливіші голосування через Верховну Раду вдається протягувати лише завдяки купівлі голосів двох депутатських груп – Відродження і Воля народу. Але, як ми знаємо, апетит приходить під час їжі і їхні голоси стають все дорожчими і дорожчими. Та й лояльність цих груп може різко обірватись, коли остаточно зміниться кон’юнктура ринку. А кон’юнктура уже почала змінюватись.

На це впливають різні фактори: обрання Трампа президентом Сполучених Штатів, безконечна історія з безвізом для України, загострення ситуації на сході України, націоналізація ПриватБанку, «відверті зізнання» нардепа-втікача Онищенка і навіть позбавлення статусу народного депутата Новинського. І хоча влада всіма засобами і методами намагається уникнути проведення позачергових виборів, вона планомірно до них готується.

В українських і закордонних ЗМІ почалась активна кампанія із відбілювання Яценюка, почали з’являтись нові партійні проекти наближені до Порошенка, а рішення Уряду все більше і більше обростають популістичними гаслами.

Але найбільше у цій ситуації лякають результати соціологічних досліджень. Згідно з даними Соціологічної групи «Рейтинг», лідером електоральних симпатій серед політичних партій є ВО «Батьківщина». За цю політичну силу готові віддати свої голоси 17,4% респондентів, які мають намір взяти участь у голосуванні та визначилися у своїх вподобаннях. 12,6% підтримали б БПП Солідарність, 11,1% – Опозиційний блок, 8,4% – Радикальну партію, 7,4% – Самопоміч, 6,2% – партію «За життя», 6,1% – Свободу, 5,6% – Громадянську позицію, 3,1% – партію Саакашвілі, близько 3% виборців підтримали б Рух Яроша і партію УКРОП.

А от Центр Разумкова дав трохи інші результати. У разі проведення парламентських виборів найближчим часом найбільше голосів отримали б такі політичні сили: «Блок Петра Порошенка – Солідарність» (13,3% серед тих, хто має намір взяти участь у виборах), «Батьківщина» (12,2%), «Опозиційний блок» (10,6%). За «Самопоміч» готові проголосувати 8,9% респондентів, за Радикальну партію – 6,3%, за партію «За Життя» – 5,1%, за «Громадянську позицію» – 4,2%, за «Свободу» – 3,1%.

Ці результати лякають нас, Український народ, але не владу. Саме тому виборче законодавство ніхто не збирається міняти і мажоритарна складова змішаної системи виборів може кардинально змінити ці всі цифри. На жаль, при цій системі волевиявлення результат виборів наперед відомий лише тим, хто їх організовує і рахує голоси.

Провал «заморських» реформаторів

або в пошуках добра

1e76cbbce0bd739c543321bd6619832e

2016-ий рік ознаменувався в українській політиці масовим «виселенням» імпортних реформаторів. Ми їх побачили на всяк смак: і прибалтійських, і американських, і грузинських, а тепер польських та словацьких. Найбільшою, звичайно, була грузинська делегація. І на неї Українське суспільство покладало найбільші надії.

Але чомусь ніхто собі не поставив одне просте питання: чому грузинські реформатори після усіх своїх «успішних» реформ опинились тут – в Україні, і не можуть повернутись до себе на батьківщину, де так добре проводили зміни? Це питання не поставили собі ані Український народ, ані Українська влада. А відповідь на це питання дуже проста: значить реформи не були такими вже і вдалими. Значить грузинське суспільство не відчуло їх на собі. Значить легше жити їм не стало. Та й не можна порівнювати Грузію з Україною, тим паче з Україною в сучасних умовах. В Україні немає тієї політичної єдності, яка була в Грузії в 2003-му. В Україні немає політичних сил, для яких би розвиток держави і заможність її громадян були стратегічною ціллю. А це і є головною запорукою у впровадженні всіх реформ. Поки у нас не сформується справжня політична еліта і дієве громадянське суспільство, у нас не просунеться жодна із запланованих реформ.

Е-декларації

000verchrada

Подія, якої так хотіли українці та наші закордонні інвестори, і якої так боялися наші політики, в 2016 році стала реальністю. Електронне декларування почало своє життя і одразу ж ввело в стан шоку Українське суспільство. Мільйони і мільярди готівки, автомобілі, сотні і тисячі метрів квадратних нерухомості, офшорні бізнеси, раритети, картини і навіть оригінал Острозької Біблії.

Це лише частина того, що побачили в електронних деклараціях не лише українці, але й цілий світ. Ми «прославились». Держава з найнижчою мінімальною зарплатою в Європі має чи не найбагатшу владу на континенті. Здавалося б, що ще потрібно Українському народові, щоб знову вибухнути? Але сталося все зовсім інакше. Ми повозмущалися і пообговорювали ці всі статки нашої «еліти» у соціальних мережах, попроклинали владу у себе на кухні, порозказували усім своїм родичам і близьким, і на цьому все заглухло.

Ми проковтнули неадекватність нашої влади. Нової влади. Влади, яка прийшла на цей Олімп на крові і смертях звичайних українців. Ми не вимагаємо звітності про походження цих всіх статків, ми не вимагаємо притягнення до відповідальності, ми вже навіть не возмущаємось у соціальних мережах. Таке враження, що ми просто змирились з тим, що нами керують клептократи. Але те, про що ми забули, не забули наші європейські і американські партнери. До нас тепер дуже пильно будуть придивлятись і вивчати ці всі декларації, особливо перед тим, як дати черговий транш фінансової допомоги. Нашій владі тепер ой як не просто буде довести потребу у черговому транші від МВФ, ЄС чи США.

А перед тим були ще «Панама пейперз». В яких дуже некрасиво фігурував наш Президент Порошенко. Ми дізнались, що наш Гарант не лише не продав ті компанії і бізнеси, які мав продати, коли став Президентом, але й почав створювати нові. І створював він їх не в Україні, а знову ж таки на офшорах, щоб часом не сплатити зайвої гривні в бюджет держави, якою він управляє. Але суспільство і на це не відреагувало. Трохи пошуміли деякі ЗМІ, але вдала робота цілої команди так званих порохоботів звела нанівець усі потуги ЗМІ розкрутити цю тему. Хоча нам вже напевно і тоді було байдуже до нашої влади. Одним було байдуже, бо вірять, що кращого президента аніж Порошенко, ми зараз мати не можемо. А іншим було байдуже, бо настільки вже розчарувались у всій владі, що просто сподіваються лише на власні сили.

Політична палітра України

1-217

У році, що минає, почала дуже сильно змінюватись партійна карта України. Партія Порошенка втратила майже усю свою популярність, але наприкінці року почала її відновлювати. ВО «Батьківщина» обрала тактику Януковича після Помаранчевої революції: сидіти тихо, нічого не робити і спекулювати на популістичних темах.

Опоблок паразитує на залишках прихильників Партії регіонів. Ляшко зі своїми радикальними побратимами підхопив гасло Дубневичів «І словом, і ділом» та й гастролює телеканалами України.

«Свобода» має свій стабільний електорат та й риторика їхня за останні 20 років зовсім не змінилась. «Самопоміч» Садового після сміттєвих квестів по Україні втратила майже половину своїх симпатиків. Садовий і Львів більше не видаються українцям такими ідеальними. І в цьому є чимала заслуга самого Президента Порошенка, який вчасно скористався львівською проблемою і добив рейтинг Садового. Дещо воскресла «Громадянська позиція» Гриценка.

Але почали з’являтись і нові політичні проекти. Найбільшою популярності, принаймні так говорять усі соціологи, за короткий час набрала партія «За життя» Рабіновича, яка фактично підхопила колишніх прихильників лівих ідеологій і дуже вдало грає на їхніх закостенілих переконаннях. А от коли все ясніше почали виднітись перспективи проведення позачергових виборів до парламенту, партійні проекти почали з’являтись як гриби після дощу.

Активно почав розкручувати свою «Справедливість» екс-глава СБУ Валентин Наливайченко. Надія Савченко теж вирішила відхреститись від «Батьківщини» і вступити в Народний рух України. Тільки ніхто не зрозумів, який Рух вона намагається очолити. Але після її останніх заяв про Захарченка і Плотніцкого на політичній кар’єрі Наді можна поставити жирний хрест. Коломойський перед націоналізацією свого дітища – ПриватБанку, теж вирішив податись в партійне життя. Вступив в партію «УКРОП» і очолив там комісію, яка фактично вирішує у партії все.

Екс-очільник Одеської області Міхеїл Саакашвілі, зрозумівши, що на далекому півдні України він нікому не цікавий і піаром там нічому не зарадиш, теж вирішив податись в українську політику. Створив свою партію – Рух нових сил, і почав турне землями України, намагаючись відібрати електорат в Тимошенко. Те, що, на мою думку, похід Саакашвілі в політику одобрив сам Порошенко, в одному зі своїх оглядів вже писав. А от те, що він не може бути обраним до Верховної Ради України та й у виконавчу владу (навіть на посаду Прем’єра) він не горить бажанням йти, варто наголосити, бо сам грузинський українець Саакашвілі про це забуває розповісти своєму електорату.

Ну і остання чутка – це те, що секретар РНБО, а в нещодавньому минулому в.о. Президента України Турчинов теж має намір започаткувати власний політичний проект, який намагатиметься відвоювати колишніх прихильників Народного фронту Яценюка. Хоча сам екс-двічі прем’єр Яценюк горить бажанням повернутись у велику політику, але ще не знає як. Рейтинг Народного фронту в мінусах, тому треба щось придумувати кардинально нове. Ще не придумав, але свою персону вже почав активно відбілювати. Як бачимо, 2017-ий рік в Україні буде веселим. Буде про що писати і буде що аналізувати.

Дмитро ПОСИПАНКО

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Хочеш повідомити новину? Дій!

Реклама

Loading...

Реклама