Сьогодні День народження Василя Симоненка. Що варто знати про великого українця (Фото)

Відомий український поет і журналіст, шістдесятник Василь Андрійович Симоненко народився 8 січня 1935 року.

Як зазначають літературознавці, писати вірші почав ще в студентські роки, але в умовах прискіпливої радянської цензури друкувався неохоче: за його життя вийшли лише збірки поезій «Тиша і грім» (1962) і казка «Цар Плаксій та Лоскотон» (1963).

Щоправда із неповних 29-ти років, які прожив письменник, 10 літ він присвятив творчості.

Просте і пристрасне, розважливе і гостре Симоненкові слово відновлювало в душах людей віру в найсвятіші ідеали, повертало їм втрачену Батьківщину, стверджувало цінність людини її індивідуальності. У багатьох своїх творах В.Симоненко порушував болючі проблеми доби, викривав псевдопатріотів, носіїв національного нігілізму, бюрократів, кар’єристів.

Напровесні 1960 року в Києві з волі пробудженого хрущовською "відлигою" юнацтва був заснований Клуб творчої молоді. Хоча на той час Симоненко жив і працював у Черкасах, проте разом з Аллою Горською й Іваном Драчем, Ліною Костенко й Іваном Світличним, Євгеном Сверстюком і Василем Стусом, Миколою Вінграновським і Михайлом Брайчевським він став душею і окрасою цього Клубу. Охоче роз'їжджав по Україні, як загальновизнаний поет брав участь у літературних вечорах і творчих дискусіях, виступав перед робітничою та сільською молоддю, прагнучи пробудити в душах ровесників національну самосвідомість і жагу до національного відродження.

1962 року Василь Симоненко разом з друзями знайшов місця поховань розстріляних органами НКВД на Лук'янівському та Васильківському цвинтарях, а також у Биківні, за що був у 1963 році жорстоко побитий кагебістами. Тілесні ушкодження виявилися несумісними з життям.

13 грудня 1963 року Василя Симоненка не стало. Похований у місті Черкаси.

фото: відкриті джерела

Доля літературної спадщини Симоненка невідома. Його самвидавна поезія, у сучасній Україні лише в незначній частині опублікована у сфальшованому вигляді, поширилася за кордоном і була опублікована (разом з фрагментами поетового щоденника «Окрайці думок») у журналі «Сучасність» (ч. 1, 1965) і в збірці вибраних поезій Симоненка «Берег чекань» (1965 і 1973).

Патріарх української літератури Олесь Гончар називав Василя Симоненка «витязем молодої української поезії». Він писав про нього так:

«З глибини народного життя вийшла поезія Василя Симоненка. З мужності народу, з горя його і його звитяжної боротьби виспівалась вона. Звідси той дух непоборний, яким вона пройнята, звідси та розпашіла пристрасть, яка буяє в ній? Вітер часу не остудив Симоненкових поезій, вогнем душі жевріють вони й сьогодні, як і тоді, коли вперше так жагуче й неповторно вибухнулись у світ...».